– Це наше із ним спільне рішення. Ринок зараз сприятливий для продажу. Нам потрібні кошти на початковий внесок для більшої квартири. Нашої квартири, а не орендованої. – А я?! – свекруха пирхнула з презирством. – А я? Мої плани? Моя старість? Ти навіть не порадилася! Не попередила! Просто взяла та… зруйнувала все! Ти все зіпсувала! Усі мої плани!
Двері у квартиру Ніни і Якова відчинилися так різко, що навіть стукнули об стіну і залишили відбиток від ручки на шпалерах.
На порозі, як гроза перед дощем, застигла Лариса Олегівна. Її бездоганно покладене сиве волосся було трохи розпатлане, щоки палали нездоровим рум’янцем, а в очах горів холодний, скажений вогонь.
Вона важко дихала, ніби піднялася бігом сходами, хоча ліфт працював справно.
– Де вона? – голос свекрухи був хрипким від здавленої люті. – Де твоя… дружина?!
Яків, який щойно мирно читав новини в телефоні у вітальні, здригнувся і підвівся.
Він чудово знав цей материнський тон, який не віщував нічого доброго.
– Мамо? Що сталося? Ніна на кухні, готує вечерю.
Лариса Олегівна, не слухаючи, пролетіла квартирою. Її погляд метнувся на всі боки, як у хижачки, що вистежує здобич.
Вона попрямувала прямо на кухню. Яків поспішив за нею, тривога стискала йому горло.
Ніна стояла біля плити, помішуючи ложкою наваристий борщ у каструльці. Спокійна, зосереджена.
Вона обернулася на галас. Побачивши свекруху, її обличчя витяглося і на мить стало кам’яним, потім жінка повільно вимкнула конфорку.
– Ларисо Олегівно? – сказала Ніна рівно, без тіні привітності. – Ви без дзвінка та попередження. Щось сталося?
– Сталося? – свекруха зробила крок уперед. Її груди високо підіймалися, дихання було переривчастим, свистячим.
– Сталося? Ти! Ти… ти порушила усі мої плани! – вона викрикнула ці слова з такою силою, що, здавалося, задихається від них. – Всі! До єдиного!
Лариса Олегівна струснула перед обличчям Ніни якимсь папірцем, який тримала у стислому кулаку.
– Це що?! – кричала вона. – Ти думала, я не впізнаю?! Агент з нерухомості дзвонив! Він шукає покупця для квартири, моєї квартири! Квартири, де Яша виріс! Де я планувала… планувала…
Жінка замовкла, намагаючись перевести подих. Очі її дико заблищали.
– Планувала що, мамо? – обережно спитав Яків, намагаючись стати між двома жінками. – Про що ти?
– Про що?! – Лариса Олегівна люто обернулася до сина. – Про те, що ця… ця… – вона тицьнула пальцем у бік Ніни, – вирішила продати квартиру на Парковій!
– Ту, що дісталася тобі від бабусі! Ту, яку я планувала здавати! Ту, де я хотіла зробити ремонт і де збиралася… збиралася переїхати! Вийшовши на пенсію! Поруч із вами! Щоб допомагати з онуками! Все було розплановано! Роками!
Останні її слова вирвалися на межі істерики. Вона знову закашлялася, схопившись за горло.
Ніна не здригнулася жодним м’язом. Вона спокійно витерла руки об рушник.
– Ларисо Олегівно, – її голос був тихим, але сталевим, – квартира на Парковій була оформлена на Якова.
– Це наше із ним спільне рішення. Ринок зараз сприятливий для продажу. Нам потрібні кошти на початковий внесок для більшої квартири. Нашої квартири, а не орендованої.
– А я?! – свекруха пирхнула з презирством. – А я? Мої плани? Моя старість? Ти навіть не порадилася! Не попередила! Просто взяла та… зруйнувала все! Ти все зіпсувала! Усі мої плани!
Вона знову задихнулася від невисловленого обурення, образи, від відчуття повної втрати контролю.
Її плани на спокійну, керовану старість поруч із сином, у зручній квартирі, яку вона подумки вже обставила – все це звалилося відразу.
І винна у всьому була саме ця жінка, що стояла перед нею з кам’яним обличчям – Ніна.
Вона, як варвар, увірвалася в її старанно збудований світ і все там перевернула з ніг на голову.
– Мамо, заспокойся, – спробував втрутитися Яків. – Ми ж обговорювали, що тобі буде краще у своїй хаті, там тихіше, спокійніше… Ми допоможемо…
– Не чіпай мене! – Лариса Олегівна різко відсторонилася. Її погляд, сповнений ненависті та болю, був прикутий до Ніни. – Допоможете? Як ви вже “допомогли”? Продавши моє майбутнє?
