А у вересні ситуація повторилася. Знову довелося дзвонити сестрі, сваритися, вимагати, щоб або ключі дочці не давала, або виховувала її якось, або сама після Дарининих гульок їздила прибирати.

— Тільки-но я заїкнулася, що дачу треба продавати, почалося: її ж наші батьки будували, ми домовлялися. Так, домовлялися, тільки де ті домовленості?

— Любов Вікторівна нервує. — Ні, все чудово було, поки в Алли молодша дочка не підросла. А тепер я не можу ні відпочити на дачі, ні нормально попрацювати. Минулих вихідних мені взагалі зателефонували й запитали: а чи не можу я на ці дні додому поїхати? Як тобі таке?

— А чому тебе виганяли? — дивується приятелька.

— А тому що молодша онучка сестри задумала на дачі відзначити день народження! Навіть не свій, а свого хлопця! Сьогодні один хлопець, завтра інший, і що? Мені так і їздити туди-сюди? Ми домовлялися, що мене в серпні ніхто чіпати не буде. Ні, я б зрозуміла ще, якби сестра приїхала, нехай навіть і з онуком. Але молодіжна компанія, яка знову залишить після себе справжній безлад — це вибачте.

Любов Вікторівна й Алла Вікторівна — рідні сестри. 10 років тому не стало мами, батько пішов з життя ще раніше. Після батьків залишилася доглянута і немаленька дача.

Її справді будував і упорядковував ще батько: вода, газ, туалет і добротна ванна в будинку, три поверхи, чотири спальні, кухня, тераса, гараж — живи не хочу.

Продавати будинок було шкода. Сестри завжди жили доволі дружно, вирішили, що користуватися ділянкою будуть обидві. І все було чудово: діти в обох уже не потребували цілодобового нагляду.

У Люби один син, йому зараз 29, нещодавно одружився. В Алли дві дочки. Старшій 32 роки, є дитина, онук, йому 5 років. Є у сестри і молодша, нещодавно 20 виповнилося. І ця молодша вже другий рік не дає тітці спокою.

— Сестра зараз на пенсію пішла, сидить з онуком, він у неї в садочок не ходить, щось з імунітетом, — продовжує Любов Вікторівна. — На молодшу, Дарину, Алла, схоже, зовсім забила. І ніколи, і дівчинка сама по собі така — непосидюча, жвава. Загалом, дає жару і матері, і мені.

Любов Вікторівна й Алла Вікторівна всі ці 10 років дачею користувалися спільно. Без образ, без сварок. Доглядали за ділянкою разом, приїжджали відпочивати. Посадок у них там немає, тільки кущі, дерева та квіти. Газон приїжджав косити або син, або зять сестри.

Навіть коли в Алли зʼявився онук, ніхто нікому не заважав. Сестра вивозила хлопчика на дачу, у Любові Вікторівни окрема кімната, сестра за дитиною сама стежила — приводів для конфлікту не було жодних.

Навіть коли всі були на карантині, а Любов Вікторівна приїхала на дачу ранньою весною з ноутбуком і працювала звідти. Приїжджала Алла, іноді з молодшою донькою, але та ще матір слухалася.

— А минулого року у сестри онук, молодшій племінниці 18 виповнилося, і почалося, — обурюється Любов Вікторівна. — У мене тоді червень видався божевільним на роботі, не вирватися було. Алла сиділа на дачі з початку травня, з дитиною сиділа, я приїжджала у вихідні, а потім, у червні, у них хлопчик захворів, сестра поїхала до Києва, а я три тижні на дачі не показувалася — по суботах працювала, а в неділю сил уже не було нікуди їхати. І що, приїжджаю після тритижневої відсутності й дачу свою не впізнаю!

Любов Вікторівна дійсно не очікувала того, що побачила. Ну, думала, заросло все, звісно, квіти стоять у вазонах, дощі були, але треба прорихлити, прополоти, стерти пил у самому будинку, доріжку підмести.

Але ні. У вазонах, у самих квітах (нічого особливого, петунії та чорнобривці) було безліч недопалків, пластикові стаканчики, сміття. Сміття було взагалі скрізь. І на ділянці, і в будинку.

Сміття характерне — явно після молодіжної гулянки. Бляшанки, пляшки, брудний одноразовий посуд. У будинку було не краще — брудна підлога, її спальня стояла зачинена на замок, але в кімнаті сестри і в гостьовій спальні — жах.

— І замурзаний унітаз — як вершина цього безладу, — обурюється Любов Вікторівна. — А що мені було робити? Зателефонувала сестрі, з’ясувалося, що це Дарина гуляла з друзями.

