Павло сидів за компʼютером, коли наполегливо задзвонив його телефон. Дзвонила його мати. – Павлику, а де твоя дружина?! – роздратовано запитала Зінаїда Михайлівна. – Скільки її можна чекати?! – Наталко?! – голосно гукнув Павло дружину. – Ти чому ще не в мами?! Але у відповідь була тиша… – Наталко?! – знову гукнув Павло. – Що там у вас відбувається? – запитала мати. – Де вона поділася? – Мамо, а вона… Пішла… – розгублено відповів Павло, оглядаючи квартиру. – І речей немає… Зовсім немає! – Як це? – здивувалася мати. – Їдь і шукай! Павло поспішив на вокзал. Там дружини не було. У подруги – теж не було! Але Павло навіть і уявити не міг, де насправді була Наталя…
Павло сидів за компʼютером, коли наполегливо задзвонив його телефон. Дзвонила його мати. – Павлику, а де твоя дружина?! – роздратовано запитала Зінаїда Михайлівна. – Скільки її можна чекати?! – Наталко?! – голосно гукнув Павло дружину. – Ти чому ще не в мами?! Але у відповідь була тиша… – Наталко?! – знову гукнув Павло. – Що там у вас відбувається? – запитала мати. – Де вона поділася? – Мамо, а вона… Пішла… – розгублено відповів Павло, оглядаючи квартиру. – І речей немає… Зовсім немає! – Як це? – здивувалася мати. – Їдь і шукай! Павло поспішив на вокзал. Там дружини не було. У подруги – теж не було! Але Павло навіть і уявити не міг, де насправді була Наталя…
Наталя розгублено дивилася перед собою.
Ось чого вона явно не очікувала, так це того, що добра бабуся, її підопічна, до якої вона цілих п’ять років ходила робити процедури і, по своїй доброті, допомагала з домашніми справами, залишить їй свою квартиру!
Коли заповіт було озвучено, молода жінка ще не усвідомила, що тепер вона – власниця затишної двокімнатної квартири у спокійному районі міста!
Начебто й не центр, але поряд, наче й не елітні новобудови, але житло там не менше за вартістю.
Поруч парк, річка не дуже далеко і вся інфраструктура поряд!
Висока, худа жінка, з тонкими губами та колким поглядом щось кричала, звинувачуючи Наталю в непорядності, а статний, похмурий чоловік намагався її заспокоїти.
– Ну, що ти мене заспокоюєш? Твоя мати зовсім вже стала на старість років, а ця й рада старатися! – не вгавала жінка.
– До речі, могла б і ти подбати про мою матір, заїжджати до неї хоч іноді! – ще більше насупився чоловік.
– Мені більше робити нічого, як зі старою поратися?! – почервоніла та.
– Це моя мама!
– Щось ти про матінку свою і сам не поспішав дбати! – єхидно зауважила співрозмовниця. – І тепер якась медсестричка отримала нашу квартиру просто так!
– Не просто так, – винувато глянув на Наталю чоловік. – Вона єдина, хто не залишив маму в біді. А мені ти навіть не сказала, що вона слаба…
– Ти ніколи й не питав! А от зараз не треба перекладати все на мене і звинувачувати в чомусь, – жінка уже злилася на чоловіка.
– Не даремно тебе мама не любила…
– Тобто ти тепер так заговорив?! – і вона переключилася на чоловіка, зовсім забувши про Наталю, яка була єдиною з присутніх, хто щиро сумував за Марією Аркадіївною.
– Наталко, Марія Аркадіївна залишила вам листа, – звернувся до неї літній нотаріус, коли галаслива парочка пішла. – Вона склала заповіт, будучи при здоровому ґлузді, ще три роки тому і не помилилася. Ви були з нею до кінця. Я думаю, що у цьому листі ви знайдете відповіді на всі запитання…
Наталя взяла листа і, залагодивши всі формальності, вийшла надвір.
Вона читала його в парку, сидячи на дальній лавці.
