– Купив тебе батько дорогими речами і гаджетами! Купив… – похитала головою мати, – А я, дурепа, все для тебе… Адже я хочу, щоб у тебе було гідне майбутнє! Невдячна! – повторила жінка.
– Ну, і йди до батька жити, якщо тобі там більше подобається! – Світлана Геннадіївна сердито поглянула на дочку.– Я тебе не тримаю! Невдячна!
– До чого тут «більше подобається»?! – Аліна втомлено зітхнула. – Просто Інга не виносить мені мозок і не чіпляється з будь-якого приводу, на відміну від тебе! Вона приймає мене такою, яка я є. Мамо, якби я хотіла – давно б пішла!
– Купив тебе батько дорогими речами і гаджетами! Купив… – похитала головою мати, – А я, дурепа, все для тебе… Адже я хочу, щоб у тебе було гідне майбутнє! Невдячна! – повторила жінка.
– Що «все», мамо?! На мою думку, все, що потрібно, мені завжди купував батько, а ти тільки обурювалася і розпорядження віддавала!.. Ти вічно всім незадоволена!…
Аліна пам’ятала той день, коли батько від них пішов. Їй тоді було років 8, на місто опускався звичайний осінній вечір. Батько повернувся додому пізно. Він виглядав втомленим. Мати звично зустрічала його на порозі з єхидною посмішкою:
– Що, знову у своєї коханки був?! Совість зовсім втратив! Від тебе ж жіночими парфумами за кілометр тхне! Що очі відводиш – правда кажу?! – верещала вона.
Аліна не хотіла цього чути, але навіть крізь зачинені двері їй було чутно кожне слово.
– Свєта, не починай! Інга не коханка мені, а просто секретарка! Ти ж прекрасно про це знаєш! Не кричи так: дочка почує! – втомлено промовив Олег Валерійович.
– А ти дочкою не прикривайся! Нехай чує: може, тоді соромитимешся! Секретарка, кажеш?! Знаємо ми таких секретарок!
Міні-спідницю натягнула – коротше нікуди – вії підфарбувала – красуня! Скільки їй – років 20?! Звичайно, навіщо поспішати до 40-річної дружини?! – не зменшувала обертів Світлана Геннадіївна.
– Думаєш, я не бачу, як ти на неї дивишся?! Думаєш, не знаю, чим ви там з нею займаєтеся?! Секретарка…
– Світлано, припини! – по голосу було чутно, що чоловік починає злитися. – Не вигадуй того, чого немає! Я сьогодні дуже втомився. Відчепися, га…
Світлана Геннадіївна та Олег Валерійович працювали на одному підприємстві. Жінка – в бухгалтерії, а чоловік – заступником начальника виробництва. Йому належав особистий секретар.
Зовсім недавно на цю посаду взяли Інгу – молоду і креативну дівчину. До цього секретарем Олега була Марія Павлівна, але вона пішла на пенсію. Ось Інга її і замінила… Світлана Геннадіївна відреагувала на це призначення своєрідно…
Справа в тому, що Олег був молодший за Світлану на 7 років. Спочатку ця різниця абсолютно не бентежила пару: жінка завжди добре виглядала, стежила за собою. Між Олегом і Світланою спалахнуло справжнє почуття, і вік тут перешкодою не став.
Молоді люди зустрічалися близько року, а потім одружилися, Свєта народила дочку… Стосунки між подружжям залишалися довірливими і близькими.
Однак з часом Світлана почала помічати, що чоловік задивляється на молоденьких. Можливо, це їй тільки здавалося, адже справжнього приводу для ревнощів Олег ніколи не давав. А, може, давалися взнаки її упередження щодо віку: все частіше Світлана звертала увагу на те, що з дзеркала на неї дивиться вже зовсім не юна дівчина, з’явилися перші зморшки біля очей, шкіра втратила блиск і пружність…
У той час, як Олег був, порівняно з нею, все так само гарний і молодий… Принаймні, так їй здавалося…
Світлана дуже переживала з цього приводу, і це не могло не позначатися на їхньому сімейному житті…
А тут ще й ця Інга… Світлана іноді заходила до чоловіка по роботі і не раз спостерігала, як спілкується чоловік з молодою секретаркою.
