Ліда йшла додому і ковтала гіркі сльози. Їй теж хотілося і в клуб на танці, і в місто. Вона так мріяла стати медсестрою. Але маму не залишити в такому стані. Адже вона одна в неї, єдина та рідна.
На місцевому цвинтарі розділені березами та черемхою, є два пагорби. Один недоглянутий, з хрестом, що покосився, і табличкою, яка валяється віддалік. І інший. Доглянутий, завалений квітами та вінками. Від дітей, онуків.
Хто б міг подумати, що так по-різному складуться дві долі, двох подруг. Наді та Ліди. Яких раніше називали нерозлучниками.
– Ти знову на річку втекла? Я ж тобі сказала, прополи картоплю на городі. Знаю, хто зманив. Знову Надька. Ох, хлібнеш ти з нею горя, згадаєш мої слова. Вона спритна і хитра. А ти? Ведена. В яку сторону вона, туди й ти. Що плачеш? Сапку в руки та на город. Ну і що, що темніє. На дотик траву шукатимеш. Наступного разу запам’ятаєш, як гуляти, поки мати на роботі гнеться – так вичитувала дочку, що провинилася, мати.
Ліда швидко пішла на город. Вона знала, що мама відхідлива. Як стемніє, вийде і додому на вечерю покличе.
“І чому вона так про Надю говорить? Вони дружать з п’яти років і майже не сварилися. Так по дрібницях. І у навчанні одна одній допомагають. Після школи разом в медичний зібралися”. – Так міркувала Ліда, швидко вирубуючи траву довкола кущів.
Ось і випускний. Надя всіх красивіша. У неї тітка кравчинею у місті працює. Таке вбрання пошила, що навіть молоденькі вчительки заздрісно зітхнули.
На самій Ліді була сукня перешита з маминого весільного вбрання. Вона добре сиділа на тонкій дівочій фігурі. Але найголовнішим було звичайно намисто. Бурштинове.
Його батько матері в подарунок привіз. Коли додому після служби повертався. Жаль його, зовсім молодим пішов з життя. З апендицитом до лікарні не довезли.
Тепер вони з мамою самі мешкають. Мама цілий день навколо своїх телят кружляє, а Ліда по хаті господарює.
Вже були сказані всі слова вдячності вчителям, батькам. Побажання випускникам. Почалося найголовніше. Танці.
Ліда помітила його першим. Молодий хлопець у формі моряка стояв у дверях і озирнувся. Він був такий гарний у безкозирці та чубом з-під неї, що Ліда буквально застигла.
Надя запнулася про неї:
– Ти чого, як стовп стоїш? – І подивилася в той бік, звідки Ліда не зводила очей.
– Ох, нічого собі, хлопчина – видихнула Надя – Піду дізнаюся, хто це – І розштовхуючи всіх ліктями, пішла в той бік.
Ліда відійшла до стіни. Звідти вона спостерігала, як Надя про щось пошепталася з Катькою Антоновою і потім вони разом підійшли до хлопця. Голка ревнощів кольнула Ліду в серце.
Вперше їй хотілося відштовхнути подругу та піти з цим хлопцем далеко, далеко. Де б вони були зовсім самі.
А Надя вже танцювала вальс і весело реготала з жартів морячка. А Ліді захотілося плакати, як у дитинстві, коли розбиваєш коліна. Вона відвернулася в інший бік, щоб не бачити цю пару.
– А це подруга моя, Лідія – пролунав Надін голос у неї над вухом – А це Саша – Ліда повільно обернулася.
На неї дивилися найкрасивіші очі на світі.
– Дуже приємно – сказав, посміхаючись Саша, простягаючи долоню. Ліда обережно простягла свою та опустила очі.
– Мені теж.
Додому пішли втрьох. Сашко весело розповідав про службу. Дівчата реготали. Сюди він приїхав на літо до дядька Матвія на хутір. Від нього до села лісом кілометрів зо два було. Матвія й бачили щось раз на місяць.
Коли він привозив мед місцевим, скуповувався в сільпо і заходив на пошту за газетами та журналами.
Ліда жила ближче, ніж Надя, тож її проводили першою. Попрощалися і вона з тугою дивилася вслід Сашкові та Наді, які якось одразу присунулися один до одного.
Чи то приїзд Сашка, чи то просто збіг обставин, але всі плани дівчат пішли наперекіс. У Ліди захворіла мама. Простигла, злягла. Тепер Ліда бігала на телятник. Вранці та ввечері. Про жодний вступ цього року не було й мови.
Надя всі вечори проводила з Сашком, рідко бачилася з подругою. Але якось вони зустрілися, коли втомлена Ліда йшла з роботи.
– Ну як ти? – Запитала Надя. Вона була ошатно одягнена.
– Як бачиш – показала на чоботи Ліда.
– Що, тітка Люба так і хворіє? – байдуже запитала Надя.
– Так, майже не встає. А ти куди така ошатна? – Запитала Ліда.
– Та ми з Сашком у клуб сходимо, потім до ранку гулятимемо – з сяючими очима відповіла Надя.
– Тоді не буду тебе затримувати – зітхнула Ліда і не стрималась – А раніше ми завжди вдвох скрізь ходили.
Надя засміялася:
– Ліда, ти чого? Ми виросли з дитячих штанців. Нам про майбутнє треба думати. Я за тиждень вступати їду. Ти як бачу ні. Приїжджатиму, в гості зайду. Ну бувай, подруга – і махнувши рукою пішла в бік клубу.
Ліда йшла додому і ковтала гіркі сльози. Їй теж хотілося і в клуб на танці, і в місто. Вона так мріяла стати медсестрою. Але маму не залишити в такому стані. Адже вона одна в неї, єдина та рідна.
Настала осінь. Про Надю нічого не чути. Лідиній мамі ставало дедалі гірше.
– Як ти без мене, доню, будеш? – плакала вона.
Ліда крізь силу, посміхалася:
– Ну що ти, мамо, ти ще моїх дітей няньчити будеш…
Скорботна процесія вже пройшла, а Ліда все стояла і плакала, дивлячись на сирий горбок.
– Не плач. Їй уже нічим не допоможеш – пролунав над вухом голос.
Ліда витерла сльози хусткою й обернулася. Поруч стояв Сашко і сумно гладив її по плечу. Від такої несподіваної підтримки вона ще більше заридала, уткнувшись йому в груди.
Так почалася їхня дружба. Він приходив вечорами до неї на чай і вони розмовляли. Багато і про все.
Якось Ліда обережно спитала про Надю. Він скривився, як від зубного болю.
– Розумієш, адже в мене теж батьків немає. Я у дитячому будинку жив. Єдиний родич, це дядько Матвій. Але йому не дозволили мене взяти до себе. Але він часто до мене приїжджав. Привозив гостинці. Ну, я після армії до нього і приїхав. А Надя? Я її любив, а вона мені прямо сказала, поїдеш зі мною, будемо разом. А я дядька кинути не можу. У нього велике господарство, а він уже не молодий. Йому потрібна допомога. Ось так.
А потім по селу пішли погані чутки. Що нібито Ліда почала вести розгульний спосіб життя. Приймає в себе неодруженого хлопця. Мало що вони роблять за зачиненими дверима. А вони навіть не цілувалися жодного разу.
Якось Сашко зустрів її після роботи та пішов проводжати додому. Вона ненароком спіткнулася і він підхопив її під руку.
– Ось безсоромність. Вже не соромляться перед народом, обіймаються. Лідо, не соромно тобі? Мати твоя, напевно, від сорому там на небесах сльози проливає – сусідка тітка Ганна, сплюнула їм під ноги.
Ліда вирвалася і зі сльозами побігла додому. Там вона кинулась на ліжко мами та заплакала. Слідом зайшов Сашко й обережно підняв її за руки
– Давай одружимося, щоб пальцем не тикали!
Ліда схлипнула:
– А як же Надя? – Запитала вона.
Він прямо подивився їй у вічі:
– Все це в минулому.
А Надя? До училища вона не вступила, провалила хімію. Стала жити у тітки. Та прилаштувала її до себе в ательє прибиральницею.
Але Наді ця робота швидко набридла. Нескінченні обрізки, нитки та жодного особистого життя. Тітка, строгих правил, відразу сказала:
– Жодних гулянок. У кіно тільки у вихідний і тільки та на денний сеанс. У мене є розклад. Рівно о дев’ятій спати!
Промучившись так до листопада, Надя посварилася з тіткою, звільнилася з роботи та додому до села повернулася. А там новина. Сашко одружується з Лідою.
Її як кропивою обпалило. Нічого собі, їй у коханні клявся, а одружується з іншою.
– Ну влаштую я вам сюрприз – сказала вона собі і причаїлася.
