На весілля мама з татом нам подарувала машину, звичайно, що вона була оформлена на мене, але тато віддав ключі чоловікові, бо я водити не вміла.
Добрі люди в деякій мірі просто наївні, як казала моя бабуся: «Біди не знають». Я ж росла в достатку: тато і мама за кордоном, купили по квартирі нам з сестрою, збудували собі гарну хату, ще мені бабуся заповіла свою хату в приміській зоні.
Батьки забезпечили нам з сестрою і освіту, і роботу, давали нам грошей на все, що ми хотіли. Я не знала, що таке жити на одну зарплату, бо у мене завжди були гроші на ресторан чи кафе. Я люблю покавувати в гарному місці, люблю почастуватися якоюсь новою стравою, купити те, що мені сподобалося.
Мій майбутній чоловік мені сподобався своєю цілеспрямованістю. Ми познайомилися в мережі, а далі почали зустрічатися. Я могла легко за себе заплатити і для мене це не було чимось дивним, адже я розуміла, що зарплата в Андрія не велика і кожного разу водити мене в ресторан він не буде.
Я полюбила його не за це і з радістю сказала йому «так», коли він запропонував мені одружитися.
На весілля мама з татом нам подарувала машину, звичайно, що вона була оформлена на мене, але тато віддав ключі чоловікові, бо я водити не вміла.
Весілля так само зробили мої батьки, бо у нас так прийнято.
І ось почали ми жити з чоловіком в моїй квартирі і до нас почала навідуватися його мама, яку до того я бачила лишень на знайомстві.
Вона мене розпитувала за нашу родину, а я радо відповідала, адже людина так цікавиться нашою сім’є, то хоче краще нас пізнати.
– Мама й тато роки на заробітках, у мене ще є сестра, ви її бачили, вона планує скоро переїхати за кордон, їй там запропонували гарну роботу. Є бабуся і дідусь з батькового боку, а от з маминого вже нікого нема. я так любила приходити до бабусі, у неї така гарна хатинка в передмісті…
І отак я все розповідала, і розповідала, а свекруха випитувала деталі – хто що любить, щоб вона знала, що дарувати, які теми не варто зачіпати… Я дуже зраділа, що вона така делікатна жінка.
Аж якось вона приходить і каже, що б з радістю пожила в тиші, бо сестра Андрія, Віталіна, привела додому жениха і свекруха не має спокою.
– Сил моїх нема вже, навіщо він їй? Нема чомусь таких, як мій син. Подякуй мені, Аню, що я тобі такого сина виховала.
– Дякую, – щиро сказала я й усміхнулася.
– То ти не проти, якщо я поїду на бабусину дачу?
– В бабусі хата, але я так, я не проти.
І так свекруха стала жити в хаті моєї бабусі.
А потім вона всіх ощасливила тим, що виходить заміж.
– Які ми за вас раді, – сказали ми з чоловіком.
– Я теж дуже рада, в моєму віці знайти пристойного чоловіка дуже важко.
Ми були на вечірці з цієї нагоди і подарували гарний подарунок. Молодята виглядали дуже щасливими. Я не дуже й розпитувала за нареченого, але чомусь подумала, що свекруха переїде до нього.
І одних вихідних я сказала Андрію, що дуже хочу до бабусиної хати, там зараз дуже гарно і могли б побути кілька днів, відпочити від міського гамору і подивитися чи все там до ладу.
Яким же було моє здивування, коли я застала там і свекруху і новоспеченого свекра.
– А чому ви нас не попередили?, – каже свекруха, – хіба так можна відкривати двері своїм ключем? А якби нас вдома не було?
– Перепрошую, – тільки в відповіла я.
Ми вернулися назад і чоловік почав казати, що я поставила його і його маму в незручне становище.
– Що про неї подумає її чоловік?, – казав він мені.
– Я справді не знала чи вона там живе, я думала вона переїхала.
Далі моя сестра виїхала за кордон і попросила мене за її квартирою глядіти. Я почала туди ходити, щоб вазони полити і провітрити квартиру. А якось приходжу, а свекруха у нас.
– Аню, я тобі пробачаю твою нетактовність.
– Дякую, – кажу.
– Чула, що сестра виїхала, а що з квартирою?
– Не знаю. Хай так поки буде.
– Чого ж так? У Толика донька не має де жити, то пустила б її по-родинному.
– Але Толик мені не родина, – кажу я.
– Що? Він мій чоловік, як це не родина? Ти не хочеш мені допомогти ввійти в довірливі стосунки з його донькою?
– Я не це мала на увазі… Мені треба порадитися з сестрою, – белькотіла я.
Свекруха образилася, чоловік почав мене переконувати. Щоб я матері поступилася.
– То ж лише квартира, а це люди, яким нема де жити.
Я зателефонувала до сестри і пояснила ситуацію. Вона не погоджувалася, але я її дуже просила. Сказала, що в разі чого, я все компенсую за свій рахунок. На таких умовах сестра погодилася.
Але далі мені зателефонувала моя мама і сказала, що варто найперше познайомитися з цією донькою, домовитися скільки вони будуть платити за оренду, як це все буде.
– Я проти того, аби вони там жили. Але раз тобі так треба, то хоч не за дякую.
І от я те все переповідаю свекрусі, а та аж блідне.
– Ти хочеш аби я сказала чоловікові, що братиму гроші з його доньки?
– Чого ви? Я братиму гроші, – кажу їй на те.
– Ти? Ти б мала поділитися з нею, а то й так тобі все з неба падає, нічого сама не заробила і ще й буде в людини, яка в скруті брати гроші?
– Але…
– Не плекай. Настя переїде і ти будеш оплачувати її комуналку і не бери на це гроші в сина.
Я не знала, що й сказати. Все це виглядало так, наче я цим людям вже щось винна, а я їх навіть не знаю.
Я віддала свекрусі ключі від квартири, бо вона була категорично проти того аби я знайомилася з Настею.
– Ще їй екзамен влаштуй…
Але я не могла спокійно спати і переживала чи свекруха їй переказала за квіти, чи вміє вона всією технікою користуватися, чи знає, де додавати тиск у котлі, як міняти фільтри в очищувачі води…
І я наважилася піти д сестри на квартиру через тиждень. Купила тортик і довго дзвонила у двері. Нарешті мені відкрила жінка і спитала що я хочу.
Я почала пояснювати, але вже зачула дим.
– Вибачте, але там не можна палити, – сказала і зайшла в квартиру.
Я не могла повірити, що за тиждень таке можна зробити з ідеальною квартирою.
– Вже збирайте речі, – сказала я.
До пізньої ночі я прибирала. Додому прийшла вся зморена, але мене чекав насуплений чоловік.
– Як ти могла так вчинити з мамою.
– Ти б бачив квартиру.
– Це лишень стіни.
Я не мала сили на розмову, тому пішла спати. Свекруха прийшла з самого ранку, вона не могла спинитися, описуючи як я її підвела.
– Ольго Тарасівно, ви теж готуйтеся виїхати з дому моєї бабусі. Якщо там хоч щось буде не до ладу, то я звернуся куди треба.
– Ти чуєш, як твоя дружина зі мною розмовляє?
– Ти як з мамою розмовляєш?
– Ти теж, ключі від машини на стіл і йди.
Отак я залишилася одна в своїй квартирі. Тепер я вже не наївна, але все ще вважаю себе доброю людиною.