Їй здавалося, що занадто вже ласкаво і мило. А потім хтось із колег пожартував з приводу того, що у кожного начальника роман із секретаркою: без цього, мовляв, ніяк…
Це стало для Світлани останньою краплею: вона почала просто божеволіти від ревнощів. Олега це дратувало. Він намагався напоумити дружину, але все було марно: якщо Світлана щось вбивала собі в голову, то довести їй протилежне було практично неможливо…
Ось і зараз…
– Я так і знала! – верещала Світлана, – Знайшов собі молоденьку, адже я для тебе стара! Не треба було за тебе заміж виходити!
– Не вигадуй! Яка ти стара?! – підвищив голос Олег. – Скільки можна вже мені мозок виносити! У собі розберися для початку!
– Ну, так і йди до тієї, яка не буде цього робити! Я знаю, ти давно мрієш від мене піти! Забирайся до своєї Інги!
– Ну, і піду! Достала вже! Додому повертатися не хочеться – весь мозок чайною ложечкою виїси! – гаркнув Олег і пішов, грюкнувши дверима.
– Олег! Олег! Повернися! Куди ж ти?! – бігла за ним Свєта по сходах, але чоловік, спустившись на ліфті, вже поїхав на своєму автомобілі…
Аліна перелякано прислухалася: у коридорі було тихо. Крім схлипувань матері нічого не було чутно.
– Мамо, мамочко! – дівчинка вийшла з кімнати і підійшла до Світлани Геннадіївни. – А де тато?! Куди він пішов?
– Відчепися! Іди до себе! Звідки я знаю, де твій тато?! – гаркнула жінка так, що дівчинка, здригнувшись, без зайвих питань, відступила…
Аліна любила батька. Ні, матір вона теж, природно, любила, але батька – більше. Саме він розмовляв з нею про життя, водив її в парк на атракціони, возив на річку і в кіно…
Жінка народила дочку для чоловіка. Вона сама, доживши до 30 років, дітей не хотіла: занадто багато клопоту і зайвих проблем.
Світлана була жінкою помітною, їй подобалася чоловіча увага і вона не хотіла обтяжувати себе дітьми.
Ставши дружиною молодого чоловіка, вона піддалася на його вмовляння: зрештою, Світлана розуміла, що, якщо не вона, то хтось інший подарує йому дитину.
Олег здував з дочки пилинки. Він заколисував її ночами і годував сумішшю (Світлана відмовилася від грудного вигодовування – берегла фігуру), гуляв з коляскою після роботи…
Він найняв няню, яка допомагала дружині доглядати за дитиною. У 2,5 роки Світлана віддала дочку в садок і вийшла на роботу…
Аліна не була близька з матір’ю. Ні тоді, ні надалі…
Олег до сім’ї більше не повернувся. Як виявилося, у нього дійсно був роман з секретаркою. Можливо, якби дружина не зациклилася на своєму віці і на його теоретичних зрадах, то цього б і не сталося…
Чоловік переїхав до заміського будинку, який зовсім недавно побудував для сім’ї, і подав на розлучення.
Світлана влаштовувала скандал за скандалом, ділила майно і продовжувала виносити чоловікові мозок…
Квартиру Олег залишив дружині і дочці. Також він виплачував на Аліну солідні аліменти. Крім цього, Світлана зобов’язала його збирати дочку до школи і купувати сезонні речі. Чоловік не відмовлявся…
До всього іншого, він оплачував Аліні додаткові заняття з англійської, басейн і гімнастику.
Зі Світланою Олег практично не спілкувався: будь-які спроби поговорити закінчувалися скандалом. Жінка звинувачувала колишнього чоловіка в усіх гріхах і не хотіла шукати компромісів. Хоча гроші від нього брала і матеріальну допомогу приймала без нарікань.
На те, що дочка проводить багато часу з батьком, вона теж не реагувала ніяк: чим частіше Аліна залишалася в Олега, тим більше часу було у Світлани на себе.
Аліна ж проводила у батька кожні вихідні. Він забирав її зі школи в п’ятницю і привозив додому в неділю ввечері. Цих днів Аліна чекала весь тиждень. Вони з батьком ходили в парк, їздили в інші міста, на природу, на річку… Просто спілкувалися, що дочка цінувала не менше за все інше.
А потім в будинку Олега з’явилася Інга… Молода, яскрава, весела…
Інга не намагалася сподобатися Аліні. Вона просто жила з її батьком. Посміхалася дівчинці при зустрічі і цікавилася тим, як пройшов її тиждень.
