Так і сказав лікар. І тут Оля захотіла забрати дівчинку додому: адже в будь-якій справі, що стосується дитини, вирішальне слово завжди залишається за матір’ю.
— Навіщо ти її взагалі забирала? — лютував чоловік, киваючи на новонароджену дочку, що лежала в ліжечку. — Тобі ж чітко озвучили її діагноз!
Як можна бути такою…? Ти взагалі розумієш, у що вплутуєшся?
Вона розуміла, всупереч тому, що про неї думали: причому так вважав не тільки коханий Сашко, а й усі родичі. І навіть її мама Надя, бабуся Оленки — так вона назвала дівчинку — кричала:
— Ну, навіщо, Олечка? В тебе будуть ще дітки! А це — яка травма! Бери ношу по собі — щоб не падати при ходьбі, донечко!
Адже сказали, що вона довго не протягне!
Так, сказали. І запропонували залишити дівчинку в пологовому будинку — це було цілком природно: не всі батьки можуть впоратися з таким потрясінням.
І якщо іноді мами залишають і здорових дітей, то вже хворих-то…
А крихітка навіть не плакала: у неї були сині губки і кінчики всіх пальчиків — це в медицині називається акроціанозом.
Тому що у дівчинки діагностували вроджену ваду серця середньої тяжкості – дефект міжшлуночкової перегородки: вижити можна, але важко.
Так і сказав лікар. І тут Оля захотіла забрати дівчинку додому: адже в будь-якій справі, що стосується дитини, вирішальне слово завжди залишається за матір’ю.
Тут все і почалося.
«Люблячий» чоловік і тато відвалив майже відразу: коли стало ясно, що вона не думає відмовлятися від дочки.
Наостанок прокричав, що якщо дружина передумає, то, може, він і повернеться. І якщо вона ще хоче будувати з ним своє життя, то з цим варто поквапитися.
Ось таке у них з Сашком виявилося сильне кохання.
Але Оля зовсім не звинувачувала чоловіка: не всі здатні принести себе в жертву, а в даному випадку потрібно було зробити саме це.
За Олею з донькою чоловік все ж приїхав. Правда, без зовнішньої атрибутики – букетів і кульок: чого тут радіти?
А бабусі з обох сторін свою позицію позначили відразу: залишай дитину– цей тягар нам не потрібен.
І ви ще будете стверджувати, що чужих дітей не буває?
Жінка намагалася увійти в становище рідних і чоловіка, але у неї погано виходило: ну, хоч поганенький букетик принести можна було?
І ніхто не підтримав молоду маму! Ні, одна людина все ж підтримала: вірний шкільний друг – закоханий у дівчину з дитинства Михайло Коростинчук.
Останнім часом вони дуже рідко телефонували один одному – Сашко був проти:
– Не буває дружби між представниками різних статей, не вішай мені на вуха локшину! Ніколи не повірю, що у вас нічого не було!
І вони обоє — Михайло і вона — змирилися. Але жінка часто згадувала свого друга — веселого і сміхотливого хлопця з простої родини, який дуже не подобався мамі Наді.
Ось Олександр – інша справа! Відмінна партія, не те, що цей після якогось коледжу працює на заводі!
А Михайло дійсно працював оператором на заводі – фахівцем з управління механізмами – і був цим дуже задоволений.
– Знаєш, Ольго, а мені додали зарплату! Може, мама дозволить тобі вийти за мене?
Наївний закоханий кавалер сподівався, що якщо мама дозволить, то гарненька Олечка стане його дружиною: вони ж так давно дружили!
А те, що дружба з часом трансформується у дівчини в кохання, взагалі не викликало у вірного Михайла сумнівів.
Але вона вже була закохана в Сашка – симпатичного інтелігентного хлопчика з хорошої родини, якого схвалила мама.
— Ось це я розумію – не соромно показати подругам! Не те, що цей твій шанувальник – простий, як три копійки!
Ользі було незрозуміло, навіщо свого обранця спеціально показувати якимось подругам: чи то її, чи то маминим.
