– Ти б хоч губи підфарбувала, – якось сказала подруга Ліда, з усмішкою, але трохи уїдливо.

Ніні було всього двадцять п’ять, коли її життя в один момент розсипалося на друзки. Її чоловіка раптово не стало, і світ ніби втратив кольори. У хаті стояла гнітюча тиша, а в серці – порожнеча, яку не можна було заповнити жодними словами співчуття. Не просто залишитися вдовою з маленькою дитиною на руках в такому молодому віці.

Їхня донечка Іринка тоді мала лише чотири рочки. Дитина щодня питала про тата, а Ніна не знаходила сили пояснити, чому він більше не прийде. Щоб хоч трохи оговтатися, вона віддала доньку на деякий час своїм батькам у сусіднє село. Там дівчинці було спокійніше, а Ніна могла зібрати себе докупи й думати, як жити далі.

Про нове заміжжя вона навіть чути не хотіла. Втрата була надто свіжою, а рана – надто глибокою. Та, як це часто буває, доля мала свої плани.

Працювала Ніна кухаркою в місцевому санаторії. На роботу ходила наче тінь – тихо, без усмішки. Колеги помічали, що вона ніби відгородилася від світу, і час від часу намагалися підбадьорити.

– Ти б хоч губи підфарбувала, – якось сказала подруга Ліда, з усмішкою, але трохи уїдливо.

Ліда заздрила Ніні, вона не могла зрозуміти, чому навіть без макіяжу Ніна привертає увагу чоловіків. Струнка, з виразними очима, вона мала ту природну красу, яку не можна купити чи намалювати. Ліда ж фарбувалася яскраво, прибиралася ретельно, але чоловіки все одно проходили повз.

Одного дня в санаторій на відпочинок приїхав молодий хлопець – Іван. Стрункий, темноволосий, у ньому було щось просте й щире. Ліда відразу на нього «накинула оком» і навіть носила йому більші порції страв, аби привернути увагу. Але Іван, здавалося, цього не помічав – його погляд ковзав повз неї й зупинявся на Ніні.

Одного разу, ввечері, коли Ніна поверталася з роботи додому, він наважився – чекав на неї біля воріт санаторію. Одягнений у синій костюм, Іван виглядав трохи офіційно. Пізніше зізнався, що вдягнувся так, аби здаватися старшим і соліднішим, бо йому було лише двадцять.

– Можна я проведу вас? – несміливо запитав він.

Ніна спершу здивувалася, але погодилася — на вулиці вже сутеніло. Дорогою вони розговорилися. Іван розповідав про своє село, про роботу, про мрії, а Ніна слухала й дивувалася, як легко їй із цим хлопцем.

Уже наступного ранку Ліда вирішила діяти. Вона принесла Івану сніданок і, з удаваною байдужістю, сіла поруч.

– То тобі Ніна подобається, так? – кинула вона. – А ти знаєш, що вона вдова і в неї є дитина? Навіщо тобі такий тягар?

Іван відклав ложку, подивився на Ліду так, що їй одразу перехотілося говорити далі.

– Я все знаю, Ніна мені про все розповіла – відповів він спокійно. – Іринка – не тягар. Вона – донька жінки, яку я хочу бачити своєю дружиною. І якщо Ніна дозволить, я стану для неї батьком.

Минув час відпочинку, і Іванові треба було повертатися додому. Але він вирішив спершу поїхати в село до батьків Ніни, щоб попросити їхнього благословення.

Ніна хвилювалася. Вона знала, що її батько – чоловік суворий і прямолінійний. Але розмова вийшла короткою.

– Ти розумієш, що береш відповідальність не тільки за Ніну, а й за її дитину? – серйозно запитав батько.

– Так, – відповів Іван без тіні сумніву.

І батько повірив йому, хоч і бачив, що хлопець ще зовсім молодий.

Весілля було скромним, але теплим. Іван швидко став для маленької Іринки справжнім татом. Вона почала називати його «тату Іван», і це для нього було найвищою нагородою. Через кілька років у сім’ї народилася ще одна донечка, і в хаті знову оселився сміх.

Життя не завжди було легким. Бували й скрути, і хвороби, і важка праця. Але Іван мав золоті руки – міг полагодити будь-що, а ще вмів заробляти. Він ніколи не жалівся і завжди підтримував Ніну.

Разом вони прожили 52 роки. Коли Івана не стало, він залишив дружині й дітям добрий спадок – не тільки матеріальний, а й той головний: приклад справжньої чоловічої турботи й любові.

Ніна часто згадувала той вечір біля воріт санаторію. І розуміла: якби тоді вона відмовилася від його пропозиції провести додому, то могла б так і прожити життя в самотності. А різниця у віці, її минуле, наявність дитини – усе це виявилося дрібницями, коли є щира любов.

Бо якщо вона справжня, жодні обставини не зможуть стати на заваді.