-Не плач, йди сюди, я тебе обійму, – дівчинка обійняла новеньку і вони стояли в коридорі, поки та заспокоїлася. -Ходімо, я покажу тобі свій будиночок, ой почекай, а тебе куди поселили?
Катя дивилася на нову дівчинку, яка стояла і озиралася навколо, готова ось-ось заплакати.
Дівчинка притискала до себе плюшевого ведмедика.
Катя зісковзнула з підвіконня, підтягнула колготки і пригладила чубчик, підійшла до дівчинки.
-Привіт, – сказала Катя, оглядаючи дівчинку з голови до ніг.
-Привіт, – дівчинка міцно притискала до себе іграшку. Вона що, думає, що Катя забере у неї чи що?
-Мене Катя звуть, а тебе?
-Марія, – сказала дівчинка і шмигнула носом, вона хотіла, щоб сльозинка закотилася назад, але та не послухалася і стекла по щічці дівчинки.
-Ти плачеш? – запитала Катя.
-Ні, – замотала Марія головою і сльози закапали кап-кап-кап.
-Не плач, йди сюди, я тебе обійму, – дівчинка обійняла новеньку і вони стояли в коридорі, поки та заспокоїлася. -Ходімо, я покажу тобі свій будиночок, ой почекай, а тебе куди поселили?
Марія знизала плечима.
-Ходімо, у мами Ніни запитаємо.
-Хто це?
-Ніна Аркадіївна, мама Ніна, наша вихователька, ти вперше тут?
-Так, – дівчинка кивнула.
-А я ні. Я вже була, тільки в іншому, потім в цьому, потім мене забрала мама, а потім привела назад.
-Чому?
-Потім розповім, Ніно Аркадіївно, мамо Ніно, а де Марія буде жити?
-Марія? Яка Марія, Золотухина, що ти мені голову морочиш, а це хто?
-Марія.
-Яка ще Марія, Господи, де ти її взяла?
-Там у коридорі.
-Зачекай… ти Марченко?
-Так…
-А я тебе всюди шукаю, ходімо, покажу тобі твоє місце.
-Мамо Ніно, ну будь ласка, Таня Клочко ж… її забрали, ну нехай Марія буде поруч зі мною.
-Гаразд… покажи їй все, розкажи правила. Ідіть.
-Бачиш, вона добра, ходімо. Ти чому тут? У тебе є мама?
Марія кивнула і сльози знову покотилися.
-Мама сказала, що забере мене потім… просто треба потерпіти.
-Ааа, ну звичайно тоді забере, обов’язково. А моя не забере.
-Чому?
-Та, яка мені життя подарувала, вона мене кинула в лікарні, я її не знаю.
А друга мама…
Знаєш, я сама її вибрала, вони прийшли з татом, за дитиною, а тут я… Як вистрибну, як закричу, що вона моя мама… Я їй в ногу вчепилася, мене не могли відтягнути.
Ну тато і сказав, що раз я сама їх вибрала, то буду їм донькою. А мама спочатку не хотіла, вона казала, що я якась скажена. А тато сміявся…
Але потім мене взяли, мені було чотири роки, а тепер мені сім, а тобі?
-Теж… сім.
-Ууу, ми з тобою в одному класі будемо, сядеш зі мною за парту? А то Михайло постійно штовхається.
– Новенька, новенька, йди, тебе кличуть.
-Чого ти причепився.
-Там новеньку кличуть.
-Хто?
-Нянька…
Дівчатка пішли разом.
Увечері, лежачи в ліжку, Катя шепотом розповідає Марії свою історію повернення в дитячий будинок.
-Взявши дитину, мама і тато хотіли таким чином зберегти шлюб.
-Зберегли?
– Ні… тато знайшов собі якусь вертихвістку, а мама його вигнала. Вертихвістка виявилася при надії, і тато пішов до неї. А мамі дитина одній не потрібна, навіщо вона їй? Вона не виживе одна з дитиною і вона відвела мене назад. Ось так я опинилася тут знову. А ти?
Марія промовчала.
