— Мамо, ти уявляєш, що почнеться, коли про це дізнається Антоніна Дем’янівна? Вона й так нас ганяла з Сашком по селу скрізь, де разом бачила, а зараз, напевно, зовсім озвіріє! Маринка радісну новину майбутньому батькові повідомила в листі. Сашко був щасливий. Хлопець випросив у командира один дзвінок і поговорив із коханою
— Та що ж ти, Маринко, — кричала на молоду дівчину Антоніна, — гріх свій моїм Сашком прикрити вирішила? У місті дитину нагуляла, поки вчилася, а тепер у сім’ю нашу влізти намагаєшся? Не бути цьому! Не дозволю синові з тобою одружитися!
Марина з Сашком зустрічалися ще зі школи. Молоді люди одне одного щиро любили, у всьому підтримували.
Часто мріяли, після навчання, вони одружаться. Куплять будинок, буде у них купа діточок і заживуть щасливо.
Сашко в Марині душі не чув, усі сили докладав до того, щоб привчити свою матір до думки, що Марина рано чи пізно стане її невісткою.
Антоніна Дем’янівна, жінка скандальна й груба, Маринку ненавиділа. Дівчина, в принципі, нічого поганого їй не зробила. Конфлікти в Антоніни були з її матір’ю.
Багато років тому вони дружили, але посварилися через Тимофія, першого хлопця на селі. Той, трохи погулявши з Тонею, переключився на Юлю, на ній і одружився. Підсумком цього шлюбу і стала Марина.
Сашку Антоніна Дем’янівна дала життя від відрядженого. Болісно переживаючи зраду коханого, кинулася в обійми першого зустрічного, хотіла Тимофію помститися. На зло йому вийти заміж, але не склалося.
Відряджений, два місяці побувши в селі, поїхав додому, не залишивши своєї адреси.
Сина Антоніна Дем’янівна піднімала сама. Багато й важко працювала, щоб у Сашка тільки було все, що необхідно.
Доля, мабуть, вирішила над жінкою пожартувати — звела її Сашка і доньку колишнього коханого.
— Синочку, — пояснювала Сашкові Антоніна Дем’янівна, — не пара тобі Маринка!
— Чому, мамо?
— От, просто повір мені на слово, не пара і все! Мати Маринки, Юлька, — моя ровесниця, і я чудово пам’ятаю, який спосіб життя вона до весілля вела.
Що хорошого вона у своїй доньці виховати могла, якщо сама цнотливістю ніколи не відрізнялася?
— Мамо, припини, — втомлено говорив Сашко, — до чого тут узагалі тітка Юля? І не треба даремно на Марину наговорювати. Вона пристойна, я її з першого класу знаю.
Мамо, будь ласка, не заважай моєму щастю, не намагайся нас розлучити. Все одно по-твоєму не буде!
Сашко, на відміну від інших сільських хлопців, ухилятися від служби не збирався.
Мати його спочатку опиралася, пропонувала різні способи «відкосити», але хлопець твердо заявив:
— Це не обговорюється! Мамо, все буде добре, не хвилюйся.
Антоніна Дем’янівна не знала, що Сашко і Марина вже давно перейшли межу — їхні стосунки стали в усіх сенсах повноцінними.
Дівчина, проводжаючи коханого до війська, обіцяла його дочекатися. Марина тоді ще не знала про те що чекає дитину.
Сашко служив уже два місяці, коли в Марини різко погіршилося здоров’я. Перебої з «жіночими» днями траплялися й раніше, тому на затримку дівчина спочатку жодної уваги не звернула.
Що діється щось недобре, першою помітила Юлія Миколаївна:
— Маринко, скільки днів тебе вже вранці нудить?
— Третій пішов, — морщачись від запаху вівсяної каші, — пробурмотіла Марина, — мамо, прибери, будь ласка, тарілку. Мене зараз знову нудити почне.
— Люба, а чи не в положенні ти часом?
Маринка злякалася: а й справді! Нудота вранці, затримка… Піднявши злякані очі на матір, дівчинка прошепотіла:
— А я не знаю, мамо! Що ж тепер робити?
— До лікарні їхати, — зітхнула Юлія Миколаївна, — що ж іще робити? А потім давати життя дитинці й виховувати. Батько хоч Сашко?
— Сашко, — приречено вимовила Маринка.
— А чого ти ніс повісила?
— Мамо, ти уявляєш, що почнеться, коли про це дізнається Антоніна Дем’янівна? Вона й так нас ганяла з Сашком по селу скрізь, де разом бачила, а зараз, напевно, зовсім озвіріє!
Маринка радісну новину майбутньому батькові повідомила в листі. Сашко був щасливий. Хлопець випросив у командира один дзвінок і поговорив із коханою:
— Ти не хвилюйся, я мамці листа напишу, скажу, щоб вона тебе до себе забрала. Поки я не повернуся, будете жити разом.
— Я до неї не піду, — одразу відповіла Маринка, — Сашко, ти вже вибач, але…
— Та ти не бійся! Мама, коли дізнається, що скоро стане бабусею, обов’язково пом’якшає, я впевнений. Не хвилюйся, тобі зараз не можна!
Антоніна Дем’янівна, отримавши листа від сина, схопилася за голову: ще цього їй не вистачало!
Тепер уже точно Сашка ніяк від ненависної Маринки не відірвати буде. Вона сподівалася, що поки син служить, ситуація розрулиться сама собою.
Можливо, він гідну дівчину зустріне в іншому місті й звідти повернеться вже з нареченою.
Судячи з листа, Сашко всерйоз намірився одразу ж після повернення одружитися з Маринкою і виховувати разом із нею дитину.
Цього допустити Антоніна Дем’янівна не могла…
Вона зібралася і пішла додому до заклятої подруги, але не за тим, щоб забрати Маринку до себе.
Наміри в Антоніни були зовсім інші.
По вигляду колишньої подруги Юля Миколаївна зрозуміла, що зараз буде скандал.
Щоб не хвилювати доньку, жінка вийшла на подвір’я:
— Здрастуй, Тоню, — привітно привіталася Юлія Миколаївна.
— Маринка де? — суворо запитала Антоніна Дем’янівна.
— Удома, де ж їй бути.
— Ходімо, розмова є. Не хочу стосунки з’ясовувати на вулиці, сусідам привід для пліток давати…
Антоніна Дем’янівна Маринці вивалила все, що вона про неї думає, звинуватила в невірності, обізвала гулящою й висловила сумніви щодо спорідненості з майбутньою дитиною:
— Ти в місто постійно мотаєшся! Звідки мені знати, може, ти звідти вже з пузом повернулася? Немає моєї згоди на ваше весілля із Сашком, зрозуміла?
Якщо на шию почнеш вішатися, дитину спробуєш до себе притягнути — врахуй, я тебе на порох зітру!
— Ти моїй дитині не погрожуй, — подала голос Юлія Миколаївна, — я сама, якщо знадобиться, тебе знищу. Щось ти багато на себе брати стала, за образи адже можна і за законом відповісти!
Жінки посварилися, Антоніна Дем’янівна пішла собі. Дорогою додому вона зайшла до куми, хрещеної Сашка, яка працювала листоношею:
— Люська! Ти уявляєш, що сталося?
— Привіт, Тоню. На тобі обличчя немає. Що сталося?
— Присилає мені Сашко лист, у якому каже, що Маринка від нього чекає дитину. Уявляєш! Я стільки билася, щоб їх розлучити і тут на тобі! Ось такий подарунок!
— Ой, жах, — похитала головою Людмила, — і що тепер робитимеш?
— Ну, для початку мені твоя допомога знадобиться. Будь ласка, листи перехоплюй, мені одразу принось. Зроби так, щоб до адресатів вони не дійшли. А потім… А потім ми з тобою ще що-небудь придумаємо.
Так і вийшло. Сашко, який перестав отримувати листи від коханої, мало не збожеволів.