Читала і плакала…
«Наталочко, дівчинко моя. Я дарую тобі не просто квартиру. Я дарую тобі свободу вибору!
Інакше ти не виберешся із павутини твого чоловіка і його родини.
Ти надто добра!
Я дарую тобі можливість і не надумай її втрачати!
Живи, посміхайся, вчися.
Ти ще молода і в тебе ще буде багато різного – і сльози, і щастя, і страх зробити перший крок.
Але навіть не думай більше поступатися!
Живи своїм життям і не віддавай нікому свою квартиру. Вона тільки твоя! І ти нікому, нічого не винна.
Це моя остання воля і будь ласкава її виконати!»
Наталя плакала і сміялася.
У цьому була вся Марія Аркадіївна – добра, чуйна й зі стрижнем усередині!
Важко зітхнувши, вона прибрала листа в сумочку і вирушила додому.
– Наталко, ти чого так довго? – зустрів її похмурий чоловік.
– Багато роботи було, – втомлено відповіла йому дружина.
– У тебе сім’я, взагалі–то, є! – нагадав чоловік. – Мамі треба зробити процедури!
– Я пам’ятаю…
– Сподіваюся. І взагалі! Я давно говорю тобі, щоб ти звільнялася.
– Але мені подобається моя робота. До того ж вона цілком сумісна з навчанням, – нагадала чоловікові Наталя.
– А ось твоє навчання я зовсім не розумію! Уколи робити вмієш – рахуй, що робота завжди буде!
– Ні. Я хочу стати терапевтом і навчання продовжу! – вперто повторила молода жінка.
– Нісенітниці! До речі, на вихідних ми забираємо бабусю до нас, їй якраз потрібен постійний догляд, – ніби між собою сказав Павло.
– Павлику, а з чого ти вирішив, що доглядати за нею буду я? – гнівно подивилася на чоловіка Наталя.
– Тобі ж подобається доглядати літніх і слабих? – хмикнув чоловік. – А тут все й одразу!
– Нехай нею займається твоя мама, а я вдень навчаюсь й працюю.
– Мамі самій потрібен догляд, ти ж пам’ятаєш? До речі, купи по дорозі до неї продукти, – Павло ліниво попрямував у вітальню до телевізора.
– Грошей дай, на продукти твоїй мамі, – несподівано для себе сказала Наталя.
– Що? Ти ж працюєш! – посміхнувся чоловік.
– Я підробляю. І ці гроші не покривають запитів Зінаїди Михайлівни, – нагадала дружина.
– Ось і кидай тоді цей підробіток! Тим більше тепер у тебе не буде на нього часу! – сказав Павло.
– Щоб випрошувати в тебе потім кожну копійку? – уточнила Наталя. – І безкоштовною доглядальницею в твоєї бабусі, яка мені слова доброго не сказала за всі три роки, що ми одружені, я не буду!
– Це не обговорюється, – похмуро зауважив чоловік.
– Як і те, що останній рік навчання я закінчу, паралельно підробляючи, – згідно кивнула йому дружина.
– Слухай, ось чого тобі не вистачає?! Ти живеш на всьому готовому! – обурився Павло.
– Мені повітря не вистачає, мені часу й сил на себе не вистачає! Я навіть не можу просто почитати книжку чи прогулятися! Я готую вдома, перу, прасую, прибираю, купую продукти й побутову хімію, потім готую, прибираю й ходжу по продукти твоїй мамі.
Хоча треба лише “зробити укольчик” або “поміряти тиск», – не витримала Наталя.
– Навіть так? – примружився Павло. – То йди! Дихай! Тільки куди ти підеш? Поїдеш до батьків? У передмістя? Тоді назад навіть не думай повертатися!
Павло засміявся, чекаючи звичного зітхання й покори.
Але цього разу щось пішло не так…
Наталя гірко посміхнулася й пішла у кімнату.
Павло задоволено хмикнув і пішов грати в комп’ютер.
У навушниках, за грою, він нічого не помічав. Ось і цього разу він “зник” у своєму віртуальному світі, будучи впевненим, що дружина зробить так, як треба.
А Наталя тим часом знову прочитала листа, щиро подякувала Марії Аркадіївні, й почала збирати речі.
Все вмістилося в одну валізу, куплену три роки тому, перед весільною подорожжю.
Вона мовчки пройшлася по квартирі, перевіряючи, чи все забрала, з сумом подивилася на чоловіка і пішла, залишивши ключі від квартири на полиці, біля дверей…
Павло отямився через кілька годин від наполегливого дзвінка телефону.
– Павлику, а де твоя дружина? Скільки її можна чекати? – роздратовано запитала сина Зінаїда Михайлівна. – Нагадай їй, що вона нам зобов’язана!
– Наталко?! Ти чому ще не у мами?! – голосно гукнув Павло до дружини.
Але відповіддю йому була тиша.
– Наталко?!
– Що там відбувається? Де вже поділася ця дівка? – злилася жінка. – Мені ще довго чекати?
– Мамо, а вона… Пішла… – розгублено відповів син, оглядаючи квартиру.
– Куди пішла?
– Не знаю…
– У сенсі не знаєш? А ти щось, крім своїх іграшок, помічаєш взагалі?! Що там у вас відбувається? – запитала Зінаїда Михайлівна.
– Ми посварилися. Вона сказала, що їй не вистачає повітря, а я їй запропонував іти на всі чотири сторони, дихати…
– Ти зовсім вже?
– Вона до мами, мабуть, поїхала…
– Так перевір! Речі подивися, сумку?
– Мамо, а немає речей… Зовсім немає! – Павло розгублено дивився на порожні полиці.
Навіть у ванній не було її косметики. І плед, подарований її батьками, теж зник.
– Як це? Їдь на вокзал, шукай. Щоб за годину вже були обоє в мене! – сказала Зінаїда Михайлівна і завершила розмову.
Павло поспішив на вокзал. Одна справа керувати, знаючи, що дружина все стерпить, а інша – справді залишитись одному…
Чоловік звик, що в сім’ї його слово – закон, полюбив керувати і перестав помічати, як це перейшло у його спосіб життя.
Але втрачати Наталю він не планував. Та й турботу про своїх примхливих маму з бабусею він був радий перекласти на дружину, обмеживши своє спілкування з ними до мінімуму.
І його це дуже влаштовувало!
Тому він сердився, коли доводилося самому відвідувати родичок і потім виказував Наталі.
Зараз Павлу стало лячно.
На вокзалі дружини не було.
У подруги – теж не було!
Тестю з тещею дзвонити він побоявся. Ті йому влаштують, якщо з дочкою щось трапиться.
Поки чоловік нервово об’їжджав усі місця, де могла бути дружина, Наталя заварювала чай, тепер уже на своїй кухні, і з теплом згадувала Марію Аркадіївну.
Адже вона мала рацію, сказавши їй одного разу, що:
“Своя нерухомість надає жінці впевненості й сили! А ще, дуже корисна для нервів – заспокоює!”
Наталя вирішила, що бабуся знала, що зрештою настане такий момент, коли Наталя згадає про себе.
Вона згадувала, як насупилася Марія Аркадіївна, коли помітила, що Наталя не дуже щаслива в шлюбі, згадувала, як скаржилася на самопочуття і просила Наталю залишитися довше.
Наталя тоді часто просто спала на дивані, поряд із кріслом своєї підопічної.
Навіть готувати медовик молоду жінку навчила саме Марія Аркадіївна!
А Наталя, в подяку, готувала їй смачні, корисні страви, ходила в магазин і допомагала по господарству.
Молода жінка важко зітхнула, дивлячись на вимкнений телефон і пішла спати, вирішивши зайнятися наведенням порядку у вихідні.
По дорозі вона подзвонила батькам і розповіла їм останні новини, попередивши, щоб ті не переживали.
