— Кажу, знайдеш іншого, які твої роки. Он, Мишко Савченко досі у мене про тебе питає. А він ще зі школи в тебе закоханий був, видно. І не одружений досі. До речі, зарплата у нього більша, ніж у твого Гриші, та й…
— Ой, ну що ти плачеш… Чому, питається? Ну не може чоловік мати дітей, іншого знайдеш, які твої роки…
— Ти що взагалі несеш? — ахнувши, Майя відсторонилася від сестри, яка її втішала. Оленка навіть не помітила зміни в настрої, тому буденно пояснила.
— Кажу, знайдеш іншого, які твої роки. Он, Мишко Савченко досі у мене про тебе питає. А він ще зі школи в тебе закоханий був, видно. І не одружений досі. До речі, зарплата у нього більша, ніж у твого Гриші, та й…
— Олено, ти або замовкнеш, або зараз отримаєш, — процідила крізь зуби Майя.
Одна радість — від злості навіть сльози зникли. Тому що подібних слів від рідної сестри вона не очікувала і чути не хотіла.
Подумати тільки — Олена зараз легко і просто штовхала її на справжню зраду! Так, кинути Гришу буде зрадою і ніяк інакше!
Вони разом з десятого класу. Навчалися в одному університеті, тоді ж і одружилися на другому курсі, щоб отримати окрему кімнату в гуртожитку.
І за час навчання притерлися, прикипіли один до одного, як дві половинки одного цілого. Будували плани, мріяли. І досягали всього теж разом і ніяк інакше!
Останнім пунктом у їхньому плані була дитина. І ось саме з цим виникли складнощі. Тому що раніше відсутність появи дитини списували на дію відразу двох видів контрацепції.
А ось після її скасування минув рік, два і так нічого і не сталося. В результаті після обстеження обох з’ясувалося, що Гриша з майже стовідсотковою ймовірністю дітей мати не зможе.
Можна було, звичайно, спробувати якісь експериментальні види лікування з надзвичайною вартістю і ось взагалі жодного разу не доведеною ефективністю, але чоловік лише махнув рукою, змирившись. Мовляв, раз вже так склалося, то так тому і бути.
При цьому Майї він сказав, що готовий розглянути варіанти або усиновлення, або навіть звернення до відповідного банку з донорським матеріалом. Це все було у них попереду.
Поки що Майя просто ридала, засмучена тим, що плани виявилися в чомусь нездійсненними.
Просто так склалося. І від цього, мабуть, було прикро вдвічі.
Що вона сама, що Гриша, звикли досягати поставлених цілей і згодом з радістю усвідомлювати, що ось він, результат їхніх зусиль. А тут вже не досягнеш нічого і ніяк…
— Гаразд, гаразд, — одразу ж пом’якшила тон сестра. — Я ж нічого такого на увазі не мала, що ти так відразу…
Причина, через яку Майя не стала нагнітати обстановку, — не хотілося сваритися.
Олена, якою б вона не була, була сестрою Майї, і крім неї та двох племінників у жінки більше не було родичів.
Тож не варто було нагнітати обстановку. Хоча б тому, що часом Майя і сама за мовою не стежила.
Що кумедно, темою попередніх суперечок у них з Оленою теж були діти. І тоді замовкнути просили вже Майю.
Тому що вона на правах старшої сестри намагалася вкласти молодшій в голову «хоч трохи розуму» і пояснити, що мати дітей від двох різних чоловіків, які не збиралися на ній одружуватися, не мали постійної роботи і не хотіли дітей в принципі, було дуже поганою ідеєю.
Обидва рази Майю відправляли (потім сестри, звичайно, мирилися), обидва рази Олена чинила по-своєму…
І ось тепер у кожної є те, чого не вистачає другій. Ніби це покарання за необдумані рішення і злі слова.
Олена хоч і виховує двох улюблених діточок, але при цьому працює на двох низькооплачуваних роботах і ледве зводить кінці з кінцями, а у Майї є достаток, але немає фінального штриха в образі щасливої родини.
Напевно, ця незавершеність і зблизила жінок за наступні три роки. Старша сестра багато часу проводила з племінниками, купувала їм іграшки та одяг, давала грошей. Та й сестрі допомагала.
Все-таки родичі. Та й як не допомогти, якщо двох дітей на одній «тарілці супу» не підняти?
Гриша, всупереч побоюванням Олени, на Майю в цьому питанні не тиснув і від родичів не відмовляв.
Навпаки, радів, що дружина знайшла таку от віддушину. Але питання про донорство або усиновлення залишав відкритим.
Але Майя не поспішала приймати рішення на користь одного з цих варіантів просто тому, що усиновити завжди встигнуть, а поки що були набагато важливіші справи: майбутнє підвищення, зібрати Настю до школи, знайти гроші Олегу на брекети…
А потім все змінилося. Коли потрапили в аварію їхні з Гришею добрі знайомі і виявилося, що їхню дочку, Марію, абсолютно нікому забрати.
Ось не було у сім’ї ніяких близьких родичів. Були тільки друзі, але у всіх у них знайшлися причини відмовитися від опіки над дитиною.
Логічні, до речі, причини. Як взяти ще одну дівчинку, якщо ви з чоловіком вже виховуєте трьох, при цьому ти – у вічному декреті, а він ґарує на трьох роботах, щоб звести кінці з кінцями?
Або як взяти дитину, якщо ти – чоловік-далекобійник? Про те, що не дадуть права на опіку інвалідам першої групи, якими б дієздатними вони не були, можна взагалі мовчати.
Причин для відмови не було тільки у Гриші з Майєю. Та вони й не збиралися відмовлятися, правду кажучи.
Тому що раніше Майю від усиновлення відлякували стандартні страшилки: незрозуміла генетика, наявність можливих родичів, які будуть налаштовувати дитину проти нової сім’ї…
Та навіть поганий досвід, який дитина засвоїла від батьків і відповідно до якого буде будувати своє власне життя.
У Марії нічого такого не було. Її сім’я була абсолютно нормальною, благополучною і люблячою, просто… Просто не пощастило.
Просто на шляху легковика трапилася нещаслива фура, яка розділила життя маленької дівчинки на «до» і «після».
Коли вони з Гришею прийшли в гості до Марії, та мовчки притиснулася до Майї і під кінець зустрічі заснула у неї на руках.
Під час наступних зустрічей не було питань «коли повернуться мама і тато». Дівчинка була досить дорослою і знала, що вони не повернуться.
Сумувала, плакала, але розуміла якоюсь частиною своєї маленької особистості, що треба зціпити зуби і жити далі. На згадку про них. Тому що вони б хотіли, щоб вона продовжувала жити.
А їхні друзі – тітка Майя і дядько Гриша, були готові забрати її жити це життя не в казенному будинку, а в нормальній, нехай і не рідній, але люблячій і добрій родині.
Після декількох зустрічей їм дозволили забрати Марію під тимчасову опіку. Саме тоді Майя розповіла Олені про те, що весь цей час відбувалося в її житті.
До цього жінка не ділилася подробицями, боячись, що в будь-який момент щось може піти не так і розповідати про крах надій буде болісно.
Але тепер все було добре. Тепер у житті була радість. І цією радістю треба було поділитися. Але Олена радість сестри не розділила.
— Почекай, Майє… Я правильно розумію, що ти хочеш витратити свої гроші і моральні ресурси на чужу дитину?
Адже вона не твоя і твоєю ніколи не буде, як можна ось так брати в свою сім’ю чужу людину?
Ну добре, Гриша твій не може мати дітей… Ну так спробувала б від донора. І взагалі — у тебе, між іншим, є племінники.
І, як хороша тітка, ти могла б, якщо вже у тебе так багато грошей, допомогти їм цією копійкою, а не чужого виродка утримувати…
Про те, що варто було тримати язик за зубами, Олена зрозуміла тільки тоді, коли її щоку обпік ляпас.
Тому що Майя багато говорила сама і тому – багато чого могла спустити з рук іншим людям.
Але назвати маленьку дитину, яка втратила батьків, виродком – це, в її очах, прощення не заслуговувало.
Квартиру сестри вона покидала в засмучених почуттях. І наступні кілька тижнів не відповідала на її дзвінки і прохання грошей.
А слідом у гру включилися племінники, які раптово показали себе з гіршого боку.
Майя розуміла, звичайно, що їх світогляд залежить від виховання Олени. Але вже старший у свої шістнадцять міг розуміти, що звинувачення в дусі «проміняла нас на якусь чужу дівку» з його боку виглядають нерозумно.
Як і претензії «ти повинна була купити мені комп’ютер, а не кімнату їй обставляти».
З приводу подальших вимог грошей і допомоги можна було нічого не говорити – вони сипалися від розлючених родичів, як з відра.
Але крапку поставило останнє повідомлення Олени:
«Безпліддя твого Гриші – це тобі від Бога покарання і випробування було, щоб пам’ятала про важливість сім’ї і допомоги ближнім своїм».
Після цього сестра її заблокувала. Майя зі свого боку теж відправила в чорний список і сестру, і обох її дітей.
Але треба було бачити обличчя Олени, коли через пару років Майя йшла по вулиці за руку з Марією і з явною такою ознакою, що скоро в їхній родині вже буде двоє дітей.
При цьому автором майбутнього шедевра був Гриша і навіть лікарі на перших оглядах знизували плечима, мовляв, так, ймовірність була низькою, але ми не виключали її повністю.
Схоже, з появою в родині Марії їм дісталося і трохи везіння, якого не вистачало для фінального штриха в їх життєвих планах.
Тепер в їхній родині точно все було добре. А Олена і племінники…
Після всього сказаного в ті дні після сварки Майя не планувала давати їм шанс коли-небудь повернутися в її життя.