Валерія, тільки-но прокинулася. Її чоловік Ілля та син Денис ще ніжились у ліжках. – Так, треба щось на сніданок приготувати, – вирішила жінка, і подалася на кухню. Тільки-но Валерія, увімкнула плиту, як раптом пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила свекруха. – Доброго ранку, Ольга Вікторівна! Щось сталося? – захвилювалася невістка. – Нічого не плануйте собі на сьогодні, ми за годину будемо у вас – є серйозна розмова, – заявила Ольга Вікторівна і закінчила виклик. – Дивно… Що ж вже сталося у батьків Іллі? – здивовано подумала невістка. Але Валерія навіть уявити не могла, що задумали свекри.

Валерія, тільки-но прокинулася. Її чоловік Ілля та син Денис ще ніжились у ліжках. – Так, треба щось на сніданок приготувати, – вирішила жінка, і подалася на кухню. Тільки-но Валерія, увімкнула плиту, як раптом пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила свекруха. – Доброго ранку, Ольга Вікторівна! Щось сталося? – захвилювалася невістка. – Нічого не плануйте собі на сьогодні, ми за годину будемо у вас – є серйозна розмова, – заявила Ольга Вікторівна і закінчила виклик. – Дивно… Що ж вже сталося у батьків Іллі? – здивовано подумала невістка. Але Валерія навіть уявити не могла, що задумали свекри.

– Ілля, твоя мама мені сьогодні вдень телефонувала, з’ясовувала наші плани на літо, – сказала Валерія чоловікові.

– А що це її раптом зацікавило? – здивувався той, – Адже я вже казав їй, що ми на серпень забронювали тур.

– Я їй так і сказала. А вона почала голосити, що ми зовсім не вміємо витрачати гроші. І знаєш, вона сказала, що наш відпочинок – поганий і що зовсім не сприяє відновленню сил, – повідомила Валерія.

– І що мама запропонувала натомість? – запитав чоловік.

– Та нічого, просто поохала, сказала, що ми позбавляємо нормального відпочинку не тільки себе, а й Дениса.

– Дуже цікаво, – посміхнувся Ілля. – Я знаю свою маму, вона нічого просто так не говорить і не робить. Чекай продовження.

І продовження справді було. У вихідний день Ольга Вікторівна зателефонувала рано-вранці – Валерія тільки встала, а Ілля та Денис ще ніжилися у ліжках.

– Нічого не плануйте собі на сьогодні, ми за годину будемо у вас – є серйозна розмова.

Довелося піднімати чоловіка та сина та спішно готувати сніданок.

Ольга Вікторівна та Олег Петрович з’явилися навіть раніше, ніж обіцяли – Валерія лише встигла вимити посуд після сніданку.

Від чаю та кави свекри відмовилися і одразу перейшли до справи.

– Ми з батьком вирішили купити дачу, – заявила Ольга Вікторівна.

– Навіщо? – здивувався Ілля.

– Я на пенсії, твій батько теж скоро вийде на пенсію, що ж нам обом вдома сидіти і дивитися один на одного? Треба ж якоюсь справою зайнятися, – пояснила синові мати.

– А крім дачі, інших справ у вас немає? – поцікавився Ілля. – Пам’ятаю, тато давно хотів гараж привести в порядок – стіни обшити, про ремонт у ванній говорите вже два роки. Зробіть спочатку це, а потім подумайте, чи вам потрібна дача.

– Ми літо хочемо проводити на природі, – сказала Ольга Вікторівна. – Крім того, посадимо картоплю, вирощуватимемо екологічно чисті овочі. Ви ще самі приїдете до нас на уклін.

– Мамо, яка картопля? Ну, який із тебе садівник? У тебе кактуси на підвіконні засохли – ти їх поливати забувала.

– Тому що мені не було коли. А зараз я не працюю, часу у мене багато, тому все буде добре, я впораюся. Проблема у іншому.

– У чому? – запитала Валерія.

– Дачу ми вибрали. Місце – чудове: сосновий ліс, повітря – хочеться дихати та дихати. І ділянка велика – цілих десять соток. Я вже все розпланувала, де полуницю посаджу, де зелень. Будиночок, правда, старуватий. Але нічого – підремонтуємо. А проблема у тому, що нам сто тисяч не вистачає. А господарі вперлися – не хочуть знижувати ціну.

– А ми чим вам допоможемо? У нас вільних грошей немає, – сказав Ілля. – Ми платимо іпотеку.

– А на курорт ви гроші знайшли? – запитав батько.

– Тату, ми їх не під ялинкою знайшли, ми їх цілий рік збирали: економили, премії відкладали, щоби влітку з’їздити на море і нормально відпочити.

– Нормально відпочити можна і на дачі. Та ще й із користю – урожай виростити, – продовжила мати. – Здайте свої путівки, додайте нам грошей. Ви зможете хоч все літо приїжджати до нас на дачу, тим більше, що ваша допомога буде не зайвою. Ти батькові допоможеш з ремонтом, Валерія – мені на городі.

– Ось це вже ні, Ольга Вікторівна, – втрутилася в розмову Валерія. – На мене у городніх справах навіть не розраховуйте. Я виросла у місті, городу у нас ніколи не було, і я, чесно кажучи, не збираюся осягати основи садівництва та городництва.

– Так, – погодився з дружиною Ілля. – Мене сільське життя також не приваблює. Отже, якщо збираєтеся купувати дачу, розраховуйте лише на свої сили, а на нас за те, що ми вам не допомагаємо, не ображайтеся.

Але батьки вже образилися. Йдучи, Ольга Вікторівна сказала:

– Зачекайте, ви ще проситиметеся до нас на дачу. А ми подумаємо, запрошувати вас чи ні.

– Ілля, ти не знаєш, що з ними сталося? – запитала Валерія чоловіка. – Твоя мама ніколи раніше не захоплювалася сільським господарством.

– Я думаю, що на неї так вплинула поїздка на дачу тітки Рити – її сусідки. У тієї неподалік міста не дача, а звичайний сільський будинок, який дістався їй від батьків. Ділянка там величезна, і росте багато всього мабуть. От торік у серпні вони якось розмовляли, і сусідка запросила маму до себе в село. А там якраз урожай збирали. Мама допомогла тітці Риті закрутки робити, а та їй на подяку кілька банок із собою дала. Ось мама і подумала, що непогано б і самій овочі вирощувати. Але вона одного не врахувала.

– Чого?

– Того, що у тітки Рити дві дочки та син. І онукам вже років по дванадцять-п’ятнадцять. І ця бригада у вісім – десять чоловік все літо, змінюючи один одного, трудяться на городі. А бабуся Рита здійснює керівництво. Фактично цей город чотири сім’ї годує, – пояснив Ілля.

– Слухай, але мені здалося, що твоя мати дуже серйозно налаштована. Ілля, якщо вони куплять дачу, я відразу попереджаю, що я туди ні ногою. Нехай справляються самі. Адже до цього спокійно відпочивали – до санаторіїв їздили, до пансіонатів. Не скінчиться це добром: мало того, що не відпочивають, так і гроші втратять.

– Я теж так думаю. Але якщо мама щось вирішить, її вже не переконати. Залишається тільки дивитись, чим це закінчиться.

А закінчилося все сумно.

Дачу купили наприкінці квітня. Гроші, яких не вистачало, взяли в банку. Не сто, а про всяк випадок двісті тисяч. Прикинули, що за п’ять років зможуть виплатити.

Травневі свята провели на дачі. Прибиралися, планували посадки, домовилися з трактористом, щоб переорав їм город – тут вже кілька років нічого не садили, і копати лопатою землю було б важко.

Сім’ю сина не запросили. Але Ілля та Валерія не засмутилися – вони вже давно їздили на дачу до батьків Віри. Їхня дача була облаштована тільки для відпочинку.

Після свят зарядили дощі, і з’ясувалося, що дах тече у двох місцях. Причому тече – це ще лагідно сказано – ллє. Довелося майже всі гроші, що відклали на облаштування ділянки, пустити на ремонт даху.

Потім зайнялися городом: влаштували грядки, висадили розсаду. Але вже за кілька днів з’ясувалося, що половина не прижилася: в’ялі кущики лежали на землі, а листочки вже почали жовкнути.

– Наступного року буду сама розсаду вирощувати, – сказала Ольга Вікторівна чоловікові, згадавши підвіконня в квартирі сусідки, які вже з кінця лютого були заставлені пластиковими стаканчиками з листочками, що ледве прокльовувалися.

Далі – більше. Чоловік увечері в неділю виїжджав у місто – йому треба було на роботу, а Ольга Вікторівна майже весь день поралася на городі: полола, поливала, підв’язувала, збирала з кущиків картоплі колорадського жука, що невідомо звідки узявся.

Вона намагалася в полудень не з’являтися на грядках, але це не завжди виходило: дозріли ягоди, і, якщо їх зараз не зібрати, вони сипатимуться – пропадуть.

Загалом, одного ранку Ольга Вікторівна не змогла підняти голови від подушки. Виміряла тиск. Довелося дзвонити чоловікові.

А син та його родина тим часом були на березі моря.

– Тату, ми раніше, ніж за тиждень, все одно приїхати не зможемо. Я все розумію. Ну, ти попроси сусідів бодай поливати ваші грядки, поки мама в палаті. Я ж казав, що то погана ідея. Ті два мішки картоплі, які ви виростете, не варті маминого здоров’я. Якби не ваша дача, ви б зараз у санаторії відпочивали, – сказав Ілля, коли батько зателефонував йому з повідомленням, що мама занедужала.

Звісно, коли Ілля та Валерія повернулися, вони допомогли батькам. Те, що виросло, зібрали. Урожай не вразив. Дачу законсервували на зиму та дали оголошення про продаж.

Але продати вдалося лише у березні, і то пристойно поступилися покупцям. Виплатили кредит та купили на літо путівки до санаторію.

– Так, – сказав Олег Петрович. – Ще одне підтвердження того, що будь-яка ноша легша на чужому плечі. А коли самому тягнути доводиться, ноги підгинаються.