Але їй було приємно, що жінка, яка любить красиву зовнішність, схвалила її вибір: в іншому випадку, з цим були б проблеми – владна дама любила домагатися свого, тиснула і йшла напролом.
І, в принципі, їй це вдавалося – за винятком останнього випадку, коли дочка пішла проти її волі і не написала на дівчинку відмову.
— Як ти посміла не послухатися? Відтепер у мене немає дочки!
Чесно кажучи, коли Оля погоджувалася на це, вона не думала, що від неї відвернуться всі відразу: і чоловік, і обидві мами – тата вже не було – і решта.
І чомусь вся рідня підтримала маму Надю:
— Ти що – зовсім здуріла? Віднеси її назад, поки не звикла! І Сашко відразу повернеться!
Але, чомусь, Олечка, яка перебувала в стані шоку від зради рідних і коханого, не хотіла, щоб Сашко повернувся.
І, хоча вона ще продовжувала кохати чоловіка, але всередині у жінки вже почався якийсь процес руйнування цієї любові, чи що.
Було ясно, що прожити пліч о пліч і піти в один день вже не вийде – за цей час стільки змінилося, навіть страшно. І – не в кращу сторону.
Чоловік пішов того ж дня, коли привіз їх додому: квартира належала жінці, а речі він забере пізніше.
І Олечка залишилася наодинці зі своїм горем і хворою Оленкою: не так вона уявляла собі своє майбутнє і дівчинку в рожевій дитячій!
І тепер рожева дитяча була, красиві білі меблі теж були, а майбутнє Оленки уявлялося дуже туманним. Та й чи буде воно у її дочки, це майбутнє?
Сліз не було – одні емоції. І тоді Оля зателефонувала вірному Михайлу, з яким зв’язок був майже втрачений.
Все йому розповіла. Але молодий чоловік, розуміючи абсурдність того, що відбувається, не зміг приховати свою радість!
Тому що до залу очікування, де він провів кілька останніх років, стукаючи колесами і гудячи, наближався жаданий поїзд: Михайло, все-таки, висидів своє щастя!
І в квартирі відразу почалася метушня: жінку заспокоїли і напоїли чаєм з молоком – так треба! Молодий чоловік збігав до магазину і купив дещо з продуктів: все, необхідне для немовляти вже було куплено.
Ліжечко було пересунуто в іншу кімнату – Ольга повинна була спати поруч! На відстані витягнутої руки! І не сперечайся!
А жінка і не сперечалася – на неї раптом навалилася нелюдська втома: так буває, коли після сильного нервового напруження людину відпускає і вона приходить до тями – так, перша красуня класу Оля Борисенко потихеньку почала приходити до тями.
І просто звалилася, не думаючи ні про що – адже вірний і надійний Михайло був поруч:
– Не переживай, Ольго– я за нею догляну!
І доглянув, що характерно…
Коли вона прокинулася, підгузок у дочки був поміняний, на кухні кипів бульйон, Михайло дрімав поруч зі сплячою Оленкою – Оля спала на іншому боці двоспального ліжка.
І жінку, яка прокинулася, охопив дивний спокій і впевненість, що все буде добре: вони обов’язково виберуться. І вони втрьох – так! – почали потроху вибиратися…
Михайло приходив щодня, допомагав і фізично, і грошима: лікування дівчинки виявилося витратним.
Щоб Ользі було легше доглядати за немовлям, була найнята няня, яка приходила на кілька годин на день.
Увечері молодий чоловік гуляв з дівчинкою і допомагав її купати: одна Ольга б не впоралася. Ні чоловік, ні мама не дзвонили.
Через півтора місяці прийшов за речами Сашко:
— Я так і знав, що ти за моєю спиною… з цим! І дитина, можливо, не моя — у нас в роду дефективних не було! А моїй матері не смій дзвонити! І на аліменти не сподівайся!
Вона й не сподівалася. Причому, вже давно, і не тільки на аліменти.
І тут Михайло акуратно відсунув застиглу від крику і вже зовсім розгублену Олю і виштовхнув за двері інтелігентного хлопчика з хорошої родини, який кричав непристойності:
— Забирайся звідси, програміст…!
