Чи можна це назвати коханням?Лілі не було з чим порівняти це почуття: в її досвіді було дві спроби почати стосунки, але обидва рази почуття швидко спалахували і так само швидко згасали, не залишивши після себе ніяких спогадів.

Всю роботу, яку треба було зробити в п’ятницю, Ліля закінчила ще до обіду. Але Кості сказала, що буде зайнята до пізнього вечора і не зможе з ним сьогодні зустрітися.

Насправді їй треба було просто побути наодинці і подумати. Два дні тому Костя запропонував їй переїхати до нього і жити разом. Вона обіцяла дати відповідь у неділю.

Вони зустрічалися вже півроку, і пропозиція Кості була цілком логічною. Чи кохала вона його?

Костя їй дуже подобався – це точно. Чарівний, симпатичний, освічений, самодостатній, успішний чоловік тридцяти двох років. Стосовно Лілі він був дуже ніжним, турботливим.

Молода жінка раділа кожній зустрічі з ним, сумувала, коли він їхав у відрядження, з нетерпінням чекала його. Якщо він залишався у неї на ніч, вона із задоволенням готувала для нього вечерю.

Чи можна це назвати коханням?

Лілі не було з чим порівняти це почуття: в її досвіді було дві спроби почати стосунки, але обидва рази почуття швидко спалахували і так само швидко згасали, не залишивши після себе ніяких спогадів.

Хіба що той випадок на першому курсі? Вона побачила Сашка першого вересня – він стояв на ґанку університетського корпусу і розмовляв з друзями. Чому її погляд вирвав з групи молодих людей саме його обличчя? Вона сама цього не знала.

Але з тих пір, виходячи з аудиторії, вона шукала його всюди: в коридорах, в їдальні, в університетському дворі. І якщо бачила, то не могла відвести від нього очей.

А він, студент останнього курсу, не звертав уваги на першокурсницю. Він навіть не знав, як її звати. І тільки один раз, взимку, коли вона послизнулася на сходах, він спіймав її, підняв, поставив на ноги і сказав:

– Обережніше, дівчино, прикро буде, якщо такі гарні ніжки переламаєте.

А коли Ліля дізналася, що Сашко одружився з дівчиною зі своєї групи, вона кілька днів не ходила на заняття: лежала, відвернувшись до стіни, і плакала. Їй здавалося, що вона вже ніколи не зможе бути щасливою. Чи було це кохання?

Найкращі подарунки для близьких

Одного разу, в той рік, коли Ліля вчилася вже на п’ятому курсі, вона в торговому центрі побачила Сашка з дружиною. Він віз у візку маленького хлопчика, дуже схожого на нього.

Серце Лілі підскочило до горла, а потім забилося в грудях. Деякий час вона не могла нормально дихати.

А Саша пройшов повз, навіть не поглянувши на неї.

З Костею нічого такого немає. З ним спокійно, затишно. На нього завжди можна покластися.

Правда, існує одна проблема: Костя розлучений, і у нього є син – Артем, якому дванадцять років.

Ліля знала, що хлопчик приходить до батька по суботах, тому навіть не дзвонила Кості в цей день. Як будуть йти справи, коли вона почне жити в квартирі Кості? Йти кудись, щоб не заважати батькові і синові спілкуватися?

Це питання вона і задала Кості, коли вони зустрілися в неділю.

– Навіть не переймайся з цього приводу, я вже сказав Артему, що ти будеш жити зі мною. Він сприйняв це спокійно. Ніякого негативу щодо тебе у нього немає, він знає, що ми знайомі півроку, а з сім’ї я пішов, коли йому було п’ять років.

Так що ніяких претензій до тебе бути не може. А щодо суботи – вирішуй сама. Зрештою, в квартирі дві кімнати – ти можеш спокійно працювати в одній, а ми будемо в іншій.

Крім того, ми з Артемом рідко сидимо вдома – ходимо в парк на атракціони, взимку – на ковзанку, в цирк або ще куди-небудь.