У перші вихідні, проведені з мачухою, Аліна до неї придивлялася. Однак Інга не зробила нічого такого, за що дівчинка могла б її зненавидіти, як це буває в казках.
Інга не намагалася змусити падчерку робити генеральне прибирання в будинку, не принижувала її і не висміювала, не намагалася відібрати у неї батька.
Все було так само, як завжди, тільки в кіно на веселу сімейну комедію з ними пішла ще й Інга. Вони всі разом їли попкорн і весело базікали, обговорюючи фільм…
– Мамо, а ти знаєш, батько живе… – Аліна хотіла розповісти матері про те, що в житті Олега з’явилася інша жінка.
– Мене не цікавить, що там відбувається у твого батька! – перебила дівчинку мати, – Мені все одно, як він там живе! Позбав мене, будь ласка, подробиць! І так після квартального звіту голова гуде!
Дівчинка замовкла. Матір абсолютно не цікавило, чим живе її дочка. Сита, одягнена, взута, займається з репетиторами – значить, її обов’язки матері ідеально виконані…
…- Мені здається, ти чимось засмучена, – Інга уважно подивилася на Аліну, – щось сталося?
– За контрольну з математики «2», – зітхнула дівчинка, – мати знову кричатиме… А я просто не розумію цієї теми! Вчителька пояснює так, що зрозуміти практично неможливо, а мати сказала, що вона не математик, що слухати потрібно викладача на уроці… А я ж слухала, правда, але…
– Знаєш, у мене з математикою було непогано, давай, я спробую побути твоєю вчителькою! – запропонувала Інга.
Аліна, природно, погодилася. Тепер вони кожні вихідні займалися математикою. Наступну контрольну Аліна написала на «8»…
Світлана дізналася, що чоловік живе з Інгою, майже через півроку: жінка змінила місце роботи у зв’язку з розлученням.
Дізналася випадково: зустріла колишнього з Інгою і з дочкою в торговому центрі.
– Чому ти мені нічого не сказала?! – кричала вона. – Вони там тебе проти рідної матері налаштовують, а ти і рада?!
– Мамо, я намагалася тобі сказати! Але ти не захотіла мене слухати! – виправдовувалася Аліна. – І нічого вони мене не налаштовують, ми, взагалі, про тебе не розмовляємо…
– Звичайно, що про мене розмовляти! – обурювалася Світлана ще більше. – Хіба ж я гідна їхньої уваги! Можеш взагалі до них переїжджати, якщо вони тобі дорожчі за матір!
– Мамо, вони мені не дорожчі, я люблю тебе, мамо…
Але Світлана тільки ображалася і обурювалася, вона, здавалося, не чула того, що їй говорила дочка…
Жінка вирішила обмежити спілкування дочки з колишнім чоловіком. Вперше Аліна залишилася вдома на вихідні.
– Мамо, а що у нас на обід? – Аліна заглянула в напівпорожній холодильник.
– Зараз зварю макарони, – нахмурилася Світлана. Вона відвикла готувати вдома: у будні дні Аліна ходила в групу подовженого дня і обідала там.
Увечері вони обмежувалися йогуртом або сиром, вихідні та канікули дочка проводила у батька. Сама Світлана пила каву з бутербродом вранці, а вечеряла в кафе з подругами. Що теж довелося скасувати у зв’язку з тим, що дочка залишилася вдома.
– А куди ми сьогодні підемо? – не вгамовувалася Аліна, – Тато обіцяв зводити мене на дитячу виставу.
– Ось нехай тато і водить! – прошипіла Світлана.
Вихідні не склалися ні для дочки, ні для матері… Наступної п’ятниці Олег забрав дочку зі школи, як зазвичай…
Час минав…
Влітку Олег влаштував Аліну в хороший дитячий оздоровчий табір. А потім, вони втрьох ще 2 тижні відпочивали в Одесі. Це були просто казкові дні…
Ніхто не лаявся і не обурювався, з Аліною дорослі спілкувалися на рівних, спілкувалися легко: без дурних образ і маніпуляцій…
– Останній місяць вона повинна побути вдома! – заявила Світлана чоловікові, коли той запропонував залишити Аліну у себе до кінця літа, – Я теж хочу провести час з дочкою!
Серпень дівчинка провела у бабусі – матері Світлани – в глухому селі. Сама жінка залишилася в місті – у неї з’явилися невідкладні справи на роботі.
