Вільна Україна

У коридорі жіночої поліклініки на лаві сиділа жінка похилого віку. Поруч із нею сиділа щупла дівчинка, років 15-ти, у короткій

Ігор сидів на дивані, і щось розглядав в ноутбуці. В кімнату зайшла дружина. – Ігорю, хтось був у квартирі! –

Борис приїздив до матері раз на рік, у її День народження. Він жив за тисячі кілометрів від неї, і частіше

Марина прокинулася від гуркоту. Знову. Знов щось летіло, билося, розбивалося. Годинник показував половину сьомої ранку. Неділя, ось такий вихідний. Єдиний

«Мамо, мамо!», — почула я крізь сон. Швидко зіскочивши з ліжка, я кинулася в кімнату, де після відходу сестри жив

— Йому не місце у нашому домі. Я більше не збираюся терпіти цього піжона. Нехай сьогодні ж забирається до біса!

– Ну що, красуне, готова стати дружиною найкращого чоловіка на світі? – забігла до кімнати її подруга Ліля з телефоном

– Ти скільки років до нас не приїжджала! Сім!? От і надалі не згадувала б про нас! Бачити тебе не

Двері у квартиру Ніни і Якова відчинилися так різко, що навіть стукнули об стіну і залишили відбиток від ручки на

За місяць знову почалося… – Алло? – Ірочко, – голос у Галини Іванівни тремтів, – нам погано тут без тебе.