Телефонував за кожної зручної нагоди Маринці, але та не бажала з ним розмовляти. Ледь почувши голос коханого, одразу ж кидала слухавку.
Юлія Миколаївна чинила точно так само.
Сашко питав не раз у матері, що діється з Маринкою, але Антоніна Дем’янівна спочатку казала, що не знає, а потім придумала:
— Та що ти, синку! Вона ж поїхала, так! Батько дитини приїхав, і в сусіднє село її забрав. Вона ж не тільки з тобою гуляла!
Виявляється, і дитина ця не від тебе, не твоя вона. Вони там давно вже до весілля готуються.
Юлька ходить по селу, вихваляється, якого гарного чоловіка вдалося її Маринці відхопити.
Я ж попереджала тебе про це сімейство — немає їм віри!
Антоніна Дем’янівна не боялася, що Сашко дізнається правду. Вона твердо була впевнена, що Маринка більше ніколи не заговорить із сином.
Мати подбала, щоб вона отримала лист від Сашка, в якому було всього кілька рядків:
«Забудь мене, зустрів іншу, скоро одружуся, прощавай».
Антоніна Дем’янівна три ночі поспіль тренувалася, підробляючи почерк сина. Листок із посланням вклала в справжній конверт, який принесла їй кума, зі зворотною адресою частини сина. Усе як годиться.
Поки Сашко служив, Антоніна Дем’янівна разом зі своєю кумою зробили все, щоб Маринка разом із батьками поїхала із села. Тимофій Олександрович, втомившись від постійних сліз доньки, обміняв будинок на рівноцінний у сусідньому селі.
Зустрічали Сашка тільки мати і хрещена. Хлопець, повернувшись додому, насамперед хотів поговорити з Мариною, пішов до неї додому, але там його зустріли чужі люди. Вони-то й підказали нову адресу нареченої.
Сашко, під’їжджаючи до будинку, побачив Маринку одразу. Вона по вулиці гуляла з візком.
Вискочивши з машини, хлопець кинувся до коханої, але та майже бігом сховалася у дворі.
Тимофій Олександрович Сашка мало не поліном забив, але молодий чоловік усе ж ублагав нареченого дати йому можливість поговорити з Мариною.
Коли Юлія Миколаївна і Марина розповіли Саші правду, він до білого стиснув кулаки.
Значить, не було ніякого нареченого і весілля, Маринка весь цей час його чекала, як і обіцяла! Навіщо мати підлаштувала все це? Навіщо вона намагалася зламати його долю?
Тимофій Олександрович, присутній при розмові, запропонував:
— Якщо хочеш, Сашко, переїжджай до нас, ми тебе гнати не будемо. Зрештою, Маринка тебе любить, та й Санечці батько потрібен. Я тобі роботу знайду, кімната у вас уже є окрема, ми з матір’ю заважати вам не будемо.
Сашко поїхав по речі й того ж дня переїхав до тещі та тестя.
Їдучи з рідного дому, не звертаючи уваги на матір, що ридала й повзала в нього в ногах, син кинув:
— Вважай, що я з армії не повернувся. Для тебе мене більше немає. Живи, як знаєш, більше тебе бачити не хочу.
Антоніна Дем’янівна, промучившись три місяці, поїхала до сина каятися.
Вона довго і слізно просила пробачення і в Юлії Миколаївни, і в Марини, і в Тимофія Олександровича.
Її пробачили всі, крім сина. Сашко, поки мати не поїхала, навіть у дім не ввійшов.
Антоніна Дем’янівна сподівається, що син знайде в собі сили її пробачити.
Інколи, коли людина засліплена образою, вона не помічає, як перетворюється на справжнього ворога для найрідніших. Ця історія — гіркий урок про те, що іноді минуле може зруйнувати майбутнє, а найбільші рани завдають не чужі люди, а ті, хто мав би любити понад усе.
Дорогі читачі, а чи доводилося вам зустрічати людей, чиє серце з’їдала стара образа, і чи змогли вони зрештою її подолати?