– Ти… – вона знову тицьнула пальцем у невістку, – ти спеціально! Ти завжди хотіла відгородити Яшу від мене, від сім’ї! Тобі мало того, що ти повела його? Тепер ти знищуєш усе, що пов’язує мого сина зі мною?
– Ларисо Олегівно, – Ніна зітхнула, але мимоволі опустила очі, – це було рішення нас двох.
– Ми не зобов’язані узгоджувати кожну свою дію з твоїми… планами на наше життя… Квартира бабусі – моя, отже, я маю право нею розпоряджатися на свій розсуд. Так?
На кухні повисла тиша, яка була голосніша за крик. Лариса Олегівна зблідла.
Здавалося, вона ось-ось звалиться. Вся її істерика, весь гнів витекли, залишивши лише порожнечу і почуття поразки.
Вона дивилася на Ніну, потім – на Якова, який не міг дивитися їй у вічі. Плани…
Усі її плани перетворилися на цей жалюгідний, зім’ятий аркуш із рук знайомого рієлтора.
Вона більше нічого не сказала. Немов автомат, вона різко розвернулася і, не дивлячись ні на кого, пішла до виходу.
Її кроки були нерівними, спина неприродно пряма. Двері за нею зачинилися не грюкнувши, а з тихим, але остаточним клацанням замку.
Ніна знову повернулася до плити та ввімкнула конфорку. Тиша у квартирі все ще була напруженою.
…Яків та Ніна одружилися три роки тому. Попри те, що у чоловіка була квартира від бабусі, жити вони вирішили на орендованій.
На спадкову нерухомість у подружжя були свої плани. Вони планували її трохи підремонтувати та продати, щоб купити іншу квартиру.
Оскільки бабусина нерухомість була оформлена на онука, питань не виникало, і ніхто не ділився з Ларисою Олегівною своїми планами.
Жінка зовсім випадково дізналася про це і прибігла до подружжя з розбиранням.
Мати Якова мала свої плани на квартиру, попри те, що за документами вона належала синові.
Лариса Олегівна настільки все розпланувала, що поведінка невістки шокувала її.
Так, ви все правильно почули. Свекруха у всьому звинувачувала Ніну, вважаючи, що та просто обкрутила Якова.
В іншому випадку її син, як вважала жінка, ніколи б не вчинив з нею так підло.
Після тієї розмови, під час якої Лариса Олегівна звинуватила Ніну, минуло близько тижня.
Мати знову з’явилася і зателефонувала Якову. Холодним тоном вона попросила його про розмову тет-а-тет.
Чоловік, не зволікаючи, погодився. Мати та син зустрілися у затишному кафе поряд із квартирою бабусі.
Лариса Олегівна бухнулася за столик і, відвівши очі убік, сухо промовила:
– Я хочу обговорити майбутнє квартири лише з тобою. Ти її власник, а не твоя дружина.
– Говори, – чоловік знизав плечима. – Хоча мені насправді нема чого приховувати від Ніни.
Лариса Олегівна театрально скривилася, почувши знайоме ім’я невістки. Відкашлявшись, вона сказала:
– Я вимагаю не чіпати квартиру моєї мами. Те, що вона відписала її тобі, нічого не означає! Насправді я її дочка, тому я маю розпоряджатися нерухомістю на Парковій.
По обличчю Якова ковзнула посмішка. Він був вражений нахабством матері, яка вже мала свою однокімнатну квартиру, якої їй вистачало “за очі”.
Проте, як зрозумів син, Лариса Олегівна на житло бабусі мала свої плани. Вона планувала, або її здавати, або свою.
На ці гроші Лариса Олегівна хотіла безтурботно провести дні після виходу на пенсію.
– Мамо, ти ж розумієш, що це несправедливо? – Посмішка зійшла з обличчя чоловіка.
– Чому це? Твоя бабуся – моя мати…
– Але чомусь вона відписала її не тобі, – нагадав Яків матері. – Може, через твій безглуздий характер?
– Яка різниця? Це не має жодного значення, – злісно процідила Лариса Олегівна.
– Має, мамо, дуже. Звідси моє рішення – квартира на Парковій моя, тож мені й розпоряджатися нею. Вибач, якщо порушили твої плани, – Яків повільно підвівся з-за столу. – Можеш, ображатись…
– Дякую, що дозволив, – сердито пирхнула Лариса Олегівна, перервавши сина. – Так і знала, що Ніна підім’яла тебе під свій підбор…
– А це хотіла зробити ти, та забрати у мене спадщину? Мамо, твої маніпуляції не прокотять, пробач, – усміхнувся Яків і, розвернувшись, пішов.
Після цієї розмови Лариса Олегівна більше не дзвонила синові, вирішивши викреслити його зі свого життя за зраду.
Забула, недолуга, що старість не за горами. А час, – він всіх розсудить…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.