-Сиди вже, допомагати вона буде! Ти хоч себе забезпеч, а онуку ми з дідом самі вигодуємо

Катюша Стародуб, учениця 5-го класу, рано вранці йшла по засніженій сільській дорозі до школи і тихо плакала.

Ну чому все так? Всі її однокласники живуть з батьками, з мамою і татом, а вона, Катя, живе з бабусею і дідусем, а маму бачить дуже рідко.

Ні, бабусю Катя теж дуже любить, вона, бабуся, дуже хороша, добра і турботлива, але Катюші так не вистачає мами!

Вона так чекала, так мріяла – швидше б новорічні канікули, мама обіцяла приїхати і забрати її в місто на цілих 2 тижні!

Мама приїхала, як завжди, на 2 дні, і сьогодні вранці, якраз тоді, коли в їхній школі відбудеться новорічний ранок, мама поїхала до себе додому, одна, без Катюші. Завжди тільки обіцяє! Ще й Вовка цей завжди дражнить!
*****
-Мамо, дивись, скільки грамот і листів подяки за цілий рік накопичилося! Я в кожному конкурсі, в кожному заході брала участь! -Катюша, учениця вже 7-го класу з щасливою посмішкою простягнула матері пачку різнокольорових аркушів.

-Ой, давай потім! Ну грамоти і грамоти, купка аркушів. Та я тобі їх сама які хочеш надрукувати зможу.

-Мамо, я ж їх заслужила, заробила! Мені ж їх не просто так дали, а за старання.

-Ну отримала, і молодець, мені-то вони навіщо? Яка від них користь? Все, йди, дай каву спокійно випити, а то носишся тут зі своїми папірцями. І чого тобі не спиться в таку рань?

Катя мовчки пішла до своєї кімнати і почала збиратися до школи. Дівчинка чула, як бабуся тихо бурчала на матір.

-Та хіба ж так можна, Лідо? Дівчинка і так тебе 2 рази на рік бачить, так ти ще й відмахуєшся від неї! Вона ж для тебе старається, вчиться відмінно! Чужі люди хвалять дитину, а рідна мати тільки фиркає! Ну що тобі вартує подивитися ці папірці?

-Ой, мамо, тільки не починай! У мене і без цих дурниць турбот вистачає!

-Знаю я всі твої турботи! Тобі б грошей побільше, та роботи поменше, а краще зовсім не працювати. Надовго приїхала?

-Ні, ненадовго. Мені треба виписатися. Зараз трохи відпочину, і в сільраду, сьогодні треба все встигнути, завтра додому.

-Зачекай, Катю проводжу, потім поговоримо.

*****
Катя впевненим кроком йшла до школи. Щось таке було в погляді дівчинки, що навіть Вовка, місцевий хуліган, тихо плентався слідом, побоюючись кинути сніжок у дівчинку.

Зайшовши до школи, Катя переодяглася і відразу попрямувала до кабінету директора.

-Надіє Михайлівно, можна?

-Що тобі, Катю? Проходь. Сідай. Що сталося? Хтось ображає?

-Ні. Надіє Михайлівно, я хотіла запитати. -Катя, опустивши очі в підлогу, замовкла.

-Запитуй, Катюшо. Що у тебе сталося?

-А чому всі грамоти і листи подяки ви виписуєте мамі?

-А кому потрібно дякувати, на твою думку? Мама ж гідна похвали, що у неї така дочка. Нехай пишається, я думаю, що їй приємно отримувати листи з подякою.

-Їй байдуже. Вона їх навіть не читає ніколи, завжди відмахується від мене, коли я їй показую. Ви краще бабусі їх пишіть, їй це важливо.

Ви ж знаєте, що я з бабусею живу, вона мене вчить усьому, виховує. А то якось несправедливо виходить, що всі нагороди – мамі.

-Добре, Катю. Я скажу Марії Дмитрівні, щоб всі нагороди підписувала на ім’я бабусі.

