Усіх дітей уже розібрали, а хлопчик сидів за столом та малював себе, маму та тата. Вихователька поглядала на нього і чомусь весь час витирала щоки. А потім підійшла, схопила на руки, міцно притиснула до себе і сказала:

Щасливе дитинство у Кольки закінчилося в п’ять років. Коли одного разу батьки не прийшли забирати його з садка.

Усіх дітей уже розібрали, а хлопчик сидів за столом та малював себе, маму та тата. Вихователька поглядала на нього і чомусь весь час витирала щоки. А потім підійшла, схопила на руки, міцно притиснула до себе і сказала:

– Що б не трапилося, ти не повинен боятися, Миколко. Ти тепер маєш бути сильним. Зрозумів мене? Зрозумів мене, малюк?

– Я хочу до мами, – сказав він у відповідь.

– Зараз прийдуть тітка та дядько. Ти підеш з ними, Колю. Там буде багато інших дітлахів, ти тільки не плач.

І вона притулилася до нього своїм мокрим обличчям.

Потім узяли його за руку і повели до машини. На запитання: “Коли його віддадуть мамі”, йому сказали, що мама з татом далеко, і сьогодні не зможуть прийти за ним.

Колю поселили у спільну кімнату з такими ж, як він хлопчаками. Але батьки не прийшли ні завтра, ні ще за день. Хлопчик дуже переживав і плакав ночами, тому в нього піднялася температура.

І тільки тітка у білому халаті серйозно поговорила з ним після одужання. Вона сказала, що його батьки тепер дуже далеко, на небі. І вони не можуть спуститись звідти.

Але вони завжди поруч, наглядають за ним, все знають про нього, і тому йому треба добре поводитися і не хворіти, щоб вони не засмучувалися.

Але Колька не повірив. Він дивився на небо і не бачив там нікого, окрім птахів та хмар. Він вирішив будь-що знайти їх.

Спочатку він ретельно досліджував двір на прогулянках. Нарешті знайшов невелику дірку за кущем. Там були вигнуті залізні прути паркану.

Але пролізти він туди міг тільки наполовину. І хлопчик почав робити підкоп. Потихеньку справа просувалася, земля була пухка, з піском. І незабаром унизу, де відстань між лозинами була найбільшою, утворився лаз.

Коля проліз через нього й опинився на волі. Щосили він кинувся геть від ненависного йому притулку, так, здається, називали його інші діти.

Але міста він не знав і незабаром заблукав. Хлопчику неодмінно потрібно було знайти свій будинок, але будинки всі були однаковими.

І раптом він побачив на переході жінку, дуже схожу на маму. Така ж сукня в горошок, акуратний пучок світлого волосся на голові.

– Мамо, – кинувся він їй услід.

Але вона не почула його і навіть не обернулася.

– Мамо, вчепився в жінку хлопчик, наздогнавши її.

Жінка повернулася, присіла навпочіпки й пильно подивилася на нього. Ні, то була не його мама.

…Ніна закохалася у двадцять років і назавжди. З Віталієм вони були чудовою парою. А познайомилися випадково, на літньому танцмайданчику.

Хлопець підійшов до неї й, бентежачись, запросив на повільний танець. Вони легко розмовляли. І більше він уже не відходив від дівчини, пішов проводжати.

Зустрічалися вони недовго, за три місяці розписалися. Жили душа у душу. Але через три роки Ніна зрозуміла, що не може мати дітей.

Чоловік не міг змиритися з цим, і вона продовжувала нескінченні обстеження та лікування у санаторіях. Зрештою, подружжя прийняло той факт, що своєї дитини у них не буде. І Віталій якось сказав Ніні, що можна взяти її з Дому малюка.

Але жінка настільки любила свого чоловіка, що запропонувала йому розлучення. Їм незабаром по тридцять, вони ще молоді. Віталій одружиться з іншою, яка зможе ощасливити його. А вона якось проживе одна.

Але Віталій не погодився з Ніною. Сказав їй, що ніколи її не залишить. І тоді вона вигадала хитромудрий план.

Вона зізналася чоловікові, що вже давно не любить його, і в неї інший чоловік. Віталій відмовився у це повірити.

Наступної ночі вона не прийшла. Повернулась додому під ранок. Від неї пахло ігристим, та чоловічим одеколоном.

На розпитування чоловіка, що відбувається, стверджувала одне – у неї з’явився коханець. І Віталій погодився на розлучення.

Коли Ніну гукнув Колька, вона вже два місяці була у розлученні. Почувалася вона не дуже, сильно сумувала за чоловіком і переживала, як він там. А коли незнайомий хлопчик назвав її «мамою», серце Ніни вистрибнуло з грудей.

– Що сталося, маленький, ти загубився? – Ласкаво запитала вона.

– Я шукаю своїх маму та тата. Мені сказали, що вони на небі. Але я не вірю в це – заплакав Колька.