-Ну добре, давай спати, потім розповіси.
Минав час… дівчатка подружилися і були нерозлучні.
Одного разу Марію покликали.
-Іванченко, Кондратюк і Марченко, йдіть вниз, – сказала нянька.
Дві дівчинки з трьох названих весело побігли вниз.
-Навіщо – запитала Марія.
-Іди, горе цибульне, мамка до тебе прийшла.
Марія зблідла і сіла на сходинку.
-Маріє, ти що? До тебе мама прийшла. – Катя дуже здивувалася.
-Не піду.
-Як це, йди… це ж мама…
-Вона… вона… вона мене покинула, я не піду.
-Моя мене привела сама, та й то я побігла б, хочеш я з тобою піду, ходімо.
-Ні, – Марія стиснула губи.
-Ходімо. А то… я одна піду, чуєш? Ну?
Марія встала і не поспішаючи почала спускатися.
Катя йшла поруч, потім вони взялися за руки і тихо пішли.
-Маріє… донечко.
У куточку сиділа жінка, вона була коротко підстрижена, бідно одягнена, жінка дивилася на Марію.
-Мамо, – закричала Марія і кинулася до неї, вони стояли обійнявшись, жінка цілувала і притискала до себе Марію, щось говорила і плакала, знову притискала до себе.
Ніколи Катя не бачила, щоб мама так цілувала доньку. У дівчинки щось всередині заворушилося, якийсь черв’ячок заздрості. Вони не бачили нікого навколо, просто шепотілися, обіймалися, плакали і сміялися.
-Мамочко, а там Катя, Катя йди до нас, можна… мамо?
-Звичайно можна… йди сюди, Катюшо.
Ах, яка ж мама у Марії хороша, Катя отримала свою порцію любові. Її ніхто і ніколи не обіймав і не цілував…
Як же вона мріяла, щоб мама Марії і її забрала, вона тепер разом з Марією чекала її приходу.
Спочатку Марія біжить, вони там обіймаються, плачуть, а потім кличуть Катю…
-Як ти думаєш… а твоя мама… вона б змогла… ну взяти мене?
Марія мовчить, потім червоніючи починає розповідати… Вона говорить, говорить, говорить…
-Ти не подумай, вона хороша, мама… тільки слабка, їй потрібен хороший чоловік, такий, щоб тримав її, а то що вона? Ці її подружки прийдуть, напоять її… Обберуть, всі гроші витягнуть, а ми потім з нею голодні сидимо.
Був у нас чоловік, хороший був, та не витримав, подружки ці, він теж слабкий був і пішов, до однієї з них, а мама почала ще сильніше прикладатися до чарки, і поїхала… Вона хотіла побути одна…
А мене забрали…
Приїхала, а мене немає.
Вона знайшла мене, та тільки забрати не змогла.
Мама сказала, потерпіти треба, вона вже не вживає, на роботу вийшла, на фабрику, їй кімнату обіцяли… Знаєш, вона як забере мене, так і тебе відразу забере, я попрошу її.
І попросила Марія, свою маму, а вона обіцяла, що забере Катю, обіймала, цілувала і обіцяла, що забере…
Катя її теж мамою стала називати…
А одного разу мама не прийшла.
Дівчатка чекають, а її немає.
-Невже знову? – Марія ледь стримує сльози.
-Та нууу, її на роботі, мабуть, затримали, – Катя каже, але мама не прийшла, а потім… потім Марію покликали до директора.
-Точно мама за тобою прийшла, – каже Катя, – ура, скоро ми будемо вдома, ти ж не забудеш про мене? Вона ж мене забере?
-Звичайно, – Марія біжить до директора, Катя ледь встигає за нею.
З кабінету виглядає мама Ніна.
-Маріє…проходь…Катю…ти теж зайди.
Серце Каті стрибає, невже відразу забере і її мама… Але що таке? Що каже директор… Вона не розуміє, бачить, як зривається з місця Марія і біжить кудись, Катя біжить слідом.
