Катя повернулася додому з роботи, зайшла на кухню. – О, привіт! А ти чому тут сидиш? – здивувалася вона побачивши чоловіка. Сергій сидім за кухонним столом і бездумно вдивлявся в стіну. – Сергію, щось сталося? – захвилювалася Катя, помітивши стан чоловіка. – Ніби ти не знаєш, що сталося! – невдоволено пробурчав чоловік. – Ти про що? – здивувалася Катерина. – Я про те, як ти зруйнувала наше життя…Як позбавила нас усього…, – несподівано вигукнув чоловік. – Сергію, що ти таке кажеш? Я тебе не розумію? – Катя здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається.
Катя повернулася додому з роботи, зайшла на кухню. – О, привіт! А ти чому тут сидиш? – здивувалася вона побачивши чоловіка. Сергій сидім за кухонним столом і бездумно вдивлявся в стіну. – Сергію, щось сталося? – захвилювалася Катя, помітивши стан чоловіка. – Ніби ти не знаєш, що сталося! – невдоволено пробурчав чоловік. – Ти про що? – здивувалася Катерина. – Я про те, як ти зруйнувала наше життя…Як позбавила нас усього…, – несподівано вигукнув чоловік. – Сергію, що ти таке кажеш? Я тебе не розумію? – Катя здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається.
– Якби не ти, ми зараз жили б як люди! – Сергій з невдоволенням глянув на дружину.
– Будь ласка, не починай, – тихо відповіла Катя, анітрохи не здивувавшись. – Скільки можна?
– Скільки треба! – гаркнув чоловік. – Доки ти не визнаєш, що була не права!
***
Вони одружилися майже тридцять років тому.
Коли Сергій уперше переступив поріг цієї квартири і боязко привітався з батьками Каті, йому було двадцять три.
Худенький хлопчина з провінції, який нічого з себе особливого не представляв, але мріяв підкорити велике місто, батькам не сподобався.
– Подивися на нього, – бурчав батько. – Ні освіти, ні перспектив, ні грошей, ні-чого. На що ви житимете?
– Правда, доню, – вторила мати. – А діти підуть, що ти робитимеш? Може, не варто поспішати?
– Вже, – ледь промовила Катя.
– Що “вже”? – насторожилися батьки.
– Я вагітна.
– Ясно, – помовчавши, кинув батько. – Тепер нікуди не дінешся. Гратимемо весілля. А жити будете із нами.
– Ми хотіли квартиру винайняти, – несміливо сказала Катя.
– Навіщо, доню? – захвилювалася мама. – Місця всім вистачить. До того ж ти маєш добре харчуватися, більше відпочивати. Ні, тато має рацію: житимемо разом.
Молодят виділили велику кімнату.
Дозволили зробити в ній все на власний розсуд.
Домовилися, що спочатку житимуть однією родиною.
– У будинку має бути одна господиня, – твердо сказав батько. – Ось мати й керуватиме. А ви, – він подивився на дочку, – щомісяця даватимете їй гроші на харчування та проживання. Скільки? Мати порахує і скаже вам. Не бійтеся, зайвого не візьме. Згодні?
Катя та Сергій синхронно кивнули.
– І ще, – у голосі батька почувся метал. – Слово матері – закон. Що вона сказала, має бути зроблено. Це зрозуміло?
– Та все ясно, тату, – Каті дуже хотілося припинити розмову, оскільки вона бачила, що Сергію все це не дуже подобається. – Ми на все згодні. Дякую, що прихистили.
– Не перебільшуй, – сказав батько набагато м’якше. – Ніхто вам не дав притулок. Ти і твій чоловік маєте повне право тут жити. Запитання: як жити? Але це від нас залежить. Сподіваюся, ми порозуміємося…
Вони і справді чудово ладнали. Батько Каті хоч і не дуже симпатизував зятю, поводився коректно.
Не втручався у справи молодої сім’ї, не ліз із повчаннями. Сергія жодного разу не зачепив, не образив.
Мати взагалі виявилася золотою тещею. Дбала про зятя як про рідного сина.
Словом, все складалося чудово.
Так рахували батьки.
Але Сергій вважав зовсім інакше.
– Як же вони мене дістали, особливо твоя мама, – скаржився він Каті. – Синочок – те, синочок – це. Який я їй синочок? А тато? Усміхається, а сам прямо ледве стримується від зневаги. Ні, даремно ми в них оселилися. Треба шукати квартиру.
– Сергію, яку квартиру? – Катя намагалася зберігати спокій. – Мені ж народжувати скоро. Мама з дитиною допоможе. І на батька даремно ти… Він тебе поважає. Навряд чи любить, але ж це нормально: ви чужі люди. І він – далеко не дівчинка.
– Ось саме – чужі! – розлютився Сергій. – Так і поводьтеся як чужі! А то корчать із себе!
– Ніхто нічого не корчить, – образилася Катя.– Ти поводишся як дитина. Вигадуєш те, чого нема. Та ми вдячні маємо бути за те, що тут живемо! Ти тільки уяви, скільки коштує винаймати квартиру! І додай це до своєї зарплати! На що ми будемо жити? На мої декретні? Ти готовий до цього?
Катя розплакалася.
– Значить, тебе моя зарплатня не влаштовує? – не витримав Сергій. – І досить плакати! Ти сама у всьому винна!
У чому вона винна, Катя так і не зрозуміла. І не розуміла також, чим незадоволений чоловік, що його так дратує.
А Сергію не подобалося все: дім, де він жив, робота, на яку доводилося ходити щодня, тесть з тещею, і дружина зі своєю вагітністю, яка ніяк не закінчувалася.
Ось у них у селі все набагато простіше: чоловік – глава сім’ї, як сказав, так і має бути. А тут якась чужа тітка керує його життям!
Невідомо, до чого призвело б це невдоволення, але трапилося непередбачене.
Не стало батька Каті. Раптово.
Лише кілька днів потримав онучку на руках – у молодих народилася прекрасна дівчинка.
Після прощання теща зі сльозами на очах узяла з молодих слово, що вони ніколи її не покинуть.
– Не уявляю, як я житиму тут одна, – плакала жінка і відмовити їй у такий момент було неможливо.
Тепер у Каті та Сергія було дві кімнати. Теща перебралася до найменшої…
Керувати сім’єю вона відмовилася. Сказала, що їй самій багато не потрібно, тож нехай діти самі розпоряджаються і фінансами, і рештою…
Сергій видихнув. Відчув себе господарем у будинку… І, звичайно, став виявляти характер, який до цього старанно приховував.
Словом, і теща, і Катя дуже швидко відчули себе в боргу перед Сергієм за те, що він їх утримує. І годує, звісно.
Він завжди говорив про це!
Те, що Катя отримує допомогу, а теща – пенсію, до уваги не бралося. Годую і все.
Минуло кілька років.
Катя вийшла на роботу, Аліна пішла до дитячого садка. Сергій – як і раніше, працював на заводі.
***
І ось, одного прекрасного вечора у двері подзвонили. Приїхав двоюрідний брат Сергія Михайло.
Розповів, що збирається відкрити у місті магазин. Розмалював перспективи. Сказав, що все прорахував і впевнений, що справа на сто відсотків буде успішною. Сказав, що у місті через кілька років у них буде мережа таких магазинів. І запропонував Сергію стати його компаньйоном.
– Я? Компаньйоном? – ахнув Сергій. – Та я гадки не маю, що це таке!
– Вкладаємося в бізнес разом і ділимо прибуток навпіл! От і все, – брат поплескав Сергія по плечу, – давай, брате, зважуйся!
І Сергій пройнявся ідеєю. Він тут же уявив велику нову квартиру, шикарну машину, себе – на березі моря на шезлонгу.
Як же він мріяв про все це!
Питання залишилося одне і найголовніше: де взяти гроші?
– Це нісенітниця! – заспокоїв брат, – особисто я продаю квартиру. Цього вистачить, щоби почати.
Сергій глянув на Катю. Вона була явно не в захваті.
Михайло поїхав, давши час “на подумати”, і Сергій почав переконувати дружину зробити так, як порадив брат.
– Зрозумій ти, це такий шанс! Іншого може й не бути!
– Як ти собі це уявляєш? Куди ми підемо з дитиною? А мати? Вона нізащо не погодиться! Коротше, я проти. Це дуже великий ризик.
Хоч як умовляв Катю Сергій, як не переконував, вона стояла на своєму. Ні. Продавати квартиру вона не буде.
Михайло зателефонував за кілька тижнів. Отримавши відмову, кинув:
– Ну й дарма. Потім пошкодуєш, та пізно буде, – він поклав слухавку.
Життя пішло своєю чергою.
Дочка закінчувала школу, Катя працювала на тому ж місці, теща займалася будинком, а Сергій, в очах якого жила вічна туга, став нарешті слюсарем шостого розряду.
***
Запах смаженої картоплі з цибулею змішувався з голосом диктора з телевізора, який говорив про нові економічні виклики.
Сергій, як завжди, мовчки колупав їжу вилкою, залишаючи на тарілці акуратні борозенки.
– Михайло дзвонив, – раптом сказав він, не підводячи очей. – Купив квартиру у центрі. Трикімнатну.
Катя поволі поклала ложку. Вона знала цей сценарій напам’ять: спочатку новина про успіхи брата, потім довга пауза, потім неминучі закиди, за якими слідує тиждень напруженого мовчання.
– Рада за нього, – обережно відповіла вона, наливаючи собі чай.
– “Рада за нього”?! – Сергій кинув вилку, яка з дзвоном опустилася на тарілку. – У нього тепер є все! А у нас? І знаєш чому? Тому що його дружина не лізла в його справи і не трималася за мамину спідницю!
Десь гримнули двері – Аліна, їхня дочка, поспішно ретирувалася з кухні. Розумна дівчинка.
