Мамо, не робись вже така квола і нещасна, – сказала мені дочка, коли я попросила її забрати мене з лікарні. – Ти ж знаєш, в нас троє дітей. Їх треба забрати зі школи, відвести на гуртки, зробити з ними домашнє. Ти ж можеш сама приїхати на маршрутці, чи не так? – Так, відповіла я дочці, хоча лікар коли останній раз приходив, то казав берегтись. Я не знала що робити, тому й подзвонила сину

– Мамо, не робись вже така квола і нещасна, – сказала мені дочка, коли я попросила її забрати мене з

Читати далі

Ольга тільки-но провела чоловіка на роботу. Раптом, на кухню, зайшов їхній двадцятитрирічний син Олег. – Мамо, – сказав він, сідаючи за стіл. – Мені треба з тобою поговорити. – Зі мною? Може, почекаємо тата і поговоримо разом? – запропонувала Ольга. – Я вирішив спочатку тобі повідомити цю новину. Я одружуватися хочу! – усміхнувся Олег. – І які проблеми? Ти доросла людина, якщо вирішив одружитися – одружуйся, – відповіла мати. – Але це ще не все…, – якось підозріло додав Олег, і зам’явся, збираючись з думками. – Є якісь інші «сюрпризи»? – захвилювалася мама. Але Ольга навіть уявити не могла, що їй повідомить син.

Ольга тільки-но провела чоловіка на роботу. Раптом, на кухню, зайшов їхній двадцятитрирічний син Олег. – Мамо, – сказав він, сідаючи

Читати далі

Моя мачуха намагалася замкнути мене, щоб я пропустила її весілля з моїм батьком. Але вона допустила одну помилку — і я перетворила її ідеальний день на справжній кошмар…

Мачуха вважала себе генієм, коли замикаючи мене, хотіла завадити дійти до вівтаря. Але вона прогледіла одну дрібничку — і ця

Читати далі

Мама згорнулася клубочком і заснула. А Люба — до лікаря побігла. Запитати, порадитись. Голова була ватяна, хотілося втекти від проблем

— Ой, я б так не змогла. Людина, наче овоч робиться. Зійти з розуму можна з лежачими хворими! Здавати їх

Читати далі

Всю роботу ми завжди робили разом, а як ми вчили мого Павла город садити – то окрема історія, є що згадати. А потім, бабуся нас частувала чимось смачненьким із своїх фірмових страв. А ввечері ми всі разом молилися. Мій Павло завжди згадує ці моменти з особливим трепетом. Ми і багатими не були, але почувалися дуже щасливими.

Кілька місяців тому я з чоловіком повернулася з-за кордону, де ми були кілька років. Ми поїхали разом, бо хотіли собі

Читати далі

– Мамо, привіт! – голос сина був хвилюючим. – У нас… новина. Ми з Оленкою чекаємо двійню!– Двійню?! – вона аж сіла на ліжку. – Сину, та це ж щастя яке!

Любов Василівна тільки почала звикати до свого нового життя. Пенсія, невеличка квартира у старій панельці, тиша вранці, чай на підвіконні

Читати далі

— Хочеш я тобі допоможу піти? Це не боляче, – посміхався він їй, дивлячись в обличчя. Її повіки злегка здригнулися. – Ти втомилася від цього, я теж. Я тобі допоможу, мені розповіли як. — Ви тут? – у дверях палати з’явився лікуючий лікар, – Доброго дня. Мені повідомили, що ви прийшли. Я змінив схему лікування, призначив нові препарати і… — Робіть, що вважаєте за потрібне, – Антон не став слухати лікаря і просто вийшов із палати

— Що ж ти все живеш, мене мучиш?! – Антон смикнув гнучку трубку крапельниці. Молоденька медсестра увійшла в палату, і

Читати далі

Іван Петрович зібрав дві великі картаті сумки домашніх смаколиків і поїхав у місто до дітей. Він вирішив зробити сюрприз. Всю дорогу старенький усміхався, так радісно було на душі. Він під’їхав до будинку своєї доньки Марії. Та її вдома не було. Вона довго не відповідала на дзвінки, але потім взяла слухавку. – Тату, чого дзвониш?! – вигукнула Марія. – Зайнята я! – Я приїхав, дочко… – Куди приїхав? – ахнула та. – Навіщо? – В гості, – сказав старенький. – Я гостинців привіз, сальця, як ти любиш, яблучок… У слухавці раптом запала тиша. Чоловік не міг зрозуміти, що відбувається

Іван Петрович уперше за стільки років зібрався у місто. Було помітно, що літній чоловік помітно нервує. В очікуванні автобуса він

Читати далі

Наче грім серед ясного неба, пролунав у слухавці голос сестри:— Дмитрику! Братику, ти тільки не хвилюйся…

Наче грім серед ясного неба, пролунав у слухавці голос сестри:— Дмитрику! Братику, ти тільки не хвилюйся… Від цих слів Дмитра

Читати далі

Максим дуже любив свою бабусю, він був дуже вдячний їй за все, що вона для нього зробила. Та якби не бабуся, то він ріс би в дитячому будинку. Батьків Максима рано не стало, хлопчику було всього 8 років. Рідних бабусь і дідусів не було, тому для нього була одна дорога – в дитячий будинок.

– Христино, навіщо тобі стільки ковбаси? – питає чоловік у дружини, яка у свій продуктовий візочок поставила кілька видів не

Читати далі