Ліля переїхала до Костянтина.

По суботах вона найчастіше йшла з дому – зустрічалася з подругами, ходила в салони, фітнес-центр, басейн. Пару разів їхала на суботу і неділю на дачу до Христини – своєї подруги.

Сказати, що проблем зовсім не було, не можна. У першу ж суботу, коли Ліля повернулася додому, вона застала безлад: чоловіки замовили собі на обід піцу, їли в кімнаті перед телевізором, та так все і залишили.

Ліля зробила вигляд, що нічого не помітила, але прибирати не стала. Костя прибрав все сам, але тільки вранці в неділю. Більше безладу після візитів Артема не було.

Був ще один неприємний момент. Костянтин у п’ятницю ввечері попросив Лілю щось приготувати їм з Артемом на завтра. Ліля зварила суп з фрикадельками і напекла млинців.

Увечері, коли мати забирала Артема, Ліля вже повернулася з басейну. Вона почула, як хлопчик, взуваючись у передпокої, сказав матері:

– А готує ця Ліля погано, просто їсти неможливо.

Після цього вона більше нічого не готувала на суботу, залишивши Костянтину самому вирішувати питання харчування.

– Невже ти образилася? – запитав він у Лілі. – Ти готуєш чудово, Артем млинці і з м’ясом, і сиром лопав так, що за вухами тріщало. Просто він хотів зробити приємне матері.

– З чого ти взяв, що я буду ображатися на дитину? – сказала Ліля. – Але готувати вам я більше не буду.

Костя з цим погодився, і цілих два з половиною місяці ніяких проблем не було.

Зате вони виникли відразу, як тільки почався навчальний рік. Артем перейшов до сьомого класу. Виявилося, він навчався в гімназії, яка знаходилася недалеко від квартири батька.

Вранці мати відвозила його до школи, а потім їхала на роботу. Але раніше його після занять забирала бабуся з боку матері. Вона зустрічала онука, і вони на метро їхали додому.

Цього року у літньої жінки погіршився стан здоров’я, і забирати онука вона більше не могла.

Тоді Костянтин з колишньою дружиною прийняли рішення, що хлопчик після занять буде приходити в квартиру батька, а мати ввечері буде заїжджати за ним.

– Все одно ж твоя дівчина працює з дому. А Артем вже великий, він їй заважати не буде – посидить, уроки зробить.

Звичайно, Ліля була не дуже задоволена, але зрештою семикласник – не маленька дитина.

Однак у перший же день Артем ледь не зірвав їй переговори з замовником. Під час розмови Артем з’явився в кімнаті зі словами:

– Тітко Ліля, а я їсти хочу.

Їй довелося вимкнути мікрофон і сказати хлопчикові, щоб він відкрив холодильник і сам зробив собі бутерброди.

Звичайно, перед замовником довелося вибачатися.

Артем поскаржився батькові, і Костя вперше в житті висловив Лілі:

– Невже тобі було так важко відірватися від комп’ютера і нагодувати дитину?

– Костя, уяви собі, що ти у своєму кабінеті ведеш переговори з постачальниками, а в цей час до кабінету вривається твій син з вимогою нагодувати його. Це нормально?

Поясни, будь ласка, Артему, що я не смайлики в соцмережах ставлю, а займаюся серйозною справою.

До кінця тижня прожили спокійно. На вихідні Ліля поїхала з Христиною на дачу – їй хотілося добре відпочити, тому що шеф попередив усіх, що наступного тижня роботи буде багато.

Погода була чудова – стояли чудові дні бабиного літа. У дачному селищі було тихо.

Ліля і Христина сиділи на ґанку, гріючись під променями осіннього сонечка.

– Ну, як тобі живеться з Костиком? Він тобі ще пропозиції не зробив? – запитала подруга.

– Та я сама поки не розібралася. Все ніби нормально. Пропозиції не зробив, і це добре, бо я ще не знаю, чи хочу за нього заміж.

– А чому так? – поцікавилася Христина.

– Розумієш, я не відчуваю себе вільно в його квартирі. Я там не вдома.

– Вийдеш за нього, і будеш там, як вдома.

– У тому-то й справа, що ні. Я там ніколи не буду господинею. Ніколи не зможу сказати, що мій дім – це моя фортеця. А все тому, що туди можуть у будь-який момент прийти люди, яких я там бачити не хочу: колишня дружина Кості і його син.

Вони туди приходять, відчуваючи своє право на це, а я повинна промовчати і посунутися.

– Щодо колишньої дружини можеш поговорити з Костею, а від сина нікуди не дітися, – сказала Христина.

– З іншого боку, уяви собі, що у тебе є син або дочка і ти виходиш заміж. Адже твій чоловік теж повинен буде змиритися з тим, що у нього в будинку живе чужа дитина.

– Це зрозуміло. Але цей передбачуваний чоловік якщо і буде вкладатися в мою дитину, то тільки матеріально, і то не факт.

Він не буде йому готувати, прати, прибирати за ним, робити з ним уроки та інше. А мені все це пропонується взяти на себе.

Костя вже попередив, що в новорічні канікули Артем буде жити у нас, тому що його колишня збирається в Єгипет зі своїм новим залицяльником.

Тобто Новий рік – коту під хвіст. А я хотіла з Костею на турбазу з’їздити відпочити.

– Свято у тебе буде не фонтан, – поспівчувала Христина.

– А знаєш, про що я ще подумала: ось зараз Артем вчиться в школі, потім в університеті, потім він одружиться і приведе нам з Костею вже онуків і залишить няньчитися, а сам з молодою дружиною в Єгипет полетить.

І знаєш, чого я в усій цій картині не бачу? Точніше, кого? Нашої з Костею спільної дитини. Я б у такій ситуації не ризикнула мати дітей від Кості.

Якщо він зараз відсуває мене і мої інтереси вбік, чи не відсуне він потім і нашу дитину зі словами: «Артем – мій син, я повинен йому допомогти».

– І що ти думаєш робити? – запитала Христина.

– Не знаю. Подивлюся ще. Може, не все так погано, як я собі уявила, мені тільки двадцять п’ять, дітей поки не планую, так що час є, – відповіла Ліля.

Але все вирішилося наступного дня.

Понеділок у Лілі був важкий день – шеф збирав усіх співробітників, підбивав підсумки роботи, ставив завдання на майбутнє, оголошував, хто із співробітників буде працювати в офісі, хто – на віддаленні.

Нарада тривала, як правило, три-чотири години. Після цього проводилися тренінги.

О другій годині, коли Ліля з колегами обідала в кафе перед тим, як відправитися на тренінг, у неї задзвонив телефон.

– Лілю, ти де? – пролунав роздратований голос Кості. – Артем стоїть під дверима, а йому ніхто не відкриває.

– Сьогодні понеділок. Ти прекрасно знаєш, що я по понеділках в офісі, – спокійно відповіла йому Ліля.

– Кидай все і біжи додому! – наказав Костя. – Дитина стоїть у під’їзді, вона голодна!

– Чия дитина стоїть під дверима? – запитала Ліля. – У мене дітей немає. Якщо ти забув попередити сина, що мене сьогодні вдома не буде, то вирішуй проблему сам. Вибач, у мене через десять хвилин починається тренінг.

Повернувшись з роботи, Ліля зібрала речі і поїхала до своєї квартири.

«Як добре, що я її не встигла здати!» – подумала вона.

Костянтин, повернувшись і побачивши, що в квартирі немає ні Лілі, ні її речей, зателефонував їй і почав вибачатися, що накричав на неї:

– Повертайся, більше такого не повториться, я тобі обіцяю.

– Ні, Костя, ти хороша людина, хороший батько, але я не бачу себе поруч з тобою. Я хочу, щоб у мене був свій будинок, свій чоловік і свої діти. З тобою такого не вийде. Вибач і не ображайся.