Липень, спека, до відпустки ще цілих три тижні. До цього часу чоловік повернеться з відрядження, а діти з заміського табору, і вони всією сім’єю поїдуть в Одесу.Такі були плани. Але життя їх трохи підправило.

Ще три дні тому Алла була впевнена, що у неї прекрасна, міцна сім’я – люблячий чоловік, чудові діти. І ось в одну мить ця впевненість розсипалася, як сиплються, падаючи і розбиваючи один одного, кісточки доміно.

Липень, спека, до відпустки ще цілих три тижні. До цього часу чоловік повернеться з відрядження, а діти з заміського табору, і вони всією сім’єю поїдуть в Одесу.

Такі були плани. Але життя їх трохи підправило.

Почалося все з того, що Аллі на третій день після від’їзду дітей і чоловіка стало нудно, і вона вирішила провести вечір зі своєю подругою – Людмилою.

Купила коробку тістечок і поїхала. Вже по дорозі зателефонувала Люді, але та не відповіла. «Напевно, щойно прийшла з роботи і пішла в душ», – подумала Алла.

Але все виявилося не так.

Коли вона підійшла до дверей квартири Людмили, то почула музику. Алла подзвонила. Музика обірвалася. Алла подзвонила ще раз:

– Людо, це я, відчиняй.

Двері відчинилися. Подруга виглядала збентеженою.

– Алло, ти трохи не вчасно. У мене гості, – сказала Людмила.

– Ну, вибач, зайду іншим разом, – відповіла Алла і вже хотіла попрямувати до ліфта, коли побачила в передпокої під вішаком руду шкіряну сумку, з якою Савелій завжди їздив у відрядження.

– Гості чи гість? – запитала Алла і, різко відсунувши з дороги господиню квартири, увійшла всередину.

Савелій у домашніх штанях і білій футболці сидів на ліжку в спальні.

– Привіт, чоловіче! – сказала вона і, повернувшись, пішла до виходу. – Не буду вам заважати.

Вдома вона насамперед зібрала всі речі Савелія. Вийшло дві великі валізи, куди вона поклала його ноутбук, всі документи з письмового столу чоловіка, взуття та інше барахло.

Навіть його колекцію кухлів, які він привозив з різних країн, упакувала, переклавши, щоб не розбилися, нижньою білизною.

Те, що не помістилося, Алла склала у великі мішки, які залишилися з того часу, коли вони робили в квартирі ремонт.

Все це добро жінка виставила в тамбур – сюди Савелій потрапить, ключ у нього є. А ось  двері в квартиру вона закрила на внутрішню засувку.

Алла вже встигла зварити собі каву, коли в двері подзвонили і в тамбурі пролунав гучний голос чоловіка:

– Алло, відчини. Давай поговоримо!

Вона не реагувала.

Тоді задзвонив телефон.

– Ти навіщо виставила мої речі? – почувся голос Савелія.

– Тому що ти тут більше не живеш, – відповіла вона.

– Але ми купували цю квартиру разом, я теж маю на неї права! – заявив він.

– Нічого не знаю. Свої права будеш доводити в суді, – сказала Алла. – Ось коли принесеш рішення суду, тоді ввійдеш.

– І куди мені йти? – запитав він.

– Не знаю. Втім, у тебе є кілька варіантів: можеш повернутися до Людмили – вона, напевно, буде рада. Можеш поїхати до батьків або до сестри. Хтось із них тебе прихистить.

Алла чула, як Савелій почав дзвонити кудись, напевно, батькам. Через кілька хвилин він постукав у двері:

– Алло, нехай деякі речі у тебе залишаться, адже я все відразу не дотягну.

– Вантажне таксі або кур’єрська служба тобі на допомогу. Все, що не забереш, завтра викину, – сказала вона.

Вранці, коли Алла виглянула в тамбур, речей чоловіка не було.

Знайти в суботу слюсаря, щоб поміняти замки, було складно, але Аллі це вдалося. Тепер Савелій не зможе увійти в квартиру, поки її не буде вдома.

У понеділок вона подала три заяви: на розлучення, на аліменти і на поділ майна.

– Алло, май на увазі, квартиру навпіл ділити будемо. Опинишся з дітьми в якійсь конурі в комуналці, – погрожував Савелій.

Але суд прийняв інше рішення.

Ця двокімнатна квартира, дійсно, була куплена подружжям у шлюбі. Але щоб її купити, Алла продала свою дошлюбну однокімнатну квартиру, в якій вони жили, поки не народилася друга дочка.

А відсутню суму взяли в кредит, який нещодавно виплатили. Ось половину цієї суми суд і постановив виплатити Савелію.