А потім, вони сидять удвох і обійнявшись плачуть…
Ніхто не забере дівчаток, мами у Марії більше немає, значить і у Каті теж. Серце не витримало…
Немає у Марії нікого на всьому білому світі і у Каті немає.
Минули роки, дівчата завжди були разом, якось вийшло так, що Катя, ніби взяла на себе функції старшої сестри.
Вона оберігала Марію, дівчата добре вчилися, разом вступили до коледжу, потім до інституту, працювали вечорами, завжди були разом.
А потім Марія закохалася в хорошого хлопця, Катя трохи відійшла в сторону…Вона все дізналася про Гришу, правда, він хороший, Марію любить.
І весілля було, Катя постаралася, видала сестру заміж.
Почалися тяжкі часи. Жити молодій родині було важко, якби не Катя, незрозуміло, як би виживали.
Катерина то масло вершкове кілограм цілий притягне, на кухні його різали на брусочки і міняли на м’ясо і картоплю, то ковбаси цілу спортивну сумку… ліверної.
Марія з тією ковбасою і суп варила, і так смажила і пиріжки готувала… Ось так вони і вижили.
Потім стало легше.
Гриша знайшов хорошу роботу, Марія теж, Катерина в торгівлю подалася, відкрила маленький магазинчик, бутик це називається.
Все добре у Марії з Гришею було, та ось тільки дітей не було…
Приїхала якось Катя в гості, ну пішли на балкон з Гришею, диміти, а вона вся зморщилася…
-Ти чого, Катю?
-Та не знаю… нудить щось, від диму тютюнового…
-Ти ж сама куриш?- Гриша дивується.
-Та кинула…Вже місяць, як…
-А навіщо пішла?
-Та перевірити хотіла.
-Перевірила?
-Угу.
-Ось і йди до Марії, нема чого дівчині диміти, як паровоз.
– І то правда.
Сидять за столом, регочуть.
-Катюшко, ти що, нічого не їси, а все на капусту налягаєш?
-Ой, Маріє, як ти капусту посолила смачно цього року.
-Та як завжди… Катюшо… ти чому не їси?
-Не хочу… але ось капуста, це так…
-Давно?
-Що давно?
-Капусти хочеться?
-Ааа, так тижнів три… Ні, Маріє, ти що ні… Ти ж знаєш, я проти всього цього, мені не треба, ні…
Ходила Катя важко, живіт величезний, ім’я батька дитини так і не сказала.
-Ні до чого це, мої рідні… Ігор мій тільки…
-Ігор?
-Ну так, хлопчик буде, живіт -то дивись огірочком… Маріє ,а пам’ятаєш, пам’ятаєш, як ми маленькі на віконці сиділи і на зірку одну переливчасту дивилися.
-Пам’ятаю, звичайно, – Марія посміхається, вони оточили Катю ще більшою ласкою, ах, як же Марія хотіла б подарувати Гриші сина… або дочку, ну ось у Катюшки буде дитина, її, племінник.
Давно вже вони зріднилися і Гриша прийняв це, їхній союз, і за Катю він теж горою стоїть, сестра Катя і крапка.
-Гриш… ми з Марією, чомусь ту крапку, що сяяла, Сіріусом називали, так Маріє?
-Так, уявляєш, адже придумали таке, що до чого…
-Так… а потім, коли… коли мама пішла, ми придумали, що вона там, на нашому Сіріусі…
-Катюшо… ти що? Давай не будемо про сумне.
-Давай…
-Ну ось, ти скоро з Ігорем зустрінешся…
-Так.
Катерина була вся опухла, важка, з сірими губами, її очі стали якимись виряченими, вона лежала на збереженні, а друзі щовечора приїжджали до неї.
Гриша домовлявся і Катю випускали погуляти, вони тихонько йшли, а коли Катя втомлювалася, сідали на лавку і тихонько базікали.
-Маріє, а мене ж, крім твоєї мами, ніхто так, як дитину, більше і не цілував. Рідна мати кинула навіть не давши ім’я, та, інша мама теж, як іграшку… просто набридла і віддала назад, награвшись…Сина зацілую…
А її мама, Гришо, вона така була, вона найкраща була… Я теж буду цілувати і цілувати, і ти, Маріє, цілуй Ігоря, добре?
-Катюшо.. не треба.
-Треба Маріє, ми з тобою мамами скоро станемо… обидві… Ти ж нас не покинеш? Га, Гришо? Ви не покинете.
-З глузду з’їхала, ти що Катерина?- Гриша суворо подивився на Катю.
-Гаразд… я знаю, не покинете…
Катя встає і, скривившись, каже, що втомилася.
-Гаразд, я піду… Маріє… я тебе люблю.
-І я тебе люблю, ти що?
-Гришо… ти не ображай її… їх… Я вас так люблю, Маріє, до зустрічі… на Сіріусі.
Марія не почула останні слова, тому що Катю покликали всередину.
-Що вона сказала?
-До зустрічі, – знизав плечима Григорій.
-Це я почула, а ще?
-А я не зрозумів…
Вранці Марії зателефонували. Вона слухала, а потім упустила трубку.
-Що? Що сталося, Маріє?
-Катя…
-Що? Що Катя, Маріє?
-Її немає…Гриша…її немає…
Марія заплакала, закричала, впала.
-Вони всі, всі кидають мене і мама, і Катя, всі, кого любила…
-Маріє, Марійка, заспокойся… Маріє… а дитина? Чуєш? Там же дитина.
Гриша подзвонив у пологовий будинок, дитина жива і здорова, а у Каті, виявляється, було хворе серце, з народження.
-Їй не треба було залишати дитину, – каже стара, втомлена жінка – лікар, – хто ж їй дозволив, ну що за люди…
-Їй не можна було щось заборонити, вона така…
-Ну, а тепер дитина сиротою залишиться, це нормально?
-З чого, – здивувалися друзі- ми його заберемо.
-Заберете, це не так просто… Хто його батько? Може він захоче забрати, потім інші родичі, а потім, якщо всі відмовляться, то тоді вже іншим запропонують.
-Прямо, як товар у магазині…
-Такі закони, я при чому? Та я б із задоволенням… але нічого не зробиш, співчуваю вам, звичайно, а ви хто їй?
Не встигла Марія слово сказати, як Григорій весь почервонів, було видно, що це дається йому важко, брехати хлопець зовсім не вмів, вже Марія-то чоловіка знала.
-Я батько, – прочистив горло і голосніше сказав, піднявши голову, – я батько дитини.
Лікарка теж помітила, що хлопець говорить неправду.
-Ну що ж… раз ви батько, давайте тоді робити документи.
Так в родині Марії і Гриші з’явився синок – Ігор. Одного разу до подружжя приїхав дорослий чоловік, Марія бачила його на місці спочину у Каті, він привіз якісь продукти, речі, гроші.
-Ви батько Ігора, – запитала Марія.
Той заплакав. Чоловік був літній.
-Катя… Катя моя остання любов, у мене дорослі діти, я негідник, я знаю, але… я не можу забрати малюка, моя дружина не витримає.
-Ви з глузду з’їхали? Це наш син…
-Так, так, добре, звичайно… не відмовляйтеся від моєї допомоги, дуже вас прошу, я нічим не видам себе, але дозвольте, хоча б зрідка, дивитися, як він росте.
Коли Ігорю було десять років, не стало і рідного батька.
Подружжя спочатку хотіли приховати від сина, що він не рідний, що була інша мама, але потім вирішили, що Катя не заслуговує на це…
Коли син був зовсім малюком, вони йому все розповіли і він знав, що є ще мама Катя, вона… на Сіріусі. Потім дізнався і про тата.
Марія цілувала Ігора, поки він був маленьким, так само і в дорослому віці, і невістку, дружину сина, теж цілувала, а про онуків і говорити нічого.
Велика родина у Марії з Григорієм. Вона все життя дякує за це Катерині, прийде час і зустрінуться Марія з Катею, там… на Сіріусі.
А поки вона потрібна тут, своїм дітям, онукам, Гриші…