– Марічко, приїдьте, якщо можете. Мама щось занедужала, лежить, а я тут сама з нею, в мене мала дитина на руках, ти ж сама знаєш.
Вже 10 років у шлюбі, а дітей немає, – Марія через це не раз плакала у подушку.
Вони з чоловіком багато працювали, і напевно через перевтому у них і виникли ці проблеми. Тому Марія мріяла про повноцінний відпочинок, з надією, що це допоможе.
Іван та Марія ще з весни мріяли: “Ось влітку поїдемо на відпочинок, у сусідній області є чудові озера. Хоч на тиждень, але відпочинемо, розвіємося, поніжимося на сонці.”
Вони відкладали гроші, купували дрібниці – нові рушники, легкий намет, навіть пляжні капелюхи. Дні відпустки вже були погоджені на роботі, і обидвоє жили тим передчуттям – от-от від’їзд і нарешті – відпочинок, на який вони так довго чекали.
За день до поїздки вони зібрали валізи. Марія ще перевірила список:
– Купальники є, капці є, аптечка є…
– А головне – документи і гроші, – підморгнув Іван.
І ось уранці вони вже виходили з хати, коли задзвонив телефон. Дзвонила сестра Марії з села:
– Марічко, приїдьте, якщо можете. Мама щось занедужала, лежить, а я тут сама з нею, в мене мала дитина на руках, ти ж сама знаєш.
Марія поблідла.
– Іване, що робити? Мама ж сама там… А у нас відпочинок…
Чоловік тільки зітхнув, але сказав без вагань:
– Їдемо до мами. Відпочинок почекає.
Село зустріло їх тишею й пахощами стиглого жита. У хаті мама лежала на ліжку, слабка, але очі світилися радістю:
– Діти мої приїхали… А я вже й не сподівалася.
Марія сіла біля неї, взяла за руку. Іван швидко розтопив піч, зварив картоплі, зробив чай. Замість озер вони отримали зовсім інший відпочинок – клопіткий, але по-справжньому потрібний.
День минув у турботах: то в аптеку, то в город, то у двір – підгодувати курей. Увечері мама вже трохи посміхалася:
– Якби не ви, я б і не встала, мабуть.
На другий день вони втрьох сиділи у садку. Стиглі яблука падали мало не в руки, у криниці булькали джерельна вода, в повітрі пахло сіном.
– От бачиш, Марічко, – сказала мама, – озера то добре. Але і тут не так вже й погано, а найбільше щастя для матері – коли діти поруч.
Іван обняв дружину:
– Ну що, кохана, може, озера й не втечуть від нас. А от ці хвилини – вони дорожчі за все.
Марія кивнула й витерла сльозу.
Наступного ранку вони з Іваном вивели маму на двір, поставили їй стареньке крісло під грушу. Сонце лагідно гріло, вітер приносив запах свіжоскошеної трави.
– О, мамо, ось і ваші озера, – жартував Іван. – Хвилі – то в полі, сонце – над головою, чайки – он ворони крячуть.
Усі сміялися. І в той момент вони зрозуміли: відпочинок – це не лише вода й пляж. Відпочинок – це відчуття спокою, любові, єдності. І воно може бути будь-де – навіть у маленькому селі, у садку під грушами.
Через місяць Марія з Іваном знову їхали в село, але на цей раз з чудовою новиною – вона чекає дитину, і хоче мамі особисто повідомити це.
Іноді ми плануємо одне, а Бог дарує нам зовсім інше. Але виявляється, що саме це «інше» і є найбільшим благословенням.