Останнім часом вона все частіше йшла з дому, коли батьки починали цю вічну суперечку.
Катя підвелася і підійшла до вікна. За склом повільно падав сніг – такий самий, як того далекого грудневого вечора, коли Сергій вперше поцілував її на зупинці. Тоді від нього пахло дешевим, але приємним одеколоном і надією.
– Ми могли продати квартиру, – його голос за спиною звучав глухо, ніби долинав із глибини колодязя. – Вкластися у бізнес. Жити як нормальні люди.
Вона обернулася. Побачила знайоме тремтіння в його вилицях – безпомилкова ознака того, що він уже подумки там, у паралельній реальності, де ризикнув і переміг.
– А якби не вийшло? – запитала Катя, намагаючись, щоб голос не тремтів.
– Хоч би спробував!
Вона заплющила очі на мить, представивши: вони в орендованій однокімнатній квартирі на околиці, Сергій і вона – постарілі і сиві. Їхня дочка соромиться запрошувати друзів у обшарпану квартиру з вічно капаючим краном.
– Ти маєш рацію, – несподівано сказала Катя. – Можливо, треба було ризикнути.
Сергій застиг від несподіванки. Він чекав цих слів багато років, але тепер вони пролунали надто пізно.
– Ось бачиш! – Він засміявся, але сміх вийшов гірким, неприродним. – Сама визнаєш!
– Визнаю, тільки заспокойся. Маму розбудиш…
– А я вже не сплю, – теща присіла за стіл поряд із зятем, – І я все чула. І знаєш що, донько, а Сергій має рацію: треба було ризикнути… Якби я тоді знала, я б його підтримала…
На кухні запанувала тиша.
– Значить, ти тоді сама все вирішила? – вигукнув Сергій. – А казала, що мати – проти! Тепер у нас через тебе нічого нема!
– У нас є сім’я, – тихо сказала Катя.
– Сім’я? – Він усміхнувся. – Донька, яка соромиться приводити друзів у цю халупу? Дружина, яка все життя твердить те саме?
Катя відчула, як усередині щось обривається.
– А ти? – її голос раптово зміцнів. – Ти що зробив за ці роки, крім того, що звинувачував мене? Ти давно міг зайнятися чимось іншим чи зробити кар’єру на заводі!
Сергій відсахнувся.
– Ти… ти не розумієш…
– Я розумію, що ти боїшся, – Катя підійшла ближче. – Боїшся визнати, що справа не в мені. Що навіть якби ми продали квартиру, то ти все одно знайшов би причину нічого не робити. І сидіти… Нити без кінця…
Він стояв, опустивши голову, як маленький і… мовчав.
Катя чекала. секунду. Дві.
– Я втомився, – нарешті видавив він. – Щодня прокидатися з думкою, що життя минуло повз.
Вона простягла руку, торкнулася його плечей.
– Тоді давай не проспимо те, що маємо.
Сергій здригнувся. У сусідній кімнаті заграла музика – це повернулася Аліна.
– Я… – він провів рукою по обличчю. – Я… полагоджу цей набридливий кран на кухні…
Катя кивнула.
– А я спечу твій улюблений пиріг…
– От і чудово, – підвела підсумок теща… Давайте забудемо ту історію і житимемо далі. Щасливо!
***
Щасливо не вийшло.
Сергій притих на якийсь час, а потім знову став звинувачувати Катю в тому, що його життя поряд з нею не вдалось. Що він нічого не досяг. Навіть машину не зміг собі купити!
– Що ж, якщо так – почни жити спочатку, – твердо сказала дружина, – я тебе не тримаю.
– Навіть так? – розлютився Сергій, – тоді не ображайся! Я… поїду на заробітки!
– Щасливої дороги, – кинула Катя…
Сергій поїхав у Польщу. Жив там майже рік. Іноді дзвонив. Розповідав, як у нього все здорово.
Як справи у дочки та як живе Катя – не цікавився…
Про тещу – тим більше не питав.
А потім повідомив, що зустрів жінку своєї мрії… Що живе з нею вже півроку і назад не повернеться.
– Можеш вважати себе вільною, – кинув він на прощання і поклав слухавку.
Катя тільки плечима знизала.
Пізніше від спільних знайомих вона дізналася, що Сергій справді живе з жінкою, яка набагато старша, зате дуже заможна.
На розлучення Сергій так і не подав. Його пасія через свій вік заміж не прагнула, тому розлучення їй не було потрібне.
Катя також не займалася розлученням. Навіщо? Сергій поїхав і не оголошувався, ніби його ніколи не було.
Поступово вона перестала думати про нього. Відпустила… Думала – назавжди.
Яке ж було її здивування, коли Сергій повернувся!
Мабуть, він чимось не догодив своїй старенькій, і вона виставила його геть.
Куди було чоловікові податися?
Він поїхав до своєї родини.
І що дивно: Катя його прийняла!
Ось уже воістину: кохання дивна і незрозуміла річ.