Коли він вирішив, що готовий, а це сталося через три роки після РАЦСу, не готова вже була Ліза:– А жити на що? Твоєї зарплати навіть на тебе не вистачає!
Славко невдоволено колупав у тарілці.
– Усі дружини, як дружини, – бубонів він, – одна ти така невміла. Це що за тюфтелі з підливою? Який гарнір? Це ж їсти неможливо.
– Неможливо, не їж.
– Ти ж знаєш, що я люблю котлети, пюре.
– Учора були котлети, на три дні наготувала. І де котлети?
– Мені вночі захотілося їсти.
– І ти з’їв усі котлети, заліз у свій контейнер обідній, і звідти все з’їв.
– Могла б і більше приготувати!
– Двадцять котлет! На двох, на три дні! Цілком мало вистачити.
– Але ж я не люблю тюфтелі!
– То твої проблеми. Їж суп, вчорашній борщ у холодильнику.
Слава похмуро дивився на Лізу:
– Суп – це не їжа! Я розлучуся з тобою. І знайду кохану та господарську дружину.
Ліза роздратовано подивилася на чоловіка і сказала:
– Шукай, я не перешкоджаю.
Вона взяла кухоль із чаєм, пішла до кімнати. Слава прийшов слідом і продовжив бурчати.
– Боже, як ти мені набрид, – раптом різко сказала Ліза. – Щодня одне й те саме: все не то, все не так!Не то купила, не то приготувала, порошинку залишила.
– Сам же живеш за маршрутом: диван-холодильник-диван. Якби хоч заробляв більше за мене, а то навіть на своє харчування не заробляєш!
– Тобі тільки гроші подавай! Інша б щаслива була, що чоловік удома: в пляшку не заглядає, руки не простягає. А ти все за гроші. Вчись заощаджувати!
– Заощаджувати, я так розумію, я повинна на собі. А тебе годувати.
– Але ж я чоловік. І взагалі, якщо ти так, я сам зараз піду.
Слава демонстративно став збиратися, чекаючи, коли Ліза проситиме його залишитися. Раніше таке спрацьовувало.
Але зараз дружина з цікавістю дивилася на чоловіка. Так що Славі нічого не залишалося, як вийти, голосно грюкнувши дверима.
Ліза спокійно зачинила двері на засув, щоб зовні неможливо було відчинити. Сходила на кухню, налила кухоль чаю.
– Як добре, тихо. І на завтра нікого збирати не треба під безперервне мимрення.
…Зі Славою вони були одружені п’ять років. Одружилися, коли Лізі тільки виповнилося двадцять два роки, а Славі було двадцять сім. Жили у квартирі Лізи, яка дісталася їй у спадок. Невелика однокімнатна.
Слава спочатку казав:
– Я зароблю, ми цю продамо, і з доплатою купимо двокімнатну.
Ліза в це вірила, але відкладати їй не виходило, хоча чоловік і віддавав усю зарплату. Слава заробляв мало, їсти любив багато, і переважно – м’ясні страви.
Гарніри ігнорував. Міг за один присісти вм’яти весь гуляш, або всі котлети. Ліза намагалася зауважень не робити:
– Якось недобре шматком хліба, чи тарілкою їжі дорікати.
Ліза їла мало, і її салатики з селери, або овочеві страви, залишалися недоторканими. Курячі грудки він теж не любив.
Так що Лізина їжа завжди була в наявності. Щоправда, навіть грудка іноді була покусана. Ліза зітхала, відрізала шматок, а решту забирала.
А свекруха, приходячи в гості раз на тиждень, обурено казала:
– Це що за їжа – зелень, грудка? Мужикові м’ясо треба їсти. Ось і готуй йому.
Ліза й готувала. Проїдали і його, і її зарплату. Якщо раніше їй вдавалося накопичити й на подорож, і на вбрання, тепер покупка взуття чи обновки ставала проблемною. Грошей просто не було.
Свекруха казала:
– Вам би дитинку завести. Що ви все удвох. Чи ти не здорова?
– Здорова. Це запитання до Слави.
Слава категорично заявляв:
– Я ще не готовий стати татом!
Коли він вирішив, що готовий, а це сталося через три роки після РАЦСу, не готова вже була Ліза:
– А жити на що? Твоєї зарплати навіть на тебе не вистачає!
– Ой, вийдеш на роботу. Мама посидить із дитиною вдень, а ти вночі. Що він там – їсть та спить.
– Тобто, я вдень працюватиму, вночі з дитиною сидітиму, а потім знову на роботу? А спати коли?
– Усі справляються, – махав рукою Слава.
Сперечатись із ним Ліза не стала. Просто сходила до лікаря, обрала метод контрацепції й вживала заходів.
Вже рік вона записувала дві колонки: витрати на себе, та витрати на Славу. А так само доходи свої та його. І похмурніла.
Слава коштував дорого, і нічого не хотів робити. Його все влаштовувало. При цьому він завжди був незадоволений.
Спочатку Ліза думала, що це вона не справляється. Молода, недосвідчена. Не так готує, не так прибирає. І вона намагалася. Наводила дзеркальний блиск у квартирі.