Я дочекалася електрички й поїхала, поставивши Аллі умову: нехай сама їде і наводить лад, раз дала дочці ключі. Я чи що повинна пакунки від контрацептивів збирати по дому і вилизувати унітаз?

Сестра з’їздила наступного дня, прибрала, до нових вихідних все було в порядку. Серпень пройшов спокійно: Люба була у відпустці, на дачі відпочивала, Алла приїжджала з онуком, племінниця носа не показувала.

А у вересні ситуація повторилася. Знову довелося дзвонити сестрі, сваритися, вимагати, щоб або ключі дочці не давала, або виховувала її якось, або сама після Дарининих гульок їздила прибирати.

Восени, взимку і навесні племінниця на дачі «чудила». Любов Вікторівна зрозуміла це: щось було розбито, щось сестра, яка приїжджала прибирати за непутящою донечкою, прогледіла.

Але сестра все ж наводила лад, цього не відняти.

— Ну, не можу я їй ключі не давати, — розводила Алла руками. Сестри весь червень жили на дачі разом, Дарина не показувалася. Вона тут же починає мене звинувачувати в тому, що я все для старшої. Зараз сесію складає, в липні практика, а в серпні я їй заборонила приїжджати, я ж пам’ятаю, що в тебе відпустка. Я зі старшою і з онуком на море поїду якраз, а ти тут одна відпочинеш.

— А я не зовсім відпочивати їхала, — уточнює Любов Вікторівна. — Підробіток взяла, вирішила поєднати приємне з корисним. Син мене привіз, з речами, з продуктами. Він переночував ніч і поїхав, а за тиждень дзвінок: Дарина, я ледь не впала, я її терпіти не можу, вона мене теж.

— Тітко Любо, а Ви не можете наступними вихідними до міста поїхати? Хі-хі. Вам туди ні за чим не потрібно? Просто у мого нареченого день народження і ми хотіли б шашлики посмажити на дачі.

Любов Вікторівна племінниці відмовила. По-перше, їй не треба в місто, по-друге, Алла на морі відпочиває, отже, після шашликів прибирати за юними тусовщиками буде нікому.

— Ми самі все приберемо, — почала нити племінниця, а коли зрозуміла, що тітка здаватися не збирається, коли та нагадала, що домовленість була в неї з сестрою, що серпень вона одна проведе на дачі, малолітня нахаба нагадала, що взагалі-то, мовляв, дача не тільки Ваша, а й матері моєї, а ви цього року її буквально окупували.

Любов Вікторівна сказала племінниці все, що вона про неї думає. Зокрема й про те, що Дарина поки до дачі взагалі ніякого стосунку не має, окрім того, що залишає тут безлад і непотребствами займається.

А потім зателефонувала сестрі, сказала, що це — останнє літо, коли у них спільна дача, мовляв, приїжджаєш і займаємося продажем, набридло.

— І син мені сказав, що краще мати своє, окреме, у нього кошти є, одружуватися зібрався. А там і в мене будуть онуки, хочеться відпочивати, а то приїдеш на дачу з родиною, а тебе або попросять поїхати, або побачиш безлад, залишений дочкою сестри, у якої не все гаразд із мораллю, — вважає Любов Вікторівна.

Жінка працює, підробляє, у сина є квартира, в іпотеку куплена. В принципі, вона і сама ще дуже навіть може купити дачу, нехай і з кредитом.

А Алла, звичайно, такими коштами не володіє: старша дочка з іпотекою, молодша — взагалі поки що не зрозумій що, сама на пенсії. Але думати про те, як викрутиться сестра, жінці не хочеться.

Дочку молодшу треба було виховувати інакше, запустила її після смерті чоловіка.

— Ну, тут і почалося: наговорила мені Алла, що я пам’ять про батьків зібралася продавати, що ми домовлялися і все таке. Так, мені це місце теж дороге, але чекати, поки Дашка перебіситься, і чи перебіситься, я не хочу. І взагалі, дурна це була затія — не ділити спадок, настав час виправити упущення.

Цю історію, що змусила замислитися, нам надіслала анонімна читачка. Вона яскраво показує, як іноді найближчі люди можуть виявити свої найгірші риси, а спільне майно стає лакмусовим папірцем, що виявляє приховану жадібність. Іноді найкраща спадщина — це не матеріальне, а мир у душі та спокій у сім’ї.

А як ви вважаєте, чи варто все розділити, щоб зберегти добрі стосунки?