– Ну, і де ти візьмеш гроші, щоб мені мою частку виплатити? – посміхнувся колишній чоловік.

– Не переживай, знайду, – запевнила його Алла. – Ти мені краще скажи, коли твої батьки мій будинок звільнять?

– А чому вони повинні його звільняти? – здивувався Савелій. – Вони там вже сім років живуть.

– Ось і я кажу – пожили сім років, час з’їжджати. Місяця їм вистачить, щоб зібратися? – запитала Алла.

Будинок, про який говорила Алла, вісім років тому дістався їй у спадок від матері. Це був міцний дерев’яний будинок з великою кухнею і двома кімнатами на першому поверсі та двома додатковими спальнями в мансарді.

У будинку було газове опалення, проведений водопровід. Він стояв на ділянці в чотири сотки.

У свій час Алла і Савелій хотіли самі переїхати в нього, але він був розташований в приватному секторі міста, звідки було незручно добиратися і до роботи, і до дитячого садка.

Рік будинок простояв порожній, а потім вийшла заміж молодша сестра Савелія, і його батьки попросили дозволу пожити в цьому будинку, а в свою квартиру пустили молодят.

І ось минуло сім років. Мати Савелія розвела невеликий город, стала садити картоплю та інші овочі – вона була родом із села, тому для неї робота на землі була звичною.

– Ти не можеш вигнати моїх батьків з дому. Вони там вже прижилися за цей час. Батько ґанок відремонтував, вони новий газовий котел поставили.

– За ґанок – дякую, за котел заплачу, якщо документи нададуть, – сказала Алла.

Вона сама зателефонувала колишнім свекрам і запитала, коли вони звільнять будинок.

– Алло, а тобі не соромно? Старих людей без даху над головою залишаєш! Нікуди ми не поїдемо звідси! – кричала по телефону свекруха.

– Ти не можеш їх виселити – вони там прописані, – заявив Савелій.

– Ні, не прописані, – відповіла Алла. – Твоя мати не захотіла тоді виписуватися зі своєї квартири, щоб продовжувати лікуватися в тій же поліклініці. Вона тоді сказала:

«У нас тут нова поліклініка, добре обладнана, всі лікарі є. А там тільки офіс сімейного лікаря, а до фахівців треба по всьому місту їздити».

Так що мені варто тільки викликати поліцію, показати документи, і твоїх батьків швидко попросять на вихід.

– А навіщо тобі цей будинок? – запитав Савелій. – Ти ж сама казала, що в землі копатися не любиш.

– Як навіщо? Продам. З тобою розрахуюся. Нам з доньками трикімнатну квартиру куплю – вони ростуть, їм свої кімнати потрібні, – пояснила Алла.

Свекруха, зрозумівши, що Алла не жартує, підняла проти неї всю рідню. Телефон у Алли розривався від дзвінків всяких тіточок, двоюрідних і троюрідних сестер.

Але всі ці люди були рідними Савелія, і їхня думка не мала ніякого значення для Алли.

– Де ж ти совість розгубила?! Невже тобі нас зовсім не шкода? – обурювалася колишня свекруха.

– А ви запитайте, де була совість у вашого сина, коли він скакав по чужих ліжках? – відповіла їй Алла.

– Якби Савелій поводився як порядний чоловік і батько, ви б так і продовжували жити в моєму домі, а тепер будь ласка, мені потрібно самій про своїх дітей піклуватися. А про вас нехай ваш син переживає.

Як не тягнули батьки Савелія, а з’їхати їм довелося – Алла виставила будинок на продаж. А свекри повернулися в свою двокімнатну квартиру і стали жити з родиною молодшої дочки, у якої на той час вже був п’ятирічний син.

Дочка з чоловіком і сином жили в одній кімнаті, батьки – в другій.

Савелій поки орендував квартиру, Людмила поселити його у себе відмовилася, пояснивши йому «різницю між туризмом і еміграцією».

І дійсно, навіщо їй безквартирний чоловік тридцяти семи років з дуже помірною зарплатою, від якої бухгалтерія ще довго буде відщипувати цілих тридцять три відсотка?

Батьки і сестра теж не дуже його вітали, тому що справедливо бачили в ньому джерело всіх своїх бід.

А Алла зробила все саме так, як говорила Савелію: продавши будинок, вона в першу чергу розрахувалася з колишнім чоловіком. Потім продала і свою двокімнатну квартиру, купила трикімнатну, відремонтувала її, обставила меблями.

І стали вони, як то кажуть, жити-поживати: Алла працювала, старша дочка вчилася в четвертому класі, молодша готувалася піти в перший. А влітку Алла обіцяла дочкам відвезти їх до моря.