Бабуся була завзятою городницею, тому все дозвілля дівчинки полягало в тому, щоб поливати город і допомагати збирати врожай.
Навіть на річку, яка протікала прямо за селом, бабуся водила онуку всього один раз: через домашні клопоти їй було зовсім ніколи розважати Аліну.
Дівчинка мріяла про те, щоб скоріше почався вересень, і вона поїхала додому…
Минав час. Аліна дорослішала. Вона, як і раніше, проводила багато часу у батька, а з матір’ю спілкувалася тільки за необхідності, хоча жила дівчинка з нею.
– Світлана, може, нехай Аліна живе у нас? – якось запропонував колишній дружині Олег.
– Звичайно! – нахмурилася жінка, – Твоя Інга якраз народила, няньку безкоштовну шукаєте?!
– Світлано, ну що ти вигадуєш! У нас є нянька! Я в змозі оплатити послуги няні, ти ж знаєш! Просто, мені здається, що так всім було б краще…
Чоловік прекрасно бачив, що Світлана дочкою практично не займається і, що найголовніше, майже не спілкується. Його, звичайно, тішило, що його нова дружина і дочка знайшли спільну мову. Але, як розумна людина, він розумів, що Аліна тягнеться до того, хто її готовий слухати і підтримувати.
Про те, що підтримки від Світлани не дочекаєшся, він пам’ятав на власному прикладі. Та й ситуація, що сталася нещодавно, цю впевненість тільки посилила…
– Олег, тобі не здається, що з Аліною щось відбувається? – запитала якось Інга у чоловіка. – Вона якась сумна останнім часом, а розповідати нічого не хоче. Я не стала їй в душу лізти, може, ти щось знаєш…
– Я теж помітив, – кивнув чоловік, – може, зі Світланою посварилася – у них буває…
Забравши дочку на наступні вихідні, Олег помітив, що Аліна виглядає ще більш нещасною.
– Можна, я її покачаю? – запитала дівчинка в Інги, яка заколисувала дочку.
– Звичайно, – посміхнулася їй жінка, передавши дівчинці коляску з малюком. – Аліно, у тебе точно все нормально?! Може, я чимось можу допомогти? Ти явно чимось засмучена – і мовчиш…
– Навряд чи ти мені допоможеш, – зітхнула дівчинка, дивлячись на Інгу затуманеними очима, – якщо мати не може допомогти, то ти…
– Не мовчи, – Інга обійняла падчерку, – ситуації бувають різні…
– Я не можу більше! – раптом розридалася Аліна.- Не можу! Я прошу матір перевести мене в іншу школу, а вона вперлася: престижний навчальний заклад, мовляв, профільна гімназія з англомовним ухилом! А я не можу більше там!
– Аліна, люба, заспокойся! – Інга притиснула дівчинку до себе. – Видихни! А тепер давай по порядку…
– Там всі круті, з великими грошима, – промовила Аліна, – але справа навіть не в цьому. Мій тато, я знаю, теж не остання людина в місті.
Просто я новачок, і мене там відразу не полюбили. Я чимось не сподобалася Варці, найпопулярнішій дівчинці в класі. Напевно, тим, що краще за неї на першому ж уроці відповіла: мене вчителька англійської в приклад їм поставила.
Адже я англійською з першого класу займаюся додатково… Після цього Варвара мені просто проходу не дає! Обзиває по-різному, весь клас проти мене налаштувала – зі мною ніхто не розмовляє.
Взагалі ніхто! Ніби мене й немає зовсім! Ти розумієш – ні! Я входжу – а в мій бік навіть не обертаються! Я намагаюся щось сказати – а мене не чують…
– Аліно, може, мені поговорити з цією Варварою? Мені здається, вона тобі просто заздрить! Або з твоїм класним керівником? Треба ж щось робити, – нахмурилася Інга.
– Я хочу повернутися до своєї школи! Мені там погано! Ну, поговориш ти. Так, можливо, вони мене «помітять». Але ж це все для показу! Ніхто проти Варьки не піде!
У мене там не буде друзів! Я не хочу бути ізгоєм, Інга, мені так погано! – Аліна розридалася ще сильніше.
– Заспокойся, Алін, ми щось придумаємо, – обіцяла Інга, гладячи її по голові, немов маленьку…
Інга розповіла про ситуацію Олегу. Вона по-справжньому прив’язалася до цієї дівчинки і хотіла їй допомогти.