– Ходімо, я тут живу недалеко. Я нагодую тебе смачними тістечками, хочеш? – Жінка взяла хлопця за руку, і вони пішли.

Вдома Колька за обидві щоки уплітав тістечка, які вона купила по дорозі, запиваючи їх ароматним чаєм з листям смородини. І як міг, розповів Ніні, що з ним сталося.

Видно було, що він давно не їв солодкого. Виявилося, що солодощі у нього відбирали доросліші хлопці. А ще обзивали його та іноді боляче давали потиличники.

Ніні стало дуже шкода хлопчика. І вона запитала:

– А хочеш, Колю, я заберу тебе, і ми житимемо разом? А коли ти виростеш, ти все зрозумієш. І колись обов’язково зустрінешся зі своїми батьками. Але тільки це буде ще не скоро.

Микола відповів згодою.

Ніна зателефонувала до Дитячого будинку та повідомила про знахідку. Вона сама привезла хлопчика, поговорила з вихователями, щоб ретельніше стежили за малечею. І стала відвідувати його щодня. Але забрати його вона не могла.

Річ у тім, що вона мала роботу, квартиру, але не було чоловіка. А самотній жінці дитину на усиновлення ніхто не віддасть.

Вперше Ніна пошкодувала, що наполягла на розлученні. Але, як повернути чоловіка, тепер вона не знала.

І тоді вона вирішила домовитися зі своїм колегою з роботи про фіктивний шлюб. Він нещодавно розлучився, і хоч був бабієм, але фахівець добрий. І довідку йому з роботи дадуть чудову.

Станіслав спочатку завагався, але потім погодився, проте за умови, що за все треба платити. Ніна йому давно подобається, тепер вона сама.

І він згоден на вечерю при свічках із продовженням. Ніну це дуже образило, вона продовжувала любити чоловіка і не уявляла себе ні з ким іншим.

А коли ввечері прийшла до Кольки, побачила в нього синець під оком. Так його провчили старші, щоб не прибіднявся.

Вихователі, замість того, щоб допомогти йому, і таким самим, як він, розповіли про розмову з Ніною. Тепер хлопчику доведеться несолодко, – зрозуміла жінка.

Наступного дня Ніна погодилася на пропозицію Станіслава. У суботу вона приготувала вечерю, одяглася у червону сукню (так хотів Станіслав), запалила свічки й стала чекати на гостя. Їй було дуже гірко і гидко на душі. Але Кольку треба рятувати, вона ж обіцяла йому.

Продзвенів дзвінок у двері Ніна встала і важко підійшла до дверей. Яке ж було її здивування, коли на порозі побачила колишнього чоловіка.

– Я хочу поговорити з тобою, Ніночко. Річ у тім, що весь цей час я стежу за тобою. І ніколи не бачив, щоб до тебе хтось приходив. Або ти йшла з дому.

Але тут відкрився ліфт і з нього випав Станіслав з букетом квітів, та ігристим в іншій руці.

– Ніно, а ось і я ….

Віталій весь почервонів, кулаки його стиснулися. Але він мовчки розвернувся і швидко спустився сходами.

– Віталій, стривай, це не те що ти думаєш, дозволь я все тобі поясню,- кричала Ніна, намагаючись наздогнати його.

Але він швидко стрибнув у трамвай і поїхав.

Ніна повернулася у сльозах і випровадила Станіслава. Серце її розривалося, що ж тепер буде з Колькою.

Минуло два роки. Коля гордо стояв на лінійці серед першокласників. На ньому був суворий костюм та біла сорочка, а в руках величезний букет квітів для вчительки.

До школи його привели батьки та молодша сестричка Маринка. Вона була така смішна, весь час крутилася в руках у тата. А на мамі була його улюблена сукня в горошок.

Це були Ніна, Віталій та ще одна названа донька у їхній родині.

Річ у тому, що Станіслав виявився не такою вже сволотою. Він зустрівся з Віталієм і все пояснив йому.
Наступного ж дня Віталій примчав на роботу до Ніни й потягнув її до РАЦСу розписуватись, щоб швидше забрати Кольку.

Але вони так і продовжують ходити до Дитячого будинку, носити дітям подарунки, частування. Маринку вони відразу ж забрали, як та потрапила туди.

– Мамо, тату, обіцяю, я буду добре вчитися, – тихо сказав Колька, дивлячись на небо. Ви не ображайтеся на мене, що у мене тепер інші батьки. Я їх дуже люблю, але вони тимчасові, доки я не зможу зустрітися з вами.

Він уже знав, що батьки його не вижили в дорожній пригоді. Був у них на цвинтарі. А в неділю він ходив до Недільної школи при Храмі, і тепер розумів, що таке небо!

А Ніна спочатку схибила і зробила по своєму. Але доля все вирішила інакше, і їй довелося вдруге одружитися з Віталієм. Втім, усі в цій історії залишилися щасливими! Як кажуть, – добре те, що добре закінчується…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу?