– Доброго дня, хазяйко, ну нарешті! А я ваш новий сусід, Григорій. Мами моєї восени в селі не стало, будинок старий, та й не було мені в ньому щастя.
Сусідська квартира після того, як не стало Ніни Михайлівни стояла кілька років порожня. Надія вже звикла, що вона єдина господиня у невеликому коридорчику на дві квартири, відокремленому від загальної частини під’їзду старими металевими дверима з обдертим дерматином… І раптом якось вона почула звук дрилі! Жінка подивилася у вічко – треба ж! Надія аж руками сплеснула від побаченого. У її коридорчику хазяйнував якийсь чоловік у шортах і синій майці!
Надя одразу вийшла з квартири в коридорчик, а він побачив її і розплився в посмішці.
– Доброго дня, хазяйко, ну нарешті! А я ваш новий сусід, Григорій. Мами моєї восени в селі не стало, будинок старий, та й не було мені в ньому щастя.
Дружина пішла, дітей не нажили, ну я його й продав сусідові, він зі старшим сином будуватись надумав.
А я вирішив міським стати, почати своє життя спочатку. Значить от, материні закрутки привіз, рука не піднялася викинути.
Частину роздав, та й у селі у всіх свого вистачає. Стелаж ось роблю, якщо любите огірочки солоні або ікру кабачкову, то беріть, мені одному не з’їсти.
А це лечо, ось салат, а нагорі малинове варення, і вишня є без кісточок.
Все цьогорічне, не гидуйте. А стелажик тонкий, він не завадить же ж? Як вас звуть, забув спитати?
– Надя, – жінка не стримала посмішки.
Це ж треба, за хвилину все своє життя розповів та ще й запропонував частування!
Жвавий який Грицько!
– А я так зрозумів, Надю, що ви сама живете? Мені вже сусіди знизу розповіли, що ви їх заливали кілька разів, то я вам допомагатиму, не проти?
Пощастило мені, така сусідка симпатична! Якщо зварите картоплі, то я прийду з соліннями, маминою тушонкою й варенням.
Заодно й сантехніку подивлюся. У мене хоч будинок був і сільський, а воду в хату я сам проводив, розуміюся в цій справі!
– Я не проти, картоплю зварити не проблема, – не змогла від такої наполегливої пропозиції відмовитись Надія.
А що? Вона жінка незаміжня, повненька, з нею ніхто не знайомиться, а на роботі у них одні жінки.
А тут такий сусід активний з’явився, що відмовитись сил немає.
Грицько їй того ж дня полагодив душ і крани. Нічого тепер не тече, навіть не капає.
Тушонку ж і лечо матері Григорія, з картоплею вони з’їли з великим апетитом, придивляючись один до одного.
Чай з вишневим варенням додав солодощів цьому пізньому обіду. І спати лягла Надія у дуже мрійливому настрої…
Грицько теж був задоволений. Він же ж думав, що міські всі тут худющі, кволі, а тут така сусідка апетитна, та ще й самотня.
От пощастило йому!
І якось само собою повелося, що вони один одному по дрібницях допомагати стали, а точніше – привід шукали зустрітися.
А потім обідали, чи вечеряли разом.
Але одного разу Грицько рішуче розхоробрився,
– Надю, ми ж уже не діти. Я один, ти теж, нас тягне один до одного, так може … Спробуємо жити разом? Ти не ображайся, я мужик простий, можу й одружитися з тобою, якщо ти не заперечуєш!
І Грицько залишився ночувати в Наді…
Снідали вони разом уперше. Надя йому оладків насмажила, а в коридорчику на стелажі Гриць взяв полуничне варення – якраз воно для такого випадку.
Мама як знала, що Григорію полуниця солодка знадобиться!
– Надю, то може нам двері між нашими квартирами зробити? – жартував Грицько, коли вони почали жити разом.
– Навіщо, – посміхалася Надя. – У нас і так є свій коридорчик, двері квартирні відчинимо, і у нас з двох однокімнатних з коридорчиком дивись який палац виходить!
– І то правда, Надю, – зачаровано дивився на неї Григорій.
Ну, все йому в ній подобалося! І очі добрі і веселі, як у мами його в молодості. І повнота її м’яка й пружна, і голос співучий і привабливий.
От як йому пощастило, і справді життя заново вимальовується!
Їхнє спільне життя і справді почало налагоджуватися.
Григорій, як виявилося, був не тільки майстром на всі руки, а й чудовим співрозмовником. Він розповідав Наді про своє сільське життя, про те, як навчався всьому сам.
А Надія, вперше за довгі роки, відчула себе потрібною й бажаною. Вона ділилася з Григорієм своїми переживаннями, розповідала про роботу й про мрії, які здавались їй нездійсненними.
А через пару місяців, коли вони вже розписалися, Надя раптом за обідом солоних огірочків у чоловіка попросила.
Вона їх раніше не особливо любила, а тут на солоне потягло – сил немає!
Гриць від радості аж дві банки зі стелажу притягнув!
– Їж, люба моя, от моя мама не дожила, а огірочки як на підбір! Я їй їх і солити допомагав!
– До чого не дожила, ти про що? – наминала огірочки Надія, наївно дивлячись на Григорія.
А він аж розсміявся.
– От одразу видно, що ти недосвідчена! А в нас сусідка Люда трьох народила, і завжди до нас по мамині огірочки бігла. Особливі вони якісь, чи що?
Дитинка мабуть у нас буде, Надійко, ось що, щастя ти моє!
Невипадково я приїхав, як відчував, що знайду тут своє щастя, й не помилився!
А мама, я думаю, на нас звідти подивиться й потішиться. Не даремно вона всього насолила й варення наварила. Для невістки старалася, от дива які!
…Влітку в Григорія й Надії народилася донька.
А вони вже розійшлися – раз таке щастя, так можна й другу дитинку народити!
Вони ж так довго чекали саме такого, простого сімейного щастя…