– Дитину потрібно звідти забирати, – сказала вона. – Аліні там погано. Так бути не повинно! Людині має бути комфортно там, де вона проводить більшу частину часу!
Олег зателефонував Світлані.
– Це не твоя справа! – заявила жінка. – Самі якось розберемося! Не тобі вирішувати, де Аліні вчитися!
– Послухай свою дочку! Вона ж казала тобі, що не хоче вчитися в цій гімназії! Навіщо дитину змушувати?! Вона ходила в прекрасну школу… – Олег намагався напоумити дружину.
– По-перше, ця гімназія найкраща в місті, з поглибленим вивченням англійської. По-друге, труднощі потрібно долати, а не тікати при перших неприємностях! Нехай вчиться відстоювати свої кордони!
Проблему знайшла: її ігнорують! Ну і нехай собі ігнорують! А ти – вчися, старайся! Теж мені, проблема! – обурювалася Світлана.
– Свєта, Аліні 13 років. Їй потрібен колектив, потрібні друзі! Дитині має бути комфортно там, де вона перебуває більшу частину дня! – заговорив Олег словами Інги.
– Нічого з нею не трапиться! Нехай вчиться боротися за своє місце під сонцем!
– Значить так! – Олег підвищив голос, зрозумівши, що по-доброму з колишньою дружиною домовитися не вийде.
– Завтра з самого ранку ми з тобою зустрічаємося біля цієї гімназії, і ти забираєш документи Аліни. Потім ми, все так само разом, їдемо в її стару школу, і ти повертаєш дочку туди.
Так всім буде краще. В першу чергу, Аліні. Якщо ти цього не зробиш, – перебив Олег колишню дружину, яка намагалася йому щось заперечити, – то я припиняю всі виплати, крім офіційних аліментів. Тобі просто не буде чим заплатити за навчання в цьому навчальному закладі, розумієш?!
А ще я змушений буду подати до суду і позбавити тебе батьківських прав на дочку. Адже ти не хочеш діяти в її інтересах… Ти прекрасно знаєш, суд я виграю…
Світлана кинула трубку. Вона була зла на весь світ: зла на себе, зла на колишнього чоловіка, зла на дочку, яка, судячи з усього, на неї наскаржилася…
Без матеріальної допомоги Олега їй, дійсно, буде нелегко. А в тому, що він виграє суд, вона ні секунди не сумнівалася: старший брат колишнього чоловіка був суддею, найкращий друг – головним прокурором міста. Та й сам Олег зараз став людиною дуже навіть поважною…
… – Ну, і йди до батька жити, якщо тобі там більше подобається! – Світлана Геннадіївна сердито поглянула на дочку. – Я тебе не тримаю! Невдячна! Невже не можна було все вирішити без його втручання?!
– А я намагалася, мамо?! Ти ж мене не чуєш! – Аліна втомлено зітхнула.– Я ж тебе просила перевести мене назад, в мою школу! Інга не виносить мені мозок і не чіпляється з будь-якого приводу, на відміну від тебе!
Вона допомогла мені! Це Інга розповіла все батькові, а він зміг переконати тебе. Я навіть не знаю, як це у нього вийшло! Інга приймає мене такою, яка я є. Вона мене чує…
– А я, значить, хочу для тебе чогось поганого! Не чую її, бідолаху! – обурилася Світлана Геннадіївна.
– Купив тебе батько дорогими речами і гаджетами! Купив… – похитала головою мати.
– А ця Інга – лицемірка! Думаєш, ти їй потрібна?! У неї є своя дитина, а ти так… Це я, дурепа, все для тебе намагаюся зробити, для твого майбутнього, а ти… Невдячна! – повторила жінка.
– Дякую, мамо, я дуже ціную те, що ти робиш для мене. Але іноді мені здається, що ти це для себе, а не для мене робиш…
… Аліна знову вчилася у своїй старій школі. Олег та Інга запропонували їй переїхати до них, але дівчинка відмовилася: вона все ще любила матір і сподівалася, що з часом стосунки між ними налагодяться.
Якщо ж вона переїде до батька, то мати їй цього ніколи не пробачить – в цьому Аліна була впевнена.
Двері батьківського дому залишалися для неї завжди відкритими, а Інга назавжди зруйнувала звичні стереотипи, пов’язані з образом мачухи. Життя – це, як виявилося, зовсім не казка. І слава Богу!