– Я до мами поїхав, вона терміново просила допомогти, – сказав Валентин дружині Надії. – Буду завтра ввечері. Не сумуйте. Ти ж наче хотіла сходити в кіно з Алісою? Мені мультики не цікаві, ти ж знаєш…
Валентин сказав дружині Надії, що їде в село до своєї матері. – Я до мами їду, вона терміново просила допомогти, – сказав він. – Буду завтра ввечері… Чоловік поїхав, а Надія вирішила зробити сюрприз – приїхати до нього з донькою. Вони приїхали в село. Свекруха, Уляна Федорівна, сиділа на лавці під вікном. – Надіє?! Алісо?! А де ж Валентин?! – зразу вигукнула вона. – Як давно вас не було! Син дзвонив, сказав, що ви відпочиваєте на морі. А його я вже місяць, а то й більше не бачила! Усе робота в нього. На море вам заробляв! Надія не розуміла, що це робиться…
– Я до мами поїхав, вона терміново просила допомогти, – сказав Валентин дружині Надії. – Буду завтра ввечері. Не сумуйте. Ти ж наче хотіла сходити в кіно з Алісою? Мені мультики не цікаві, ти ж знаєш…
– Але ми хотіли ще й у парк сходити разом. Ти вже цілий місяць їздиш до мами один.
– Мама погано почувається, а Аліса у нас така спритна. Ти ж не хочеш, щоб у мами знову голова турбувала.
– Але спілкування з бабусею дитині корисне. Їй уже сім років. Вона може тихо посидіти і навіть допомогти бабусі.
– Мама сказала, що у неї від питань Аліси помутніння в очах. Ти ж знаєш, мама має тиск. Їй переживати і напружуватися не можна.
– Але я могла б допомогти з грядками.
– Там все зроблено без тебе. Сусідка приходить, звичайно мені доводиться платити, але здоров’я мами важливіше.
– Але Аліса більше не має бабусь. Вона сумує.
– Наступного разу. Не сьогодні. Відпочивайте. І не надзвонюй. Мати загубила телефон, а новий не хоче купувати…
***
Надія з Валентином були одружені десять років. Зі свекрухою стосунки завжди були хорошими.
Надя останні три роки дитинства провела у дитячому будинку. Батьків не стало, а бабуся не витримала і її не стало через два місяці.
Дівчинка залишилася зовсім одна. Не було навіть далеких родичів.
Уляна Федорівна одразу оцінила невістку. Все при ній – краса, працьовитість, ввічливість.
Щоразу вона подобалася їй все більше. Надії мати Романа теж припала до душі, вона чимось нагадувала покійну бабусю.
Надя навіть раділа, що для її дітей бабуся буде хорошою. Все було добре. Свекруха була рада народженню внучки, допомагала, вчила, адже досвіду у Наді не було зовсім.
Надя справлялася, а свекруха її хвалила. Раніше вони їздили до Уляни Федорівни сім’єю.
Надя допомагала на городі, а бабуся спілкувалася з Алісою.
Всім і все було гаразд до недавнього часу…
Валентин якось поїхав до матері один. Просто без попередження. Точніше він попередив жінку, щоб залишалася вдома і не дзвонила.
Номер свекрухи був недоступний. Незважаючи на прохання чоловіка, Надія продовжувала надзвонювати.
Ось і цього разу вона зателефонувала, але результат був той самий.
Аліса просилася до бабусі і навіть ладна була проміняти мультики на її пиріжки!
– Невже бабуся не хоче зі мною розмовляти?!
– Тато сказав, що вона занедужала…
– Я чула. Але тоді її треба провідувати.
– Ти маєш рацію. Я теж так думаю. І телефон у бабусі загубився. Давай зробимо їй подарунок?
– А давай купимо, як у тебе? Щоб вона могла зі мною по відео розмовляти.
– А бабуся розбереться?
– Ой, та там же ж все просто! Дитина б розібралася!
– Дитина це ти?
– Звісно, я! Я навчу її!
– Добре, купимо, коли я отримала премію.
– Я її й грати в ігри навчу!
– У бабусі на городі повно справ.
– А ввечері перед телевізором? І взагалі, скоро осінь, мені до школи, а в бабусі врожай. Взимку городу немає. Допомагатиме мені з уроками.
– Ну ти й вигадала! Батько сказав, що бабуся слаба.
– Вона нам зрадіє і одразу одужає!
***
Уляна Федорівна сиділа на лавці під вікном й оцінювала виконану роботу.
– Надія?! Аліса?! А де ж Валентин?! Знову працює у вихідний, чи що?
Запитання спантеличили Надю, вона задумалася.
– Як вас давно не було! Син дзвонив, сказав, що ви відпочиваєте на морі. А що це ви такі побіліл, не засмагли зовсім? Погода була погана?
Валентин мені сказав, що набридло вам село й бабця. Як це? У мене й помідори дозріли і вишня.
Я варення вже наварила. Забули мене… Син працює навіть у вихідні, все вам грошей мало.
Навіть зателефонувати не можеш… А чого приїхали? Валентин сказав, що ти не хочеш мене бачити. Образила тебе чимось?
– Я дзвонила, у вас телефон вимкнений. А Валентин взагалі сказав, що ви його загубили.
– Загубила? Зламався він у мене, але син у ремонт його возив. Тільки номери зникли. Сама подзвонила б, але… Добре, що приїхали. Внучка не винувата, якщо ти ображаєшся.
– Я не ображаюся. Навпаки. Валентин щовихідних у вас, а нас не бере. Сказав ви занедужали, і від зайвого шуму вам гірше. Просив не дзвонити. Але ми вирішили приїхати і самі все побачити.
– Я вже місяць, а то й більше його не бачила! Усе робота в нього. На море вам заробляв.
Надія не розуміла, що відбувається. Щось у цій історії не сходилося. Яка робота? Суворий графік. Їде до мами, а його тут і не було. І ця розмова про море…
– Ми не були на морі. У мене відпустка тільки через тиждень. Але гроші потрібні на школу. Про відпочинок ми навіть не розмовляли.
– Нічого не розумію. Ти не брешеш? Подзвони ще.
У слухавці знову сказали про відсутність звʼязку.
– Ось! Дайте мені телефон, я сама наберу свій номер, – пролунав дзвінок. – Так у вас і номер інший! Ось чому я не могла додзвонитися!
– Інший? А я думала, чому мені ніхто не дзвонить, окрім сина. Він же ж сам телефон у ремонт здавав. Значить…
– Це значить, що ми не образилися, бабусю. Ми ж думали, у тебе телефону немає. Навіть подарунок тобі привезли.
– А що ж із Валентином відбувається? Якось усе це дивно…
– Бабусю, ти не хвилюйся. Зараз мама йому зателефонує, і ми все дізнаємось. А потім у новому телефоні розбиратися будемо. Вчитиму тебе.
Надія зателефонувала, чоловік довго не відповідав, але втретє після гудків почувся його голос.
– Мені ніколи. Я ж просив не турбувати. Справ у селі багато. Мама лежить із тиском. Не дзвони, телефон у хаті, а я на вулиці…
– Цікаво, а в якому селі ця вулиця?
– Що за нісенітниці ти говориш? Мені треба працювати, а не розмовляти з вами. Я і так розриваюся між вами й мамою.
– Так ти не розривайся. Ми поруч із мамою, а ось ти де?
– Ти про що?
– Ми в селі у мами. Тільки тебе тут нема!
У телефоні запала тиша. Валентин мовчав, Надія чекала відповіді.
– А хто тебе просив?! – нарешті сказав він. – У мене справи! Набридло таке життя! Робота, село, робота, село! Я хочу відпочити!
У слухавці почувся жіночий голос і сміх. Валентин кахикнув.
Сміх повторився, а потім жінка гукнула:
– Любий, ходи до мене. Кинь вже нарешті ту свою Надьку!
Він знову кахикнув і почулися гудки.
Надія заплакала, вона все зрозуміла. Ось чому нічого не сходилося. Матері він говорив одне, а їй інше…
– Люба, що трапилося? – спитала свекруха.
– У нього інша… Він мені зраджує! Якби ми не приїхали, то я нічого не дізналася б. Що тепер буде? Я ж…
Свекруха довго сиділа мовчки. У неї через такі новини крутилася голова, але вона розуміла, що Надії зараз набагато гірше.
Уляна Федорівна згадала свого чоловіка, який гуляв направо й наліво, поки вона його не виставила. Жити без нього стало важко, але водночас і легше. Важко з грошима, зате в іншому було набагато краще. Не доводилося вислуховувати його брехню. А тепер і син загуляв. Вперш, чи ні?
– Гнати його! Нехай живе, як хоче.
Надія здивувалася і подивилась на свекруху.
– Жени його. Квартира твоя. Я знаю. Тяжко. Я буду з тобою…
Вони довго розмовляли. Аліса вже давно спала, а жінки говорили до душі.
Уляна Федорівна розповіла свою історію заміжжя, життя, зради, терпіння і звільнення. На брехню сина вона теж була ображена. Он як усе підлаштував!
– Яке б ти рішення не ухвалила, я назавжди залишуся бабусею Аліси, і завжди вас чекатиму.
– А можна ми приїдемо до вас у відпустку?
– Звичайно, можна. Я ж іще не зовсім розібралася в новому телефоні. Мене ще вчити і вчити. Алісу залиш. Нехай у мене тиждень без тебе погостює, а потім і ти приїдеш…
…У неділю Надія повернулася додому. Валентина вдома ще не було. Вона зібрала його речі, викликала слюсаря змінити замок.
Вночі почувся шум біля дверей. Ключ не підходив. Надія прокинулася, але не поспішала відчиняти. Чоловік зателефонував.
– Надю. У нас щось із замком, відкрий.
– Просто ти переплутав квартиру, у мене все гаразд із замком.
Вона встала, відчинила двері і одразу виставила речі чоловіка на сходовий майданчик.
– Надю, ти не так усе зрозуміла. Я просто відпочивав. Ти мусиш мене зрозуміти. Мама, сім’я, це так втомлює.
– Відпочивав? Не один! Іди відпочивай далі, з тією, що говорила до тебе! Ти брехав мені й мамі. Ми думали один про одного не дуже добре. Ти мені зрадив! Я подаю на розлучення.
– Надійко, не можна так одразу, у нас дитина.
– На тебе чекають.
Надія зачинила двері і лягла спати. Хотілося плакати…
…Розлучення було важким. Валентин не хотів втрачати родину.
Жити йому довелося на орендованій квартирі, яку він сам і оплачував для коханки.
До матері їздив рідко, вона була незадоволена.
А ось Надія зі свекрухою, хоч уже й колишньою, стали ще ближчими…