Ті поохали, але зрозуміли її. Пораділи за дочку, за спадщину, розізлилися на сваху й зятя, але пообіцяли підіграти, якщо їм подзвонить Павло.
А Павло тим часом уже не знав, що робити!
Наступного дня, пом’ятий, після безсонної ночі він зустрічав дружину біля лікарні.
– І де ти була? – нервово запитав він, побачивши спокійну Наталю.
– Дихала! – хмикнула молода жінка.
– Все? Надихалася? Повертайся додому! Мамі вчора довелося за гроші просити сусідку зробити процедури, – обурився Павло.
– Нічого страшного. Я теж за гроші роблю і всіх це влаштовує.
– Але навіщо нам платити комусь, коли у нас є ти? Ми ж родина! – нагадав чоловік.
– Точно! Тільки родина ми, коли вам щось потрібно, а решту часу я медсестра, куховарка, прибиральниця і таке інше, – сумно посміхнулася Наталя.
– Припини, – нетерпляче скривився Павло. – Увечері чекаю на тебе додому, а на вихідних ми разом заберемо бабусю.
– Ні.
– Наталко, годі. Якщо хочеш, я сам поїду за нею.
– Я не повернуся, Павло, – посміхнулася Наталя, вперше за довгий час.
– Повернешся до батьків? У тебе ж нічого нема! А на твою зарплату ти тільки кімнату орендувати зможеш, – посміхнувся чоловік.
– Тепер це не твоя турбота!
– Чоловіка собі знайшла? Та кому ти потрібна?
– Собі. Я просто потрібна собі! – Наталя спробувала обійти чоловіка, але той взяв її за руку.
– Щоб увечері була вдома! Досить, – сказав він.
– Наталко? Вам потрібна допомога? – біля дверей у лікарню зупинився високий, серйозний чоловік, явно більший і сильніший за Павла.
– Так, Євгене Олексійовичу, – користуючись збентеженням чоловіка, молода жінка вивільнила руку і поспішила до входу, де на неї чекав головний лікар.
– Чоловік? – уточнив той.
– Майже колишній, – не стала заперечувати молода медсестра.
Євген Леонідович задумливо подивився на вулицю, де Павло з кимось емоційно розмовляв по телефону, і, сухо кивнувши Наталі, подався до свого кабінету.
Наталя ж вирушила до себе.
Робочий день, такий звичний і знайомий, але такий інший, світлий і невідомий.
Наталю перевели в інше відділення, змінивши графік роботи і тепер вона не перетиналася з Павлом, який продовжував чергувати біля входу, сподіваючись повернути дружину.
Вона подала на розлучення і стала потихеньку обживати квартиру, насамперед замінивши замки.
Про спадщину знали лише її батьки, більше вона нікому нічого не говорила для власного спокою.
Павло ж бігав між мамою й бабусею, яка все-таки приїхала до внука і була дуже обурена відсутністю Наталі.
– Раз дружину втримати не зміг, будеш сам мені допомагати! – невдоволено заявила жінка. – І для початку, запам’ятай! Вранці я їм кашу. А ще мені треба пройти повне обстеження!
Павло спробував домовитися з Наталкою, але та, як виявилося, допомогти нічим не могла.
Точніше, не захотіла.
Чоловік хотів висловити дружині все, що про неї думає, тільки вона його навіть слухати не стала.
Розлучили їх швидко, ділити не було чого.
Правда Павло дуже сердився, дізнавшись, що дружина отримала у спадок квартиру і навіть не сказала про неї. Але саме тоді він зрозумів, що Наталя не повернеться.
Бо саме вона була завидною нареченою, а він… А він просто перестав поспішати додому, повністю втративши контроль над своїм життям.
Згодом Наталя стала лікаркою, як і хотіла. Доброю, чуйною, компетентною і з характером!
– Так, міняє квартира людей, – скаржилася на колишню невістку Зінаїда Михайлівна всім підряд.
Але знайомі тільки посміхалися, точно знаючи, що іноді людям дуже пасують такі зміни…