Ольга тільки-но провела чоловіка на роботу. Раптом, на кухню, зайшов їхній двадцятитрирічний син Олег. – Мамо, – сказав він, сідаючи за стіл. – Мені треба з тобою поговорити. – Зі мною? Може, почекаємо тата і поговоримо разом? – запропонувала Ольга. – Я вирішив спочатку тобі повідомити цю новину. Я одружуватися хочу! – усміхнувся Олег. – І які проблеми? Ти доросла людина, якщо вирішив одружитися – одружуйся, – відповіла мати. – Але це ще не все…, – якось підозріло додав Олег, і зам’явся, збираючись з думками. – Є якісь інші «сюрпризи»? – захвилювалася мама. Але Ольга навіть уявити не могла, що їй повідомить син.

Ольга тільки-но провела чоловіка на роботу. Раптом, на кухню, зайшов їхній двадцятитрирічний син Олег. – Мамо, – сказав він, сідаючи за стіл. – Мені треба з тобою поговорити. – Зі мною? Може, почекаємо тата і поговоримо разом? – запропонувала Ольга. – Я вирішив спочатку тобі повідомити цю новину. Я одружуватися хочу! – усміхнувся Олег. – І які проблеми? Ти доросла людина, якщо вирішив одружитися – одружуйся, – відповіла мати. – Але це ще не все…, – якось підозріло додав Олег, і зам’явся, збираючись з думками. – Є якісь інші «сюрпризи»? – захвилювалася мама. Але Ольга навіть уявити не могла, що їй повідомить син.

У суботу чоловік пішов на роботу – випала його зміна, Ольга встала пізніше ніж зазвичай і перед тим, як приготувати сніданок для сина, зварила собі каву.

Вона любила такий спокійний час, коли нікуди не треба було поспішати і можна було посидіти наодинці з чашкою кави, дивлячись у вікно.

Але сьогодні посидіти в тиші не вдалося – Олег – їхній двадцятитрирічний син, який у вихідні міг проспати майже до обіду, зайшов у кухню.

– Мамо, – сказав він, сідаючи за стіл. – Мені треба з тобою поговорити.

– Саме зі мною? Може, почекаємо тата і поговоримо разом? Адже ти знаєш, що всі важливі рішення ми приймаємо разом. А в тебе, зважаючи на все, питання серйозне.

– Так, серйозне. Я одружуватися хочу.

– Здивував. І на кому цікаво? Щось я не чула від тебе про жодних знайомих дівчат.

– Її звуть Поліна. Вона працює у міському архіві. Живе з батьками та молодшою сестрою у двокімнатній квартирі. Їй двадцять два роки. Вона минулого року закінчила університет. Ми знайомі вже рік.

– І які проблеми? Ти доросла людина, якщо вирішила одружитися – одружуйся. Ми з батьком не збираємось тобі перешкоджати, – відповіла Ольга.

– Тоді я приведу Поліну, щоб ви з нею познайомились? Коли краще? Я думаю, що вона тобі сподобається, – сказав Олег.

– Яка різниця, сподобається вона мені чи ні – головне, щоб вона тобі подобалася, адже це тобі з нею жити. А я не свекруха з анекдотів, з ревізіями до вас приходити не збираюся – тільки якщо самі запросите. А коли ви до нас прийдете, я будь-яку невістку з посмішкою зустріну, – сказала мати.

– Мамо, взагалі-то я думав, що ми з Поліною тут житимемо.

– Тут? – мати здивовано глянула на Олега. – А навіщо тоді одружуватися?

– Як навіщо? – не зрозумів син. – Я люблю Поліну, хочу створити із нею сім’ю.

– Знаєш, синку, коли про чоловіка кажуть, що він одружився, це означає, що він став самостійним і створив свою сім’ю, а отже, і свій дім. Ти готовий до цього? – запитала мати. – Як ти плануєш ваше життя?

– Взагалі я думав, що ми з Поліною житимемо тут, з вами, а свою зарплату відкладатимемо, щоб через кілька років взяти іпотеку, — пояснив Олег.

– А ти запитав, чи хочемо ми з батьком, щоб у нашій квартирі з’явилася ще одна людина – зовсім стороння для нас? Ми вже притерлися один до одного, у нас свій спосіб життя, свій ритм. Я знаю, що любить твій батько, а чого він не терпить, він те саме знає про мене. І тут раптом вся ця рівновага порушується. Звичайно, виникатимуть і невдоволення, і непорозуміння, і навіть образи. Навіщо це нам?

– Мамо, але ж у вас теж, коли ви одружилися, нічого не було.

