– Ні, Артеме, ти їдеш! Зараз я допоможу тобі зібрати твої реч,і й ти покинеш мою квартиру. Ти що не зрозумів? Я не маю наміру продавати будинок моєї бабусі! – Хотів поставити мене перед фактом? У тебе нічого не вийде…

– Ні, Артеме, ти їдеш! Зараз я допоможу тобі зібрати твої реч,і й ти покинеш мою квартиру. Ти що не зрозумів? Я не маю наміру продавати будинок моєї бабусі!

– Хотів поставити мене перед фактом? У тебе нічого не вийде, – Олександра в серцях кинула туди останню сорочку чоловіка, і з силою зачинила валізу.

Хто б міг подумати, що їхній шлюб, який почався так романтично, закінчиться сценою майже з анекдоту – “я тобі речі зібрала, двері он там”.

А все починалося зі звичайного прохання подруги:

– Олександро, рятуй! Ромка запросив мене в ресторан, а його друг зі столиці приїхав несподівано. Удвох не посидиш – незручно. Ходімо з нами, познайомишся заодно. Хлопець пристойний, не одружений.

Олександра, чи просто Саша, була лікарем у місцевій клініці й на побачення не ходила – часу не було, та й не вірила в дива. Але Кіра, її подруга ще з першого курсу, знала, як на неї натиснути:

– Ну, ти ж зовсім одна. Тридцять один уже. Ти хочеш старість зустрічати з котом на колінах?

Саша не хотіла. Хоча й зізнавалася собі у цьому неохоче.

Увечері вона, як завжди, затрималася на прийомі пацієнтів, тому в ресторан підійшла останньою. За столом уже сиділи Кіра з Ромкою та незнайомець у світло-синій сорочці. Посмішка – наче сонце на заході. Неусміхнений. Серйозний. Цікавий.

– Саша, це Артем, – представила його Кіра. – Друг Ромки з армійських часів. Він сьогодні у нас у гостях. Ну що, замовляйте!

Вечір тягнувся натужно. Ромка та Кіра воркували, Артем мовчав, а Саша почувала себе зайвою. Але коли вона зібралася йти, подруга її приголомшила:

– Слухай, у тебе ж дві кімнати. Чи можна Артема до тебе на ніч? Нам його навіть на килимі нема де покласти. А в готелі зараз цінник – мама не журись.

Саша завмерла. Це якось… незручно. Вона ледве знала цю людину. Але Артем раптом лагідно сказав:

– Я поїду вранці, обіцяю. Просто переночую. Записався на співбесіду, шанси добрі. А ночувати нема де.

Саша зітхнула і погодилася. По дорозі вони зайшли до супермаркету, і Артем сплатив усі покупки, пожартував на касі, і якось полегшало.

Вдома вони сіли пити чай… і розмовляли. Наче старі знайомі. Виявилося, він не мовчазний – просто не любить метушні й не терпить зайвого галасу. Вони розмовляли майже до світанку.

За тиждень Артем знову з’явився з валізою – його взяли на роботу в інженерну компанію, і він переїжджав до їхнього міста остаточно. Саша зустріла його на зупинці, ​​і сама ж запропонувала:

– У мене все одно вільна кімната. Залишайся, якщо хочеш.

Він лишився. Спочатку все було по-дружньому. Готували разом, ходили на ринок, дивились кіно. За місяць вони спали в одному ліжку. А ще за два тижні він запропонував:

– Саша, виходь за мене?

Весілля було тихе. Ні лімузина, ні ресторану, ні струнного квартету. Просто розписалися, потім у кафе з батьками та друзями. А ввечері – удвох із піцою на дивані. Сашка була щаслива.

Але згодом Артем почав змінюватись. Він став затримуватись на роботі, потім уникав домашніх справ. Все більше лежав на дивані, а всі турботи по будинку перейшли на Сашу.

– Втомлююся, – пояснював він. – Ти ж сама кажеш, що в мене складна робота. А ти… ну ти жінка. У вас це в інстинкт – затишок, плита, порядок.

А зарплату він уперто тримав на своєму рахунку.

– Я накопичую. Потім розширимося. Буде у нас трикімнатна. Поки що впораємось на твій оклад.

Саша влаштувалася на другу ставку. Почала вставати о п’ятій ранку, приходити о десятій вечора. Готувала, прала, мила. А він усе частіше казав:

– Менше солі. У мене тиск.

– Дуже багато м’яса. Холестерин росте.

– Чому у ванній дзеркало брудне?

Саша терпіла. Вірила, що це тимчасово. Що чоловікам буває тяжко. Що скоро все налагодиться.

Але нічого не налагоджувалося.

Потім не стало бабусі. Тієї самої, у якої Саша кожне літо проводила в дитинстві. Будинок у селі – міцний, просторий, з яблуневим садом та дерев’яною лазнею – дістався внучці.

Саша поїхала на похорон, провела там тиждень і раптом зрозуміла, що вперше за багато років дихає по-справжньому. Немає шуму автобусів, черг у поліклініці, пилу та метушні. Тільки свіже повітря, тиша, та земля під ногами.

Коли вона повернулася додому, Артем навіть не зустрів її біля порога.

– Ти де була? Я з голоду мало не сконав. Сніданок буде?

– Ти не подумав, що я теж утомилася?

– Не бачив я ще, щоб мужики підходили до плити. Що я, баба?

Пізніше, за вечерею, вона розповіла про будинок бабусі.

– Просторий. Добротний. Там навіть льох сухий. Я б туди у вихідні їздила відпочивати.

Артем насупився, а потім ніби пожвавішав:

– Слухай, давай його продамо! Нині на землю гарний попит. Половину на мене перепишеш і знайдемо покупців. Розділимо, купимо трикімнатну. І дитину заведемо нарешті.

Саша здивувалася. Але лагідно відповіла:

– Будинок не продається. Я туди переїду, може, назовсім. Там листоноша потрібно. чим не робота? Курей заведу, корову – сир варитиму.

Артем став роздратованим, потім слізним, потім холодним.

Декілька місяців він не говорив про будинок. А одного разу, коли Саша прийшла додому, вона побачила у своїй квартирі незнайомих людей. Вони пили чай на кухні, та жваво обговорювали щось із її чоловіком.

– Саша! – засяяв Артем. – Ось і ти! Зараз все підпишемо, передамо ключі – і гроші на рахунок. Купимо квартиру мрії!

– Ключі? – розгубилася вона. – Кому?

– Покупцям будинку. Ти не хвилюйся, я все залагодив. Просто не хотів тебе вантажити. Пішли по документи.

Саша мовчки пішла до спальні. За хвилину вийшла з валізою.

– Ось, Артем. Допоможу тобі зібрати речі. Ти їдеш. Хіба ти не зрозумів? Я не збираюся продавати бабусин будинок! Ні зараз, ні потім!

Покупці мовчки підвелися і вийшли. Артем спробував порозумітися, але Саша була непохитна.

За місяць вони розлучилися. А влітку Саша переїхала в селище.

Спочатку їй було самотньо. Потім на сусідній ділянці з’явився новий мешканець – Олександр, інженер на віддаленні, розлучений. Познайомилися вони на пошті, потім він запросив її на шашлики.

За пів року вони зіграли весілля. Сільське, галасливе, з танцями під баян та частуванням на всіх.

Щастя виявилося зовсім не там, де вона його шукала. Воно чекало її в сільському, затишному будинку, де вікна виходили в сад, а не на сміттєві баки. Де чоловік лагодить паркани, годує курей, дбає і варить вранці каву просто тому, що кохає…