Намагалася готувати багато та різноманітно. Але з роками прийшло розуміння – марно. Все одно буде бурчання.
І це не тому, що Ліза не так робить. А від того, що Славі так зручно робити її винною. При цьому, сам взагалі нічого не робить.
Затремтів телефон. Вона подивилася – свекруха.
– Алло, привіт.
– Лізо, ти що собі дозволяєш! Ти чому Славу вигнала?
– Він сам вирішив піти, я тут до чого?
– Негайно вибачся перед ним. І так, він не їсть тюфтелі! І супу йому мало. Приготуй нормальну їжу!
– Вам треба, ви й готуйте. Хоч нормальну, хоч ненормальну. А я ні в чому не винна, щоб перепрошувати, і половину ночі готувати не збираюся! Мені завтра на роботу.
– Та що ти собі дозволяєш … – суворо заговорила свекруха.
Але Ліза повісила слухавку.
– Не хочу розмовляти, – вирішила Ліза і вимкнула звук. – Набридли! Обидва.
У двері почали стукати. Ліза підійшла і подивилася у вічко – там стояв Слава.
– Куди пішов, туди і йди.
– Лізо, я готовий тебе пробачити. Відчини двері, поки не все втрачено!
– Іди ти… до мами, або ще кудись!
Вона сіла за комп’ютер і одягла навушники.
Слава стукав години зо три, сусіди з ним лаялися, але Ліза не відчинила. Вона спокійно зібрала його речі в сумки. І тут знову застукали:
– Відчиніть, поліція.
Ліза відчинила:
– Власник каже, що злодії у його квартирі.
– Це моя власність, я тут зареєстрована. А ось паспорт цього громадянина. Він тут не зареєстрований. Ми розлучаємося, ось він і вигадує всяку нісенітницю!
Непрохані гості вийшли, «захопивши випадково» Славу з собою, у під’їзд. Ліза швиденько зачинила двері на всі засуви.
Вона лягла спати. Тільки міцно заснула, як пролунав дзвін скла. Подивилася на вулицю, там стояв Слава, що похитувався, і вибирав камінь. Приїхав той самий наряд поліції, і цього разу захопив бешкетника з собою.
Ліза затягла вікно покривалом і заснула.
– Добре, що склопакет не поставила. Ось і привід вікна поміняти.
З ранку почалися дзвінки – від Слави та від свекрухи. Ліза відключила звук. Ну, їх. Але до чорного списку поки що вносити не стала. Потім посипалися повідомлення, але Ліза не відповідала.
Увечері надійшло повідомлення від Слави:
– Я подав на розлучення.
І фото заяви із позначкою суду.
Ліза відповіла:
– От і добре.
Суд відбувся, їх одразу не розвели. Слава казав:
– Вона винна, дружина ніяка. Але я готовий помиритись і пробачити.
Ліза дивилася на цього пихатого індика, і думала: «Куди мої очі раніше дивилися?»
Суду вона заявила:
– Я згодна з розірванням шлюбу. Дітей у нас немає, майна спільного немає. Прошу суд розірвати шлюб.
Але суд призначив термін примирення – один місяць.
Ліза вийшла із зали суду, а Слава сказав:
– Я пробачив тобі, пішли додому.
– А я тебе ні! Іди додому, до мами, чи до себе, якщо є куди. У мене тобі нічого робити.
Далі його вигуки вона не слухала, а швидко пішла.
– Як добре без нього, – насолоджувалася вдома Ліза. – Немає стомливого стояння біля плити. І грошей вистачає. Навіть лишається. Вона помилувалась на нові туфлі.
Свекруха дзвонила, приходила на роботу:
– Лізо, схаменись. Де ти ще такого знайдеш? Слава ж чудовий чоловік. Його ж із руками відірвуть інші дівчата. Припини божеволіти.
– От і нехай відривають. І з руками, і з ногами. А мені ваш син «і даремно не потрібний, і з грошима не візьму».
– Пошкодуєш!
– Це моя справа, а не ваша. Пошкодую, не пошкодую, – сама вже розберуся.
– Дивись, приповзеш миритись, а Слава тебе не пробачить.
– От і добре. Значить, не пробачить. Поповзу назад не прощена.
Ліза дістала рішення суду, а оформити свідоцтво про розлучення не змогла. Помилка в даті укладання шлюбу.
Слава написав:
– Ти ніколи не розлучишся зі мною, навіть суд проти.
Ліза пішла назад до суду. За ініціативою судді, було виправлено описку і Ліза взяла виправлене рішення, щоб отримати свідоцтво про розлучення.
Слава це оскаржив:
– Не мали права. Мали скасувати рішення про розлучення і знову розглядати справу. Ми одружені.
Дійшов до касаційної інстанції, яка поставила крапку у цій справі:
– Касаційна скарга не містить доводів, які є підставою для скасування судових актів, що оскаржуються, в касаційному порядку. Тож усі попередні ухвали судів залишити без зміни, а скаргу – без задоволення…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу?