– Сергію, я не жартую! – метал у голосі дружини змусив Сергія присмирення. – У дочки сесія, і їй треба добре її здати. А ти хоч іноді відривай зад від стільця! Наталя могла бути дуже жорсткою, коли справа стосувалася дочки. Після операції жінці потрібен був час на відновлення. Її залишили в лікарні для спостереження на кілька днів.

– Мені недобре, – Наталя різко піднялася з-за столу, стиснувши правий бік і прикривши рот рукою.

– Знову в тебе щось не так, – фиркнув чоловік, не відриваючись від тарілки. Омлет зникав з його тарілки з неймовірною швидкістю. – Краще налий мені кави. Потім скаржитися будеш.

– Тату, здається, мамі справді погано, – спробувала втрутитися Даша, встаючи, щоб налити кави.

У цей момент Наталя скрикнула, стиснула живіт обома руками і зблідла; на лобі блищали краплі поту.

– Мамо, що з тобою? – із тривогою закричала донька. – Може, лікаря?

– Не потрібно, – прошепотіла Наталя, хитаючи головою, – має відпустити.

– Ну ось, кажу ж – це показуха, – байдуже кинув Сергій, доїдаючи омлет і проводячи шматочком хліба по тарілці. – Де кава?

Даша так і не наливала кави, приголомшено стежачи за матір’ю, яка намагається придушити біль.

Коли Наталя застогнала і зігнулася навпіл, Даша, не витримавши, викликала швидку.

Літній лікар, який приїхав, оглянув жінку.

– У лікарню зверталися вже з цими симптомами? – постукуючи по животу, він ставив їй запитання.

– Ні, навіщо? Я думала, це звичайний розлад, – Наталя охала.

– Збирайтеся в стаціонар, – лікар склав інструменти у валізку. – Підозрюю, що без операції не обійдеться. У всякому разі, вас обстежать і повідомлять остаточне рішення.

– Це обов’язково? – втрутився Сергій, заглядаючи в кімнату. – Не можна її вдома лікувати?

– Ви хірург і будете її оперувати вдома? – сарказм лікаря не сховався від Наталі і від Сергія.

Сергій фиркнув і пішов геть. Наталка почала збирати речі в лікарню.

– Мамо, ти надовго? – Даша виглядала засмученою.

– Ох, не знаю навіть. Я ж не планувала захворіти. Але постараюся виписатися якнайшвидше. Може, і без операції обійдеться.

– Звичайно, обійдеться, – чоловік вийшов у коридор, проводити дружину. – І не затримуйся там. А то знаю тебе, почнеш вигадувати собі болячки, щоб додому не йти.

– Коли це таке було? – Наталя оторопіла від заяви Сергія.

Вже хто-хто, але вона, навіть хвора, ніколи не бігла в лікарню, все на ногах переносила. З температурою 39 ліпила пельмені, бо чоловік захотів домашніх. І не коли-небудь, а цієї хвилини.

А коли їй продуло спину, і вона ледве-ледве могла ходити, їй довелося прибирати воду з підлоги у ванній через трубу, що лопнула. У Сергія був порізаний палець, і він не міг.

– А раптом інфекція?! – заперечив він тоді дружині, коли вона попросила його допомогти їй. – Буде зараження крові, і мене не стане. Ні вже, давай, ти сама.

І вона сама, зі стогонами і сльозами збирала цю воду.

Даша, повернувшись з інституту, відібрала в матері ганчірку і, насваривши батька, прибрала воду, що залишилася.

– Ти мала ще, з батьком так розмовляти, – відчитав її на підвищених тонах Сергій.

– Не кричи на доньку, – не витримала тоді і Наталя. – Усе правильно вона сказала – шукаєш вічно собі виправдання.

І ось тепер вона їхала в лікарню, навіть не уявляючи, чим закінчиться ця госпіталізація.

Перший день у лікарні їй призначили всілякі аналізи, провели обстеження.

Наступного дня лікар під час обходу, заглянувши в історію хвороби, попередив її, що операція неминуча.

– Не переживайте, це звичайна презвичайна операція. Усе буде добре, – заспокоїв він жінку, бачачи страх у її очах.

Наталя набрала номер Сергія.

“Абонент поза зоною дії мережі”, – відповів їй робот. Тоді вона зателефонувала доньці.

– Даша, батько де? Не можу до нього додзвонитися, – Наталя хвилювалася перед операцією, і Даша це зрозуміла по голосу.

– Та он він, телевізор дивиться. Тату, – крикнула вона батьку, – мама тебе!

– Ну чого їй ще? – почула Наталя незадоволений голос чоловіка. – Алло!

– Мені все-таки будуть робити операцію, – Наталя вже не хвилювалася, а злилася на чоловіка. Хоч якусь людяність можна було проявити?!

– Ну, вітаю! А від мене ти чого хочеш?

Сергій майже не вникав у суть розмови, вся його увага була зосереджена на екрані. Там дівчата-моделі ходили подіумом у купальниках.

– Ти там сам готуй удома їжу, коли Даша вчиться, – дружина давала вказівки чоловікові.

– А чого це я? Я, взагалі-то, працюю. Знайшла домробітницю! – відмахнувся Сергій.

– Сергію, я не жартую! – метал у голосі дружини змусив Сергія присмирення. – У дочки сесія, і їй треба добре її здати. А ти хоч іноді відривай зад від стільця!

Наталя могла бути дуже жорсткою, коли справа стосувалася дочки.

– Ну гаразд, гаразд, – знову відмахнувся чоловік і відключився.

Після операції жінці потрібен був час на відновлення. Її залишили в лікарні для спостереження на кілька днів.

Сергій жодного разу не зателефонував їй за ці дні й не провідав. Зате донька прибігала щодня і приносила їй те, що дозволяв лікар.

– Дашенько, мене ж тут годують, – жартівливо сварила Наталя доньку, але їй було приємно, що в неї така відповідальна і співчутлива дитина. – А як же інститут? Ти коли все встигаєш?

– Та все нормально, мамусю! У мене довгограюча батарейка, – віджартовувалася донька.

Вона просто не хотіла засмучувати матір, кажучи, що їй не хочеться йти додому. Батько зовсім зледащів.

Зайвий раз уже з дивана чи комп’ютерного крісла не підніметься. Даша згадала ці дні без матері…

…– Доню, там посуду ціла гора! Уже чистої тарілки не залишилося. Може, займешся вже прибиранням?

І твої відмовки з приводу інституту не привід запускати будинок! – говорив Сергій Даші, коли вона приходила з інституту.

– Дашо, я весь у роботі, – кричав батько доньці зі своєї кімнати, – звари мені пельменів, чи що! У мене важливий проект!

Даша тихо підходила до батька зі спини і встигала помітити, що цим “важливим проектом” була комп’ютерна гра, в яку грав “дуже зайнятий” батько.

Щоправда, він швидко згортав гру, і тоді на екрані залишалися якісь графіки, цифри. Даша тільки злилася.

– Може, ти до мами сходиш хоч раз? – Даша намагалася приховати роздратування в голосі.

– Навіщо? Ти ж ходиш!? – здивувався той. – Чого там усім натовпом тупцювати? Ще уявить себе принцесою. Будемо потім за клацанням пальців усі її забаганки виконувати.

Вона й так надто довго там прохолоджується, у цій лікарні. Операція їй, бачте, потрібна! І без операції могла б удома таблетки ковтати.

– По-моєму, це я зараз усі твої примхи виконую, – Даша виплеснула своє роздратування на батька. – Як вона, взагалі, живе з тобою весь цей час?!

– Ти що це розговорилася? – Сергій насупив брови. – Малявкп, вчити мене надумала?! Не подобається –  двері там! Її годуєш, одягаєш, вчиш…

– Я сама вчуся, – нагадала йому Даша, – на бюджеті, якщо ти не в курсі. А двері я знаю, де знаходяться. Тільки влаштуюся на роботу, жодного дня тут не залишуся!

– Ну-ну, – усміхнувся батько, – подивлюся я, як прибіжиш за тиждень, проситися назад. А поки тут живеш, кави мені принеси!…

…Нічого з цього Даша не стала розповідати матері. Нема чого їй було нервувати. Ще втече з лікарні завчасно. Гірше тільки буде.

– А що батько, так зайнятий сильно, що прийти не міг жодного разу? – це питання цікавило Наталю всі ці дні, що вона пробула на лікарняному ліжку. Вона плсміхнулася. – Я ж не заразна.

– Від комп’ютера не відходить, – дочка і правди не сказала і не збрехала.

– До жінок, он, чоловіки по кілька разів на день приходять, – пошепки поділилася Наталя з дочкою. – У мене навіть запитали – є в мене чоловік чи ні. Ніхто його не бачив жодного разу.

– Краще б і не було, – вирвалося в Даші. Вона тут же прикусила язик, але було вже пізно.

– Так, розповідай все!

Наталя стала дуже серйозною. Даша вже пошкодувала, що була такою нестриманою, але вона знала, що мати, однаково допитає правди. І тоді їй довелося розповісти матері, як поводиться батько.

– Як ти з ним живеш? – Даша подивилася на матір, намагаючись зрозуміти, як та сприйняла її розповідь.

Наталя була замислена, немов намагалася ухвалити якесь рішення.

– Знаєш, ти поживи трохи в бабусі, – мати, посміхнувшись, поплескала Дашу по руці. – Доведеться мені провести певну профілактику після повернення.

– Як ти там одна? Його ж нічого неможливо змусити робити! – вигукнула здивовано Даша. – Йому на всіх наплювати, немов окрім нього нікого не існує.

– Ось і подивимося, наскільки йому потрібна сім’я. Якщо нічого не зміниться, будемо вживати жорстких заходів, – Наталя стала серйозною. – А ти до бабусі поїдь уже сьогодні.

Нехай один поживе кілька днів. Скажеш йому, що у вас практика виїзна.

Наталя пробула в лікарні загалом тиждень. Даша поїхала до бабусі за три дні до виписки матері.

Приїхавши додому, дружина застала розлюченого Сергія.

– Якого біса? Що за виїзні практики у студентів? – обурювався він, висловлюючи все це дружині, яка щойно повернулася. – Удома ні дружини, ні дочки!

– А що, у тебе якісь проблеми? – усміхнулася Наталя. – Немає нікого, хто Його Величності прислуговувати буде?

У мене немає настрою зараз читати тобі моралі, мені лікар наказав менше нервувати, більше відпочивати. Інакше, знову загримлю в лікарню і вже не на тиждень.

Вона пішла в спальню, розправила собі ліжко, лягла, захопивши із собою книжку.

– Я щось не зрозумів, а ти чого розляглася? – Сергій застиг від такої витівки дружини. – Удома нічого їсти, ні крихти хліба!

– Ти ще й глухий у нас? Ледачий, глухий егоїст? – Наталя глянула на нього поверх книжки. – Я ж тобі щойно сказала – мені не можна нервувати.

А робота по дому – дуже нервова, як я бачу. Ти он, психований який, як один погосподарював удома.

Сходи, провітрись, заодно в магазин зайди. Що хочеш на вечерю?

– Плов, – Сергій усе ще був у шоці й відповів, майже не замислюючись.

– Ну ось, купи все для плову. Я список напишу, – Наталя написала в телефоні список і відправила повідомленням чоловікові.

– Та, мені таке не можна, інакше, відразу рецидив буде! Тому ось ще один список.

Вона відправила йому ще одне СМС. Сергій глянув на обидва списки.

– Я тобі що, кінь в’ючний? Це ж пів магазину скупити треба! – обурився він.

– Добре, тоді перший список можеш ігнорувати, – знизала плечима жінка, – але другий – ніяк не можна!

Мені потрібно харчуватися стабільно, регулярно, інакше – до побачення будинок, здрастуй, лікарняна палата!

– От ще чого! Я голодний маю сидіти чи твоєю броколі харчуватися? – пробурчав він собі під ніс і вийшов із дому…

– Усе, я все приніс, іди готуй, – повернувся з магазину, роздутий, з незвички, Сергій.

– Не можу, шов болить, боюся – розійдеться, – Наталя вже знайшла в інтернеті рецепт плову і скинула його чоловікові повідомленням.

– Ти що, знущаєшся? – заревів Сергій. – Я тобі що, кухарка? Я ніколи цього не робив і не збираюся!

– Гаразд, не роби. Хліба купив? Масла? Бутербродів собі зроби, сподіваюся, це ти зумієш? – жінка була спокійна як ніколи. – Але мені обов’язково треба поїсти.

Уже починає бурчати, – вона приклала руку до живота. – Хочеш послухати?

– Та ну тебе! – психанув чоловік. – Що там тобі треба з твоєю капустою робити?

Наталя і це скинула йому на телефон. За дві години Сергій приніс їй овочеве пюре і компот із яблук. А з кухні долинав аромат плову.

– Сергію, ти просто ас кулінарії! – захоплено похвалила його дружина, скуштувавши їжу. – Навіть я так не вмію!

Сергій хмурився, але тільки для вигляду, насправді він готовий був посміхнутися.

“Ще чого, зараз даси слабину, на тебе сядуть і ніжки звісять”, – думав він про себе.

А Наталя помітила його сум’яття. Але цього разу вирішила пригальмувати із завданнями.

– Сергію, мені ще лікар сказав, що нагинатися місяць не можна. А я відчуваю, що пилом пахне, – наступного ранку дружина показово чхнула. – Потрібне прибирання генеральне. Штори зняти, випрати, підлогу помити, килими вибити.

– Ну зараз! – усміхнувся Сергій. – Знайшла дурня! Я знав, що почнеться все з магазину, а закінчиться ремонтом.

– Ну гаразд, доведеться самій! – вона, крекчучи, встала з ліжка, пішла у ванну, взяла відро і налила в нього води.

– Ох! – голосно охнула вона, схопившись за живіт.

– Іди вже звідси, – Сергій виставив її з ванної, – не вистачало ще місяць одному жити.

Жінка, хитро посміхаючись, пішла на кухню, ставити чайник, а Сергій зайнявся прибиранням.

До кінця дня Сергій ледве волочив ноги, але квартира сяяла чистотою. Штори пахли свіжістю, килими були як нові – після глибокого чищення, на яке раніше він би й не погодився.

– Чаю хочеш? – запитала Наталя, дивлячись на нього з легкою усмішкою.

– Я зараз не те що чаю, – простогнав він, – я нічого не хочу. Сам ледве живий.

– Що, правда? – удавано здивувалася вона. – Ти ж казав, що домашні справи – це простіше простого!

– Ну, говорив, – неохоче зізнався Сергій.

– А це ж ти всього вдома посидів. А якби цілий день на роботі? Або в інституті?

Потім, як учора, – магазин, пакети, а потім ще й на кухні біля плити кілька годин. Так – день за днем. Робота, прання, прибирання, готування.

І тут ти зі своїми клацаннями пальців, як у ресторані. Знаєш, донька запитувала, як я взагалі з тобою живу?

Я думала, ти сам зрозумієш. Але тепер бачу, що час діяти по-іншому.

З цього дня ми розділимо обов’язки, як годиться. І ніяких твоїх клацань пальцями.

До речі, чай я тобі зараз усе-таки принесу. Ти його сьогодні заслужив.

– І всього лише чай? – понуро пробурмотів він.

– Поки що – тільки чай, – Наталя розсміялася. – Решта на інший день, а то боюся, у тебе сили остаточно скінчаться.