Коли Ольга дізналася про цікаве положення невістки, вона схопилася за голову. Ну куди їм дитина? Вони ледве утримують себе, перебиваються із хліба на воду. Діти – це, між іншим, не дешеве задоволення. – Знаєш, я вирішила… – сказала вона Ользі. – Нехай Артем та Юля поживуть у мене. Все одно є зайва кімната. А їм треба зараз відкладати гроші. І на ліжечко, і на декрет.

– А чому це я повинна тягати судно за чужою бабкою? Вона ж мені ніхто! – обурено випалила невістка.

Ольгу різко кинуло в жар. Стало нічим дихати. Юля сиділа в їхній з Сергієм вітальні, схрестивши руки на грудях. Живіт у невістки був уже пристойний. Воно й зрозуміло, бо термін не за горами.

Зате за душею – ні гривні. І в цьому становищі вона чомусь міркувала так, наче була господаркою життя.

Син сидів поруч із Юлею, тримав її за руку і мовчав. Чи був з нею згоден, чи, як завжди, чекав, коли проблеми розсмоктуються самі собою, без його участі.

– Юлю, тобі не здається, що ти робиш із мухи слона? – якомога спокійніше спитала Ольга. – Тамара Іванівна в доброму здоров’ї, сама себе доглядає, ще й вам готувати буде, знаючи її.

– Ага. Це зараз, – пирхнула невістка. – Ніхто не знає, що буде за рік.

– Саме так. Ніхто не знає, – зауважила Ольга. – А якщо, не дай Боже, вам самим через рік знадобиться допомога? Це – родина. Усі повинні допомагати одне одному, а не викаблучуватись.

– Та ви просто вирішили скинути на нас стареньку бабку! – Уперлася Юля. – А якщо в неї почнуться проблеми із головою? Мені буде страшно залишати її наодинці з дитиною!

Ольга та Сергій переглянулися. Ішлося про його матір і, зрозуміло, йому було неприємно чути таке. Він нервово засовався в кріслі, але стримався. Знав, що коли зірветься, то стане лише гірше.

А ось Ольга вже не могла мовчати.

– Знаєш, Юль, ніхто вас не змушує, – відповіла вона. – Бабуся запропонувала вам допомогу з доброти душевної, захотіла взяти вас під своє крило. Не хочете – живіть далі самі, як вважаєте за потрібне.

Не дивно, що Ольга була обурена. Свого часу Тамара Іванівна таких щедрих пропозицій їй не робила. Коли почалися розмови про майбутнє, вона поправила окуляри й чітко сказала:

– Оленько, не маю нічого проти тебе, але одразу кажу – жити до мене не просіться. Я вдома господиня, і завжди нею буду.

– Моя мати казала: чим далі живе свекруха – тим кращі стосунки. Тож у гості до мене приходьте, грошима завжди допоможу, якщо буде потрібно, але жити з вами на одній території не стану.

– Двом господаркам на одній кухні не вжитися.

Ольга тоді образилася. Вони з Сергієм тулилися в орендованій кімнаті з безталанними сусідами за стіною, і здавалося, що спільне проживання буде цілком доречним.

Але Тамара так не думала. Вона була норовливою, але мудрою жінкою, яка розуміла, що труднощі з грошима можуть бути тимчасовими, а ось баталії в сім’ї – це назавжди. І в них не буває переможців…

…Минув час, і Ольга теж зрозуміла, що свекруха мала рацію. У них справді були зразкові відносини. Може без особливої ​​теплоти, зате без сварок.

Тамара допомагала, але на відстані. Вона дарувала на свята гроші, слухала, але не лізла в сім’ю молодих і гуляла з онуком, коли треба.

У Олі з її невісткою вже зараз вимальовувалась зовсім інша картина.

– Синку, ну куди ви так поспішаєте? – Запитала вона, коли Артем повідомив про весілля. – Ти ще сам на ноги не встав, лише два місяці живеш окремо, а вже такі грандіозні плани.

– Поживіть разом, спробуйте, як це. Може, з’ясується, що ви не підходите один одному.

– Мамо, це лише свідоцтво про шлюб. Формальність, щоб Юлі було спокійніше. Я ж будь-якої миті можу розлучитися, – відмахнувся син.

І ось їхній «формальності» вже виповнилося майже сім місяців. Ще зовсім трохи, і вона почне будити батьків ночами, вимагаючи дати поїсти.

Коли Ольга дізналася про цікаве положення невістки, вона схопилася за голову. Ну куди їм дитина? Вони ледве утримують себе, перебиваються із хліба на воду. Діти – це, між іншим, не дешеве задоволення.

Тут на допомогу зненацька прийшла Тамара Іванівна. Вона довго не роздумувала.

– Знаєш, я вирішила… – сказала вона Ользі. – Нехай Артем та Юля поживуть у мене. Все одно є зайва кімната. А їм треба зараз відкладати гроші. І на ліжечко, і на декрет.

Декрет… Було очевидно, що один, Артем сім’ю з дитиною не потягне. Та він не дуже й прагнув. Він не був готовий працювати фізично, а розумом ніде не знадобився.

