Двері відчинила та сама пані з автобуса! Ось тобі й несподіванка!

У Софії тривалий час були стосунки на відстані. Але сьогодні вона пакує валізу і вирушає до Львова! Там на неї чекає коханий Тарас. Там радість і щастя! Познайомилися вони в інтернеті через спільних знайомих. Цей привабливий хлопець одразу привернув її увагу, а після кількох місяців листування міцно оселився в її серці.

Софія працює в невеликій компанії, що продає офісне приладдя, і цього разу їй доручили відвідати головний офіс у Львові. Сам Львів уже здавався подарунком долі, але зустріч із Тарасом обіцяла стати справжнім святом. Вони вже не раз планували побачення, але щоразу якісь дрібні прикрощі псували всі плани. Та завтра все буде інакше!

Дорога автобусом мала бути легкою завдяки улюбленій музиці в навушниках. Але сусідка, літня пані, виявилася надзвичайно говіркою. Вона почала з довгого монологу про своє життя, тож Софія лише кивала, не вловлюючи половини слів. Коли ж пані почала ставити запитання, Софія обмежувалася коротким «так». Зрештою, слухати довелося лише її. Якщо коротко, пані поверталася з відпустки, але замість відпочинку лише виснажилася. Вдома на неї чекали кіт і онук, якого вона мріяла одружити, щоб нарешті поняньчити правнуків.

Час у дорозі тягнувся безкінечно через ці розповіді про минуле. Пані мала чим пишатися, на відміну від Софії, яка вважала своєю найбільшою відвагою знайомство в мережі. Вона навіть не розповіла мамі про Тараса. Та б напевно зчинила галас, що чужа людина — це загадка, а раптом він виявиться ненадійним? Але Софія знала: Тарас зовсім не такий.

На львівському вокзалі Софія допомогла пані вийти з автобуса і поспішила до таксі. Часу залишалося обмаль: треба було встигнути і в офіс, і в готель. А ще цього вечора вона запланувала зустріч із Тарасом, щоб не згаяти жодної миті.

Тарас виявився саме таким, як на світлинах і в їхніх розмовах — щирим і близьким. Усе було ідеально: він, львівська кава, вулички Старого міста. Хотілося, щоб час зупинився, але він невпинно біг уперед, наближаючи наступний день. Попереду чекала робота і прогулянки з Тарасом. Він показував їй старовинні будівлі, пам’ятники, а іноді вони просто мовчали, милуючись краєвидом із Високого Замку.

— Я б хотів запросити тебе до себе додому, — сказав Тарас.

— Ой, якось ніяково. Ми ж ще так мало знайомі, а твої рідні можуть не зрозуміти. Навіщо створювати зайвий клопіт?

— Це буде приємний клопіт! Мої тільки зрадіють новій людині, — усміхнувся він.

— Гаразд, — погодилася Софія.

Чому б і ні? Вона вже тут, усе складається якнайкраще. Може, це початок чогось особливого? Вона дуже цього прагнула.

Софія купила смачний десерт і викликала таксі. Тарас чекав її на вулиці і взяв за руку.

— Дякую, що прийшла.

— Нема за що. Раз я тут, то чому б не спробувати?

Двері відчинила та сама пані з автобуса! Ось тобі й несподіванка!

— А я вже Тарасові всі вуха про тебе продзижчала! Кажу, зустріла таку гарну дівчину, таку добру. Шкодувала, що не взяла твій номер. А він мені все про якусь Софію розповідав. А це ти! Боже, як я радію!

Усі були щасливі: кіт лащився до Софії, пані сяяла від думки про майбутніх правнуків, Тарас тішився, що бабуся нарешті перестане наполягати на його одруженні, а Софія раділа цій теплій компанії.

Чи варто казати, що пані дзвонила Софії частіше, ніж Тарас, хоча він теж писав щодня. Вона невтомно брала ініціативу в свої руки, бо з їхніми нерішучими характерами вони б ще довго вагалися.

Пані мала чітку мету — правнуки. Згодом вона розповідала своїм подругам:

— Та відпустка була геть невдала, але я привезла звідти невістку. Тож що я вам скажу? Їдьте, подруги, їдьте, і матимете правнуків!