Марина раптом вирішила переїхати в інше містечко. – Це моє життя! – сказала вона матері. – Я мушу спробувати, я так вирішила. Головне, що в мене подруга там є… І вона поїхала, звільнившись з роботи. Мати Марини, Ольга Павлівна, місця собі не знаходила, все чекала від доньки новин, хвилювалася. Минав час, і Ольга Павлівна не витримавши, купила квиток і поїхала до дочки. Їй треба було самій переконатися, що в неї все добре. Марина була рада приїзду матері. Вона показала їй містечко. Ольга Павлівна була в захваті. І тут Марина зробила матері несподівану пропозицію. – Ти жартуєш, доню?! – тільки й вигукнула та…

Марина раптом вирішила переїхати в інше містечко. – Це моє життя! – сказала вона матері. – Я мушу спробувати, я так вирішила. Головне, що в мене подруга там є… І вона поїхала, звільнившись з роботи. Мати Марини, Ольга Павлівна, місця собі не знаходила, все чекала від доньки новин, хвилювалася. Минав час, і Ольга Павлівна не витримавши, купила квиток і поїхала до дочки. Їй треба було самій переконатися, що в неї все добре. Марина була рада приїзду матері. Вона показала їй містечко. Ольга Павлівна була в захваті. І тут Марина зробила матері несподівану пропозицію. – Ти жартуєш, доню?! – тільки й вигукнула та…

Ольга Павлівна вийшла на пенсію. Вона була рада, що попереду у неї вільне нове життя, і тепер вона буде сама хазяйкою свого часу, кожного дня, а не лише на вихідних.

Ольга Павлівна була вдовою. Її доросла дочка Марина жила окремо від матері, і була вже два роки розлучена з чоловіком. Особисте життя в неї не складалося.

Марині було 30 років і вона вже хвилювалася, що досі не стала матір’ю, тому прагнула вийти заміж вдруге, підшукуючи собі пару, але нічого не виходило.

– Не хвилюйся ти, доню, – заспокоювала її Ольга Павлівна, – настане час, знайдеться і твоя половинка.

– Я не збираюся залишатися без дітей, мамо, я дуже хочу дитину, і бажано від коханої людини! – відповіла дочка.

Якось Марина поїхала відпочивати на море, де жила її подруга Світлана.

Відпустка пройшла цього разу у Марини нестандартно: подруга почала її вмовляти переїхати у її містечко, працювати разом із нею в кафе.

– Переїзди до мене, Маринко, разом житимемо-дружитимемо, а квартиру я допоможу тобі орендувати дешевше, тут і цивілізація, і курорт, все в одному флаконі! Тут собі й нареченого знайдеш, – вмовляла Світлана.

Марина навіть допомагала подрузі у кафе на кухні, і їй це сподобалося.

Коли вона, приїхавши додому, розповіла матері про свій досвід кухаря й бажання переїхати, Ольга Павлівна схопилася за серце.

– Та ти зовсім вже! Ти маєш вищу освіту, ти економістка, професіоналка. Яка кухня? Яке кафе? Що ти там собі вигадала?

– Мамо, це моє життя. Я мушу спробувати, я так вирішила. Нічого страшного не станеться, якщо кілька років я спробую себе у новій справі, у новому місці. Головне, що в мене подруга там є, я не одна, – відповіла Марина.

Незабаром вона поїхала, звільнившись із колишнього місця роботи, а Ольга Павлівна місця собі не знаходила, все чекала від доньки новин. Вона й хвилювалася, і було цікаво, як там Марина влаштувалася.

А у Марини все йшло добре. Вона почала працювати, нова справа надихнула її.

Вечорами й на вихідні вона встигала сходити на море, погуляти, і заводила нові знайомства.

Минав час, і Ольга Павлівна не витримавши, купила квиток до того містечка й поїхала до дочки.

Їй неодмінно треба було самій переконатися, що в дочки все добре.

Марина була рада приїзду матері. Вона водила її улюбленими місцями маленького затишного міста.

Ольга Павлівна була в захваті від краси місцевих парків, а особливо моря.

– А що, як і ти переберешся сюди, мамо? – питала Марина.

– Ти смієшся, доню?! – відповіла мати, – жартуєш?!

– Ні, я не жартую, подумай, мамо, будемо поруч, разом. І ти не так переживатимеш за мене. Ну, що трапиться, якщо ти знімеш кімнату чи маленьку квартирку, і ми житимемо в одному місті?

Ольга Павлівна незабаром поїхала додому, але про пропозицію дочки вона думала всю зиму. І дуже сумувала за Мариною.

А вже в березні збирала речі – все–таки зважилася вона. Марина з подругою знайшли для мами невелику затишну квартирку неподалік квартири Марини.

Ользі Павлівні дуже подобалося містечко, вона ходила гуляти набережною щодня, і неодмінно заходила до Марини на роботу випити чашку чаю й поговорити.