Ні освіти, ні професії. Працював чи то консультантом у магазині, чи то офіціантом, чи то оператором служби підтримки.

Пропозиція Тамари Іванівни була для них порятунком. Але Юля, мабуть, так не вважала. Або хотіла відкусити більший шматок.

– Гарна ідея, звичайно, – сказала вона, коли обговорювала плани з Ольгою. – Але краще було б, якби ви забрали бабусю до себе.

– Це ще чому?

– Ну, дві кімнати, нас буде троє, плюс вона ще… Тісно, ​​- ухильно почала невістка. – Та й мені з животом буде комфортніше одній. Бабусі, до речі, теж. Діти завжди галасують.

Ольга здивувалася від таких міркувань. Ще сильніше вона випала в осад, коли все це трансформувалося в «не хочу доглядати вашу бабку».

Але це було не все. У той момент, коли Оля запропонувала залишити все, як є, якщо Юля не хоче домовлятися, втрутився син і нарешті озвучив свою позицію.

– Мамо, ну що ти одразу психуєш, – сказав Артем примирливим тоном так, ніби це Ольга влаштовувала скандал на рівному місці.

– Просто так було б усім зручніше. Бабуся ж вам не чужа. У разі чого… догляд і справді повинен бути на вас.

Оля почувала себе так, ніби їй дали ляпас. Все життя вона мріяла про велику і дружну сім’ю, а тепер члени цієї сім’ї мало не відкрито обговорювали, хто і за ким повинен виносити судно.

– А ви в бабусі спитали, чи хоче вона переїжджати? – холодно поцікавилася Ольга. – Що робитимете, якщо вона відмовиться?

– Бабусі про нашу розмову знати не обов’язково, – спокійно відповів Артем. – Якщо не захоче… Ну, є запасний варіант.

– Ви переїдете до неї. А що? У вас трикімнатна, дітей вже не буде, вам дуже багато не треба. Ну, якщо говорити відверто… А в нас буде син.

Ольга округлила очі від несподіванки. Вона була така обурена, що не могла знайти слів.

Тут уже не витримав Сергій.

– Діти, йдіть до себе додому! Обговоримо це потім. Не хочу брати гріх на душу, але дуже вже хочеться, – прямо руки сверблять.

Він сказав це майже байдужим тоном, але й Артем, і Ольга знали, що це не обіцяє нічого доброго. Сергій на межі. Якщо невістка та син зараз не покинуть його домівку, він виставить їх сам. Можливо, грубо.

Артем тоді забрав Юлю, попри її заперечення. Вони ще кілька разів зателефонували Ользі, але розмови були черговими, холодними.

Відчувалося, що невістка та син промацують ґрунт. Однак Ольга була непохитною: або молоді їдуть до бабусі на її умовах, або живуть самі.

Вони обрали останній варіант. Навіть не запросили Ольгу та Сергія на виписку. Ольга махнула рукою, мовляв, і гаразд, хоча у грудях защеміло.

А ще за пів року Тамара Іванівна зателефонувала, щоб поділитися радістю.

– Ой, привіт, Олю! Як у тебе справи?

– Та в мене все по-старому. А як ви?

– А я тут генеральне прибирання затіяла. Може, приїдете, поможете? Я звільняю кімнати. Комору вже розвантажила, шафи протерла. Постільну нову замовила.

– Артем нарешті збирається переїжджати! – з натхненням сказала Тамара. – Буду з правнуком няньчитися. Може, я стара, але ще не марна!

У Ольги стислося серце. Вона так і не розповіла Тамарі про те, що сталося. Подумала, що нема чого турбувати літню жінку. Але тепер, можливо, доведеться. Краще нехай це розкриється зараз.

– Тамаро Іванівно… А ви не образитеся, якщо я скажу чесно?

– Ну, ти скажи, а там побачимо.

Ольга розповіла про все. Про те, як Тамару заочно намагалися прилаштувати, вважаючи її старенькою, що ледь не вижила з розуму.

Про те, як невдячна невістка в серцях сказала, що Тамара для неї «чужа баба». Це при тому, що Ольга знала: свекрусі було дуже нелегко піти проти своїх принципів, та відчинити двері.

– Я зрозуміла. Дякую, що сказала, – коротко відповіла Тамара тихим голосом.

Наступного дня Ользі надійшло на телефон повідомлення від сина:

– То через вас бабуся передумала? Ви їй все розповіли? Мамо, не чекав від тебе такого…

– А ти Юлі своїй дякую скажи, – не замислюючись, відповіла Оля. – Вона ж не хотіла з бабусею жити. Ну, тепер і не доведеться.

Після цього Ольга вимкнула звук на телефоні та почала збиратися. Вона вирішила з’їздити до Тамари у гості. Так уже вийшло, що свекруха стала їй ближче за сина й невістку.

Тому що вона ні на кого не шипіла за спиною і нічого не вимагала. А ще виявилася дуже мудрою жінкою. Відстань, як з’ясувалося, справді зближує. Не завжди, але у їхній родині точно…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу?