Правда, висловила своє «фі» з приводу відсутності свіжого ремонту, але Микола швидко припинив ці обурення дочки. – Ти, Лара, просто інші орендовані квартири не бачила. Здають однокімнатні-двокімнатні з бабусиним ремонтом, а грошей деруть, як за апартаменти.
— Не підвищуй на мене голос! — заявила падчерка, — ти живеш у будинку мого батька, на всьому готовому, і маєш нахабство мені вказувати?
Подумаєш, в квартиру свою пустила, яка добра!
Якби не ти, я б просто жила у тата і горя б не знала! Брудно у тебе в квартирі? Так приїжджай і прибирай! Ти ж тут господиня.
У мене троє дітей, я не завжди встигаю вчасно прибрати…
… Ірина свою долю зустріла пізно. З першим чоловіком вона розлучилася ще в тридцять і цілих 17 років жила одна.
Залицяльники траплялися, деякі навіть і заміж запрошували, але чомусь пов’язувати з ними свою долю жінка не хотіла.
Незважаючи на вік, Ірина продовжувала чекати принца і вірила, що рано чи пізно свого судженого знайде.
Микола був старший за Іру на 3 роки. Повністю реалізований у житті чоловік швидко завоював серце обраниці.
Через пів року після знайомства Іра вийшла за Миколу заміж.
Про своє минуле життя Микола розповідав неохоче. Іра знала тільки, що він розлучений, у нього є доросла дочка, Лариса, і вже троє онуків.
Лариса була заміжня і жила окремо, в іншому місті.
На весілля вона приїжджала, з Іриною у Лари стосунки якось відразу не склалися — Лариса примудрилася образити мачуху:
— Так, тату, — простягнула молода жінка, — я чомусь думала, що ти одружишся… еммм… на комусь молодшому!
Ірина почервоніла і спробувала перевести все в жарт:
— Жінці стільки років, на скільки вона себе відчуває. А я завжди відчуваю себе на 18!
— Обличчя видає ваш справжній вік, — посміхнулася Лариса. — Добре, тату, це твій вибір, тому мені доведеться його прийняти.
До недавнього часу все було добре.
Ірина після весілля переїхала до Миколи, а свою двокімнатну квартиру здала. Вирішила, що гроші для їхньої “молодої” сім’ї зайвими не будуть.
Пів року пролетіло, як одна мить, Ірина і Микола будували плани. Гроші, отримані від оренди квартири, відкладали на відпочинок, навіть з приводу відпустки з начальством обоє вже домовилися.
Тільки поїхати за кордон подружжю не вийшло…
Лариса за місяць до відльоту зателефонувала батькові і поскаржилася:
— Тату, ми з Борею розлучаємося!
— Чому? — здивувався Микола, — Що сталося?
— Він знайшов мені заміну, — ридала Лариса, — закрутив із студенткою! Прийшов сьогодні з роботи і сказав, щоб я речі збирала і квартиру звільняла. Тату, куди я піду з дітьми? Свого житла у мене немає!
Микола запитав поради у дружини, Ірина пожаліла Ларису і сказала.
— Нехай приїжджає, нам усім місця тут вистачить. Будинок у тебе великий, три спальні. Вже якось рлзмістимося.
— Не очікував я від зятя такого, — злився Микола, — враження пристойної людини справляв, трьох дітей завів і ніякої відповідальності за них не несе!
Це ж немислимо, як можна вигнати рідних синів на вулицю?!
— Усе буває, Коля, — зітхнула Ірина, — у будь-якому разі, Ларису без підтримки ми не залишимо. Допоможемо, чим зможемо.
***
Лара разом з дітьми оселилася у батька. Практично відразу між нею і мачухою почали спалахувати сварки, причому ініціатором конфліктів завжди виступала Лариса.
Вона чіплялася до мачухи і навмисно намагалася вивести дружину батька на емоції.
Іноді жарти Лариси були явно образливими.
— А ви знаєте, Іра, я б на вашому місці серйозно зайнялася своєю зовнішністю, — говорила падчерка, — вам скільки, 48? А виглядаєте ви на всі 55!
Сучасна косметологія творить чудеса, люди давно навчилися боротися зі зморшками. Кілька уколів — і обличчя гладеньке, як у немовляти!
— Ларисо, припини! — якось не витримала Ірина. — Не потрібно мені говорити гидоти! Поважай хоча б мій вік.
— Я правду кажу, — знизала плечима Лариса, — ніколи нікому в обличчя не брешу.
Якщо вам мої слова неприємні, то вибачте. Але до косметолога вам все одно сходити варто!
А коли Лариса дізналася, що батько разом з мачухою збирається летіти за кордон, то влаштувала скандал.
— Тату, а як же я? Ти, значить, поїдеш відпочивати, а я тут одна залишуся?
— Що таке, Ларо? — не зрозумів Микола, — ми давно готувалися до відпустки, спеціально з Ірою дати підібрали, щоб приблизно в один час піти. Гроші відкладали довго.
— Чудово, — розплакалася Лариса, — я в такому стані, мені потрібна підтримка, мене чоловік покинув, а ти — відпочивати?
Тоді вже й для нас з дітьми теж путівки купи! Мені теж потрібно розвіятися!
Микола дочці пояснив:
— Ларо, у нас з Ірою немає можливості придбати ще чотири путівки. Грошей на це просто немає. Можливо, наступного року щось і вийде.
Ми полетимо, а ти відпочивай спокійно, приходь до тями. Весь будинок у твоєму розпорядженні.
— Ну вже ні! — тупнула ногою Лариса, — так не піде! Давайте ви залишитеся з дітьми, а я поїду відпочити.
Від відпустки Миколі та Ірині довелося відмовитися — Лариса змусила батька залишитися вдома.
— Ось добре, — резюмувала жінка, коли дізналася, що батько нікуди разом з дружиною не летить, — зі мною залишитеся, за дітьми доглянете, поки я отямлюся від пережитого.
До речі, тату, якщо вже ваша відпустка накрилася, дай мені грошей? Мені потрібно новий телефон купити.
Цей Борька під час скандалу кинув мій на підлогу, він тепер дзвонити перестав, звук зник кудись. Тату, ну дай!
Ірині поведінка падчерки не подобалася. Вона бачила, що Лара маніпулює Миколою.
З чоловіком з цього приводу розмовляла, Коля визнавав правоту дружини, але з собою нічого вдіяти не міг.
— Мені її шкода, Іринко. Лара коли плакати починає, у мене серце вузли крутить. Вона у мене єдина, я її люблю.
Бачу, що часом вона перегинає палицю і нахабніє, але…
Може, ти мене і не розумієш, у тебе ж дітей немає.
***
Лариса кілька місяців прожила з батьком, а потім стала вимагати, щоб для неї зняли квартиру.
— Розумієш, тату, — пояснювала дочка Миколі, — ми з твоєю дружиною ніколи не уживемося! Вона весь час мене смикає, своїм прибиранням вже замучила!
Що, в нашій кімнаті порядок тричі на день потрібно наводити? Я дітей як спати укладаю, потім прибираюся.
Але ні, твоїй дружині потрібно, щоб у кімнаті панувала стерильна чистота!
І готує вона не так, я ненавиджу приправи, які вона сипле до страв! Скільки разів просила цього не робити, а вона ніби навмисно мене мучить!
Іра теж була не в захваті від спільного проживання з падчеркою:
— Колю, Лариса ображає мене весь час. Тикає віком, каже, що я — стара, що виглядаю мало не на сто років, що поруч з тобою виглядаю убого, що я тобі не пара…
Я прекрасно розумію, що це твоя дочка, але й ти постав себе на моє місце. Мені, як жінці, дуже прикро слухати постійно такі речі!
— Не все так просто, Іро. Якщо ми зараз знімемо Ларисі квартиру, то платити за житло доведеться нам.
Невідомо, коли дочка влаштується на роботу. Я ж бачу, що вона й не шукає собі нічого. Чи потягнемо ми такі витрати?
— Можна вчинити простіше. Давай виселимо квартирантів і тимчасово Ларисі віддамо мою квартиру? — запропонувала Іра, — нехай живе там безкоштовно.
За комуналку будемо поки платити ми, а як Лариса знайде роботу, сама на себе ці витрати візьме.
Пропозиція дружини Миколі сподобалася, Лариса несподівано теж швидко погодилася на переїзд.
Правда, висловила своє «фі» з приводу відсутності свіжого ремонту, але Микола швидко припинив ці обурення дочки.
– Ти, Лара, просто інші орендовані квартири не бачила. Здають однокімнатні-двокімнатні з бабусиним ремонтом, а грошей деруть, як за апартаменти.
Що тебе не влаштовує? Ремонт тут зробили 4 роки тому, тут чисто, квартиранти нам попалися порядні, нічого не зіпсували.
Донечко, давай домовимося відразу: 2 місяці я тобі даю на те, щоб остаточно прийти до тями.
Влаштовуйся на роботу, віддавай дітей в садок і в школу. Я не зможу весь час тебе утримувати, у мене своя сім’я, свої витрати. Зайвих грошей я не маю.
Лариса місяць жила на всьому готовому. Гроші на продукти їй переказував батько, комуналку теж оплатив Микола.
У квартиру Лариса мачуху і батька не пускала, просила її не контролювати і не турбувати даремно.
Тільки коли потік на кухні кран, вона зателефонувала Ірині і зажадала:
— Кран змініть, користуватися ним неможливо! Вода капає, цей звук мені на нерви діє!
Ірина разом з Миколою поїхали усувати проблему. Увійшовши до своєї квартири, жінка була вражена…
Навколо панував неймовірний безлад, неприємно пахло залежаним сміттям – здається, сміттєве відро Лариса не виносила щонайменше тиждень.
Шпалери до середини стіни були або подерті, або розмальовані фломастером.
Люстра, яка висіла у вітальні, чомусь стояла на підлозі в передпокої.
Навіть Микола розлютився:
— Ларо, що це таке? Чому тут такий безлад? Наступити ніде! Речі валяються разом з іграшками, підлога брудна. Чим смердить, я не розумію?
— А ти спробуй з трьома дітьми пожити, — огризнулася Лариса, — ти собі не уявляєш, як я втомилася!
Будь ти хорошим батьком, взяв би онуків на вихідні, а я б тут порядок навела.
— Ларо, тут прибирання не допоможе, тут ремонт потрібно робити! Ти подивися на стіни, — ахнула Ірина, — чесне слово, мені так прикро!
Навіть чужі люди до мого майна ставилися дбайливіше…
— Не смій на мене рота відкривати, — закричала Лариса, — міняй кран і забирайся звідси!
Так і знала, що не треба було погоджуватися на переїзд. Ти мене тепер за кожну дрібницю будеш критикувати?!
— Ларисо, а ну припини! — гримнув на дочку Микола, — тебе лають за діло!
Ти за місяць занедбала чужу квартиру, перетворила її на якусь халупу! Швидко наведи тут порядок! Я завтра приїду і перевірю.
— Та зараз, — посміхнулася Лариса, — це її квартира, нехай вона і прибирає! Ти, тату, поводишся непорядно. Пвинен за мене заступатися, а ти став на бік своєї Ірки!
Я не збираюся танцювати під її дудку, ясно? Нехай піде звідси, я її бачити не хочу. І сміття по дорозі забере!
Увечері Микола та Ірина довго розмовляли. Чоловік вирішив проблему по-своєму: зняв для дочки квартиру, оплатив за місяць проживання і перевіз туди Ларису з дітьми.
— Тут байдикувати не вийде, — пояснив дочці Микола, — господиня тебе миттю вижене, якщо хоч одну риску на шпалерах побачить.
Хочеш тут жити? Влаштовуйся на роботу і плати за квартиру сама.
Від мене допомоги не чекай. Я і так через тебе на ремонт влетів!
Ларисі довелося випливати самій. Втративши дотації, вона відразу знайшла роботу і, нарешті, подала на аліменти.
Іра падчерку тепер бачить рідко, Микола до онуків їздить один.