У її дочки з’явились нові знайомі. Але Марина не поспішала вийти заміж аби за кого, вдруге вона вже ретельніше вибирала чоловіка.

Коли настав час відпустки Марини, вона поїхала додому разом із мамою.

Треба було перевірити, як там їхня квартира, заплатити за комунальні послуги, і за батьківщиною вони обидві скучили.

– І все–таки на морі добре! – сказала Ольга Павлівна, – як же ж я швидко звикла до тепла й купань! А у нашому рідному місті все дощі, дощі…

– Ось, а що я тобі казала? – засміялася Марина, – до хорошого швидко звикаєш.

Вона помітила, що у мами теж з’явилися свої нові знайомі, і серед них був чоловік приблизно маминого віку, який доглядав її і часто дарував квіти.

Дочка раділа за маму, і тому не здивувалася, коли Ольга Павлівна довго не затрималася на батьківщині. Через два тижні вона повернулася назад, а ось Марина, навпаки, залишилася до кінця відпустки у своїй квартирі.

І на це була серйозна причина, про яку вона мамі поки що нічого не говорила.

Справа в тому, що Марина зустріла у своєму рідному місті колишнього однокласника, з яким дуже тепло дружила у старших класах.

Віктор дуже зрадів Марині, вони так давно не бачились. Шкільні друзі посиділи в кафе, згадуючи свою дружбу і попрощалися до завтра. І тепер Віктор гуляв із Мариною щовечора.

Марина розповідала йому про свою нову роботу в містечку, про свою подругу і маму, і Віктор здивувався.

– А я навпаки на батьківщину повернувся. Після інституту пробував в обласному місті гідно влаштуватися, але не пощастило, змінив кілька місць роботи, і потягнуло додому, і зараз працюю на хорошій посаді, – розповідав він.

Коли настав час Марині повертатися, вона засумувала. Засумував і Віктор. Молоді були вже закохані. Це було очевидно, і вони не хотіли розлучатися.

Перед самим від’їздом Віктор освідчився Марині в коханні, тримаючи її за руки на вокзалі. Він благав її повертатися, і сказав, що дуже чекатиме.

Марина була збентежена, вона не знала що робити, і що вона скаже матері й подрузі. Але серце підказувало їй, що Віктор саме та людина, рідна, близька, давно знайома, з ким вона хотіла б провести залишок свого життя…

Повернувшись до південного містечка, вона розповіла мамі все як є, і мати була вражена.

– Що ж ти тепер робитимеш Мариночко? – запитала вона.

– Я повертаюся, мамо. Віктор має серйозну роботу, він перспективний фахівець і ми будемо разом.

– Ти виходиш заміж? – перепитала мати.

– Мамо, я люблю його, і більше нікого не шукатиму, – відповіла дочка.

– Тоді не тягни, їдь, влаштовуй свою долю, доню, я за тебе рада! Адже я пам’ятаю, він хороший хлопець, – благословила Ольга Павлівна доньку.

– А ти? – запитала Марина.

– Зараз поки що сезон, – невизначено відповіла Ольга Павлівна. – Я б не хотіла їхати звідси… До того ж – Григорій Іванович… Ти знаєш, що ми вже разом кілька місяців…

– То у вас теж серйозно?! – ахнула Марина.

– Серйозніше не буває, – посміхнулася мама і обійняла дочку.

На вокзалі Ольга Павлівна зі сльозами проводжала Марину додому. Вона обіцяла приїхати на весілля і просила доньку дзвонити якнайчастіше.

Марина та Віктор одразу стали жити разом, а через три місяці Марина відчула, що вагітна, і незабаром молоді розписалися.

На торжество приїжджала мати разом із Григорієм Івановичем. Вони були раді за Марину та Віктора, але, погостювавши після весілля з тиждень, знову поїхали у те містечко, де у Григорія Івановича був сад і він хвилювався за свій дім, квіти і врожай, а це все тимчасово доглядали сусіди.

Наступного разу Ольга Павлівна приїхала до дочки на народження внука. Всі були щасливі, і Віктор із Мариною і їхні батьки.

Другий шлюб Марини виявився щасливим, але донька була вражена долею матері. Такою щасливою вона не бачила її давно. Життя Ольги Павлівни змінилося кардинально.

– Мамо, ти переїхала, знайшла собі чоловіка, вийшла заміж! – говорила Марина. – Я навіть не думала, що в такому віці ось так може пощастити… Їхала на південь я шукати свою долю, а знайшла її там ти.

Ольга Павлівна тільки посміхалася і хотіла доньці щастя в її новій родині.

Мати й дочка не розлучалися надовго. Вони часто їздили одна до одної в гості, спілкувалися, допомагали у всьому, і любили і рідне, і нове міста однаково ніжно. І вважали їх своїми…