Святкували на хуторі. Дядько Матвій на очах помолодшав. Подобалася йому Ліда. Господарська, душевна.
Добру дружину племінник собі бере. Стіл був багатим, дядько розчулився. Ліда у сукні з випускного, густо червоніла, коли гості кричали “Гірко”.
І тут відчинилися двері й в хату зайшла Надя. Фальшиво посміхаючись вона голосно запитала:
– А мене чого не покликали? – Ліда спалахнула.
– То ми думали, що ти в місті…
Надя підійшла до молодих і підняла чарку:
– Ну за молодих – одним махом випила і сказала – Гірко!
І тільки Сашко підвівся, як вона вп’ялася в нього як п’явка з поцілунком.
Усі ахнули. А Ліда розплющила очі. Вона не зрозуміла, що відбувається.
А Надя взяла Сашка за руку і потягла за собою, глузливо сказавши:
– Ну що витріщились? За своїм прийшла!
Дядько схопився і крикнув:
– Сашко, прокинься. Не смій – і впав на лаву.
Ліда, наче прийшла до тями й кинулася до нього. Поки його відкачували водою, Сашко з Надею пішли.
Гості потихеньку розійшлися. Шепотілися – приворожила хлопця, як є приворожила.
Ліді було не до гостей. Вона сиділа біля дядька Матвія і фальшиво заспокоювала:
– Він повернеться, ось побачите. Вам легше? Ну я піду?
Той важко підвів голову і загарчав на весь будинок:
– Куди? Це твій тепер дім. А того бовдура я і за поріг не пущу. Живи, дочко – і заплакав.
Плакала і Ліда. Правду кажуть, силою не бути милою.
Мати Наді, як дізналася, що накоїла її дочка, вигнала їх разом із Сашком з дому. Ті поїхали до міста.
А Ліда? Через місяць виявилося, що вона чекає дитину. Один раз, після пропозиції одружиться, виявився плідним.
Дядько Матвій був на сьомому небі від щастя. Він допомагав Ліді з двійнятами Борькою та Лізонькою.
Діти росли допомагаючи матері та дідові. Про батька й не питали, не хотіли засмучувати матір. Їх уже давно в школі просвітили, що батько пішов з весілля з іншою.
А як же Надя із Сашком. Ні, вони не спилися і не розійшлися. Все життя прожили у маленькому будиночку на околиці міста. Дітей їм Бог не дав скільки вони не намагалися. Коли Надя важко захворіла, вона попросила Сашка упокоїти її на батьківщині. Він пообіцяв.
Він був один, коли її ховали. Тільки найняті працівники склали йому компанію. Проходячи до виходу, він помітив знайомі ініціали.
Дядько Матвій… Огорожа, все вичищено, ростуть квіти, його улюблені, конвалії.
Він вирішив пройтися селом. Ніхто його не впізнав, стільки часу минуло. Сашко дійшов до хутора і з подивом помітив, що він побільшав.
Бігали малі діти. Невиразно знайома жінка ласкаво прикрикувала на них. І тут він зрозумів, що це Ліда.
З хати вийшов чоловік, схожий на нього в молодості й сказав:
– Мамо, втомилася напевно. Іди до хати, відпочинь.
Вона засміялася:
– Ну що ти, Боря, мені тільки на радість онуків няньчити. Ось Лізонька з роботи прийде разом із твоєю Оленою, потім відпочину. Завтра ще Сергій приїжджає, ти там медку свіжого накачай для зятя, добре?
Борис засміявся:
– Так, і зять у тебе найкращий і невістка розумниця – Ліда посміхнулася.
– А як же. Ми ж сім’я!
Сашко так і не підійшов ні до колишньої дружини, ні до сина. Йому було соромно та боляче. Адже він залишився один, а тут така дружна сім’я.
Він позадкував назад і мало не бігцем пішов на зупинку. Вже в автобусі сльози потекли по сивих вусах.
– З вами все гаразд, діду? – запитала його молода дівчина.
Він хитнув головою:
– Так, напевно – Вона не зрозуміла, але відстала.
А в нього перед очима стояла Ліда. Не та яку він сьогодні бачив. А та яку він вів до вінця. Щаслива й красива.
Березки повільно шелестять на вітрі. Тут завжди тихо та спокійно. Мине час і один горбок буде зовсім непомітним.
А велика, мармурова пам’ятка, з фотографією молодої жінки, стоятиме. Тому що про неї пам’ятає її родина. Яка її любила та не забуває.