– Так, не було. Але ні в мене, ні в твого батька ні на мить не виникла думка, що ми оселимося з батьками. У селі, де ми тоді жили, не було великих підприємств, тому ми ще до весілля вирішили, що переїдемо до обласного центру. І влаштувалися працювати на завод, який мав гуртожиток. Я не одразу почала працювати бухгалтером – місця не було, пішла в цеху. І лише через кілька років у нас з’явилася можливість купити квартиру – однокімнатну. Ту, де ти народився. Іпотеку за цю трикімнатну квартиру ми виплатили, коли ти вже закінчив школу. А зараз ти знову хочеш перетворити нашу квартиру на гуртожиток? Вибач, ми з твоїм батьком, звичайно, ще не пенсіонери, але вже в тому віці, коли вдома хочеться жити у тиші та спокої.

– Мамо, але винаймати квартиру – це дуже дорого. Нам так ніколи на своє не назбирати.

– І тому ти вирішив, що ми з батьком кілька років утримуватимемо двох молодих людей, які не мають поняття, що таке сімейний бюджет? – запитала мати.

– Чому не маємо поняття?

– Не знаю, може, Поліна і уявляє, що це таке, але ти точно ні. Дивись: ти працюєш уже півтора роки. Зарплата у тебе невелика. Куди ти її витрачаєш, я не знаю, але ти жодного разу за цей час не купив додому ні продуктів, ні господарських товарів, не запропонував сплатити комунальних витрат. Може, ти відкладав хоча б частину своєї зарплати?

– Ні, я іноді одяг купував, минулого року у відпустку їздив, а взагалі гроші якось самі по собі розходилися.

– А на весілля у тебе гроші є?

– Я взагалі думав, що весілля оплатите ви і батьки Поліни в складчину.

– Знаєш, а ми цю подію не планували. Я чомусь вважала, що якщо ти не вносиш грошей до сімейного бюджету, значить, ти думаєш витратити їх або на свою квартиру або ще кудись, наприклад, на те саме весілля. Я не хочу сказати, що ми з батьком вам не допоможемо, але утримувати вас ми точно не будемо. Ви вступаєте у доросле життя – вчіться приймати дорослі рішення.

– То що, мені тепер і одружуватися не можна? – ображено спитав Олег.

– Чому не можна? Одружуйся. Тільки ви з Поліною сядьте та обговоріть, як ви житимете, де, на які гроші. І все інше також обговоріть, як це роблять дорослі люди.

Увечері Олег пішов. Ольга чула, як перед цим він зідзвонювався з Поліною.

Коли чоловік повернувся з роботи, Ольга переказала йому розмову із сином.

– Нам теж було по двадцять три, коли ми одружилися, – сказав Олег. – Але мені здається, ми тоді були вже дорослими. Чи то час інший, чи виховання. Взагалі зараз рідко хто так рано одружується – всі кар’єрою займаються, намагаються на ноги встати. У нас нещодавно один хлопець одружився – майже тридцять, квартира в іпотеці, серйозний. Із нашим Олегом не порівняти.

– Знаєш, ми, напевно, самі винні: хлопцю двадцять три, а ми його все за синочка маленького тримаємо. Сьогодні пішов ображений. Зараз наробить необдуманих речей, дівчині життя зіпсує, а нам потім все це розгрібати, – сказала Ольга чоловікові. – Може, ти з ним завтра поговориш?

– Добре, спробую, – згодився Віктор.

Але вранці Олег повідомив: вони з Поліною вирішили, що зараз намагатимуться накопичити грошей на орендовану квартиру і спробують пожити самостійно.

Знайти та сплатити квартиру вони змогли лише через півтора місяці. Ольга час від часу дзвонила Олегу, дізнавалася, як у них справи, чи не потрібна якась допомога. Він відповідав, що все гаразд.

Через три місяці син сам подзвонив матері і попросив у неї в борг десять тисяч.

– Розумієш, трохи не розрахували, а за два дні треба за квартиру платити, – пояснив він.

А ще за два місяці Олег з’явився на порозі батьківської квартири. Він увійшов мовчки, роззувся і пройшов до своєї кімнати.

Увечері Ольга покликала сина на вечерю. Жодних питань вона Олегу не ставила. А ось батько, подивившись на нього, спитав:

– Не зрослося?

– Не зрослося, – відповів Олег.

Через тиждень він прийшов із роботи і сказав матері:

– Мамо, давай я щомісяця буду перекидати тобі на господарство п’ять тисяч, десять відкладатиму, а десять витрачатиму. Як ти вважаєш, це буде нормально?

– Цілком, – відповіла Ольга.

Їй, звичайно, було цікаво, що сталося між сином та незнайомою їй Поліною, але Олег мовчав, а питати його вона не наважилася.