З кабінету директора Катя вийшла з посмішкою. Раз мамі не цікаві її старання, ну і нехай. Зате бабуся буде рада.
*****
Ліда, пізня дитина в родині, рано на привела на світ Катю. Уже на 3-му курсі інституту вона порадувала матір тим, що та скоро стане бабусею. Молодий татусь благополучно зник, і Ліда залишилася зі своєю дитиною під серцем наодинці.

На літніх канікулах привела на світ здорову дівчинку, вже в кінці серпня молода мати поїхала догризати граніт науки, залишивши дитину з бабусею.

-Нічого, донечко, їдь. Вчися, як слід, тільки дивись, дурниць більше не нароби, а ми вже якось впораємося.

А Ліда і рада була втекти від усіх цих пелюшок, сорочечок, дитячих кольок і нескінченного плачу. Поїхала і немов забула про те, що у неї є батьки і дочка.

Приїжджала рідко, на зимові канікули і влітку на тиждень. Дочкою мало цікавилася, та й Катя неохоче йшла до незнайомої тітки.

Закінчивши навчання, Ліда влаштувалася на роботу, але дівчинку забирати не поспішала.

-Мамо, ну куди я її заберу? Ні житла свого, нічого, а в чужу квартиру мешканців з дітьми не раді пускати, та й дитина – це ж постійні лікарняні. Нехай у вас поки поживе, я допомагатиму.

-Сиди вже, допомагати вона буде! Ти хоч себе забезпеч, а онуку ми з дідом самі вигодуємо.

Так і жила Катя з бабусею і дідом. Матір бачила рідко, але в міру дорослішання все частіше і частіше за нею сумувала.

Мама Каті здавалася такою собі феєю, доброю чарівницею. Адже в село Ліда приїжджала розфарбована, одягнена за останнім писком моди, і постійно годувала дівчинку обіцянками.

-Ось підкоплю трохи грошей, квартиру куплю, і заберу тебе з собою. Будеш теж міська, фарбуватися тебе навчу, за собою стежити.

-Ось почекай трохи, ми з дядьком Сергієм одружимося, тоді і заберу тебе з собою.

-На новорічні канікули поїдеш зі мною, відпочинеш, на ялинку красиву хоч подивишся.

-На весняні канікули візьму тебе в місто, по магазинах погуляємо, одяг новий купимо, а то цей, чесно сказати, так собі.

-Катюхо, не плач! Ось на літні канікули заберу тебе на все літо, та на море рвонемо. Зараз підкоплю трохи, ти вже потерпи, доведеться і без ялинки, і без нарядів, зате потім- море! Ти навіть не уявляєш, як там красиво!

Ось так, раз за разом руйнувалися дитячі надії. Катя вже не хвалилася однокласникам, що скоро поїде до мами, вже й сама не мала ілюзій щодо життя в місті з мамою, а після того, як дядько Сергій чітко дав зрозуміти, що чужа дитина в його квартирі жити не буде, Катя змирилася з тим, що жити їй доведеться у бабусі й дідуся.

-Лідо, а навіщо тобі виписуватися? Накопичила гроші на квартиру, чи твій Сергій запросив тебе заміж?

-Мамо, я чекаю на дитину. Ми вже одружилися.

-Оце так! А нам чому не сказали?

-Ну мамо, не ображайся! Та там і весілля було всього на 20 осіб, тільки найближчих. Розписалися, можна сказати. Та й куди ви поїхали б усією компанією? У вас же господарство! У Катьки школа. Я ось фотографії привезла, подивіться потім.

-А навіщо нам твої картинки? Ми тобі і самі таких надрукувати можемо скільки хочеш. Іди вже, а то запізнишся в сільраду.

-Ну не ображайся, мамо. Гаразд, побіжу.
*****
– Бабусю! Дивись, що у мене є!

-Давай подивимося. Ой, Катюшо! Лист подяки. Ну поклади у себе, мама приїде, покажеш їй.

-Бабусю! Та ти прочитай спочатку!

Ольга Яківна читала лист і плакала.
Шановні Ольга Яківна та Михайло Федорович!
Щиро дякуємо Вам і висловлюємо глибоку вдячність за виховання товариської, доброзичливої, цілеспрямованої і талановитої онуки – Стародуб Катерини, яка показала себе як учениця, здатна глибоко мислити, долати труднощі, показувати чудові результати.

Завдяки Вашій підтримці та розумінню ми можемо і надалі виховувати молодь, сповнену сил і прагнень до знань, творчості.

Бажаємо Вам усього найкращого, оптимізму, здоров’я, процвітання та великого людського тепла.

Директор школи: Кучеренко Н.М.
Класний керівник: Павличенко М.Д.

– Катю! А чому мені? А мати як же?

-Бабусю, а їй навіщо? Їй же це нецікаво! Ти не рада?

-Дуже рада! Дуже! Дякую тобі, онучко!
*****
Закінчилася школа. Катя вступила на навчання після 9-го класу. Дівчинка давно вирішила, що стане медсестрою і повернеться в селище.

Жити вирішила в гуртожитку. І платити небагато, і до коледжу рукою подати.

-Катюхо, ну не дури! Ти ж не знаєш, що таке гуртожиток! Я теж в гуртожитку жила, і ти у мене звідти родом. Давай до нас. А то незручно виходить, мати в своїй квартирі живе, а дочка по гуртожитках мучиться.

У дитинстві з бабусею жила, так хоч зараз з нормальною сім’єю поживеш. Сергій не проти, та й Даринці не завадить познайомитися зі старшою сестрою.

І Катя, і бабуся з дідусем дуже зраділи – ну нарешті дочка схаменулася, все онучці легше буде, в гуртожитку і справді життя не цукор.

Однак вже до нового року Катя з’їхала від мами в гуртожиток. Краще вже там, серед чужих людей, зате ніхто шматком хліба не дорікає, та й займатися можна спокійно.

– Катюшо, онучко, ну що ж ти так? Вона ж твоя мама!

-Бабусю, ти не уявляєш, як я втомилася! Я нічого не встигаю. Зранку Дарину в садок я відвожу, а потім в коледж біжу. Мені, щоб вчасно на заняття приходити, о 6 годині вставати доводиться!

Після занять знову в садок. Дарину забрати, і додому. Вечерю приготувати, за Дариною доглянути, а їм все не подобається! То у них робота, то кафе, то посиденьки з друзями.

Я думала, що вона мене любить, а виявилося, що просто нянька їм потрібна. То їм багато, то готую погано, то прибираю не так. Ні світло, ні воду зайвий раз не вмикати, за кожним кроком стежать, я і стипендію мамі віддавала.

Я на підробіток влаштуюся, бабусю, сама буду гуртожиток оплачувати, але з ними не можу жити. Вони мені чужі.

– Та що ти, Катю! Ми з дідом допоможемо тобі, не бійся. І навіть не думай про роботу, тільки вчися.
*****
Швидко пролетіли студентські роки, і ось уже Катерина Олександрівна повернулася в рідне селище. Влаштувалася на роботу в лікарню, а тут і Вовка-хуліган теж повернувся додому.

Ніхто й не повірив спочатку, що все серйозно у них, у Каті та Вови, а вони незабаром подали заяву в РАЦС.

Весілля було скромним, тільки найближчі та найрідніші. Молодята розписалися, посиділи у вузькому сімейному колі. А потім, після весілля, поїхали на море. У Вови в Одесі жив двоюрідний брат, він запросив їх у гості.
*****
-Катюхо, привіт!

-Привіт, мамо. Щось термінове? Мені незручно говорити. Зателефонуй ввечері.

-Та я ненадовго, донько. Тільки запитати. Фотки в фейсбуці побачила твої. Ти що, заміж вийшла?

-Так, вийшла, місяць тому.

-А мене чому не запросила? Не очікувала я від тебе такого, донько.

-Ну мамо, не ображайся! Та там і весілля було всього на 30 осіб, тільки найближчі. Розписалися просто, можна сказати. Та й куди ви поїхали б всією компанією? У вас же робота! У Даринки школа. Я фотографії тобі потім скину, подивіться.