І програміст відвалив, а Ольга подала на розлучення. Але ухилитися від аліментів біологічному батькові, все ж, не вдалося.
Час минав, лікування доньки приносило результати — вона почала потихеньку рожевіти. Але радикальні зміни мали настати після операції: вже призначили дату.
Весь час вірний Михайло був поруч. І настав момент, коли жінка попросила його залишитися.
Ні-ні, зовсім не через вдячність, як можна було подумати: вона відчула, що він їй потрібен не тільки як помічник.
Незабаром Оленку прооперували: післяопераційний період пройшов без ускладнень. А потім почалася реабілітація і звикання до здорового життя.
Коли дівчинка пішла, все було вже відносно добре: будемо поки спостерігати, але приводу для занепокоєння, дорогі батьки, вже немає! Так, вони, звичайно ж, одружилися, і Михайло удочерив дівчинку.
Фізичне навантаження поки обмежували, але Оленка росла спокійною і даремно туди-сюди не носилася. Тому, проблем з цим практично не виникало.
Коли дочка пішла до школи, її віддали в студію фольклору – у дівчинки виявився абсолютний слух.
На той час у мами Олі був уже власний блог: його жінка завела з подачі Михайла – люблячого і незамінного!
— Ти ж, Ольго, у мене розумниця! Тому просто фотографуй Оленку, підписуй цікавіше і викладай. Тільки регулярно!
І вона стала це робити. І виявилося, що людям це дуже цікаво: просте життя дівчинки, яка одужала після важкої хвороби, її захоплення і радості.
І тут підросла Оленка почала перемагати на конкурсах. Тому Оля вже викладала не тільки фото дочки, а й записи її пісень. І кількість підписників почала збільшуватися в геометричній прогресії…
З мамою стосунки були прохолодними: вона так і не пробачила дочці непокори. І онука її не цікавила – ні хвора, ні здорова.
Першою зателефонувала колишня свекруха – це сталося після перемоги на черговому конкурсі:
— Олечка, як же дівчинка схожа на мого Сашка – просто одне обличчя! Ми з ним просто здивувалися!
А співає-то як! А Сашко-то у мене все один: ні дружини, ні дітей. Може, побачимося якось?
Потім трубку взяв колишній чоловік:
— Вибач, я тоді погарячкував. Але тепер я бачу, що був неправий! Може, сходимо кудись — ти, я і Оленка? Адже я ж можу спілкуватися з власною дочкою!
— Звичайно, можеш! Але потрібно, щоб і твоя дочка теж цього хотіла!
А куди ж ми можемо сходити, Сашко? До того ж, потрібно запитати Олену— чи захоче вона зустрітися з чужим дядьком. Я з нею поговорю і передзвоню.
Тринадцятирічна Олена, знаючи про наявність у неї двох татусів, не захотіла:
— А навіщо? Я його зовсім не знаю, мамочко! І про що ми будемо з ним розмовляти?
Через кілька днів несподівано зателефонувала мама Надя, яка надає великого значення зовнішності. А тут — гарна картинка, чарівна дівчинка з розкішним голосом, яка бере призи: не соромно показати подругам…
Але мила і добра Оля несподівано виявилася дуже злопам’ятною – хто б міг подумати! – і не пробачила бабусі, яка захотіла побачитися з онукою.
Звичайно, дуже здорово отримати готову розумну, здорову, красиву, успішну і самодостатню дівчинку.
Але набагато приємніше виростити таке диво самостійно: тоді вийде відчути глибоке почуття задоволення, що ти це змогла, і ти – справжня мама! Так, а Михайло – справжній тато, звичайно. А це дорогого коштує.
А всі інші нехай візьмуться за руки і йдуть. Куди? Та куди хочуть! Або просто лісом, або на хутір, а тут їм не раді.
Жорстоко? Дуже жорстоко! Справедливо? Дуже справедливо! І вас це теж стосується, тато Сашко і баба Надя: причому, в першу чергу…