Олегу тоді було дев’ятнадцять, а маму всі приймали за його старшу сестру. Матуся виглядала приголомшливо, а Олена своїм народженням все їй зіпсувала. І мамині плани, і її фігуру, і здоров’я, загалом — все.
— Я завтра маму привезу, так склалося, вона від нас втомилася, — Олег подзвонив уже ввечері і повністю сплутав усі плани Олени.
Він майже завжди так робив, вважав, що його троє дітей, тепер уже дорослих, — це виправдання.
І сестра повинна зрозуміти його становище, адже вона живе одна і не така зайнята, як Олег.
Рано вранці задзвонив телефон:
— Привіт, спустися, ми скоро під’їдемо, а то я на роботу запізнююся. У мами сумка не важка, я до тебе не підніматимуся.
Ось так завжди. Олег щасливчик, первісток, мамин улюбленець. Мамина копія…
… Коли Олег вирішив одружитися, він привів Юлю в їхню велику квартиру. Потім у них народився Артем, а замість однієї довгоочікуваної дівчинки — дві дочки-близнючки Марина і Риточка.
А Олена — абсолютно несподівана радість батьків. І, схоже, навіть не радість зовсім…
Олена ще в дитинстві випадково почула, як мама комусь по телефону розповідала, як вона з Оленкою влипла і їй тоді вже не було куди подітися. Пізно, лікарі позбавлятися не рекомендували.
Олегу тоді було дев’ятнадцять, а маму всі приймали за його старшу сестру. Матуся виглядала приголомшливо, а Олена своїм народженням все їй зіпсувала. І мамині плани, і її фігуру, і здоров’я, загалом — все.
Мама називала її Колючкою. Так, так. Бо так склалося випадково, а потім всі звикли.
Мама тоді так і сказала, коли обмовилася, точніше її слова недочули. В черговий раз вона якійсь подрузі розповідала, що Олежек її копія, а ось Олена — Колечкина дочка, вся в батька, вилитий Колюшка!
— Колючка? — перепитала подруга, і мама при цих словах розсміялася, — Колю-ю-ючка? Адже й правда, ти влучно сказала.
Мій Олежек завжди ласкавий, матуся-мамулечка, а Олена як скаже мені — мамо!
І дивиться, дивиться, а погляд такий колючий, ясно, що не дочекаєшся від неї ласки, така вже, вся в батька…
…Олена виглянула у вікно — вже? Їй здалося, що машина під’їхала, але ні, здалося.
У дитинстві вона теж маму завжди чекала, біля вікна сиділа, і чекала, чекала.
Тато її Оленкою звав, розчісував її пишне волосся, казки на ніч читав. І Олені так хотілося, щоб і мама її так називала.
Але тепер вона була вже не просто Олена, а ще й Колючка. Колючка, яка зіпсувала матусі життя і продовжувала його псувати, перебуваючи поруч.
Тому, коли Олена закінчила школу, вона поїхала вчитися в інше місто. Адже в їхній, хоч і великій квартирі, жили мама, тато, Олег з Юлею та їхні діти — Артем, Маринка і Ритуля.
Їхати було страшно, Олена їх усіх дуже любила і навіть не могла уявити, як вона буде одна в чужому місті.
Вона і сказала їм для затравки, щоб перевірити реакцію.
— До речі, я збираюся вступати до медичного, це моя мрія. Так, в іншому місті.
Всі відразу замовкли, а потім мама мило посміхнулася:
— Ну що ж, Олена, хороший вибір. Ти розумна дівчинка, у тебе вийде! Та й у Олега з Юлею нарешті буде своя кімната, а то вони хоч і в найбільшій живуть, і Артем у нас з татом спить, але вони все одно з дівчатками! Їдь з Богом!
Олена тоді спалахнула від її слів, серце завмерло, і тут же аж запекло в грудях.
“МАМА РАДА!”
Радіє, що Олена їде, а якщо кажуть — ти розумна дівчинка, то насправді це означає, що вона ідіотка. Вона нікому не потрібна!
Олена вступила відразу, настільки великим було її бажання поїхати. Та й стати лікарем їй, якщо чесно, і справді захотілося.
Жила в гуртожитку, подорослішала, закінчила навчання і повернулася. А вдома все як і раніше.
Ні, не як і раніше. За цей час не стало улюбленої бабусі — татової, а потім і тата.
Ось і живе тепер Олена в бабусиній однокімнатці, слава Богу, нікому не заважає.
Брат Олег у неї дуже добрий, але балакун, то мамочка-мамочка, а потім вона з його дітьми-підлітками трохи посвариться, всяке ж буває.
А Олег не знає, на чий бік стати, мама ж відразу до Олени проситься пожити.
Телефон знову задзвонив, Олена так замислилася, що навіть здригнулася. Схопила телефон — переглянула!
— Олена, ну ти де?
— Біжу, Олег!
Мама важко виходила з машини, Олег її підтримував, але сестрі, як медику, дуже не сподобалося, як вона виглядає. Звичайно, вік, але…
Олег зловив погляд сестри.
— У мами щось голова вранці закрутилася, ну вона і осіла, так, мамо? Але м’яко впала, одягнена вже була, в пальто, в шапці. Так все нормально, тільки на ногу боляче наступити. Ось сумка, ну все, я помчав!
Олег поїхав, Олена з мамою ледве дійшла до ліфта. Вдома поклала її, обличчя бліде, здалося, що нога ступнею вивернута всередину. Ні, тільки не це!
— Ти йди, Олено, на роботу. Я вночі просто спала погано, відпочину, посплю і все пройде, — погляд у мами як завжди такий, що й хочеться обійняти, але…
— Мамо, я тобі на тумбочку чай поставила і булочки. Ти спи, а потім мені подзвони, якщо що — я раніше постараюся прийти.
Олена побігла на роботу, а серце не на місці. З обіду стала мамі дзвонити, але телефон її недоступний.
Може, розрядився? Через кілька годин нерви не витримали, ось же Олег наробив лиха!
Мама впала, а він потягнув її через все місто, адже знає, що Олена теж працює.
Одна справа, коли з мамою все гаразд. Тоді вона у Олени тишею насолоджується, виспиться, телевізор дивиться або з подругами по телефону спілкується.
Але цього разу все пішло шкереберть!
Поки їхала з клініки, Олена постійно набирала мамин номер, але він мовчав.
Олегу немає сенсу дзвонити, він далеко, Олена раніше дістанеться.
Увірвалася в квартиру, увійшла в кімнату і злякалася. Чи то спить, чи то…
Риси загострилися, ніколи не думала, що з мамою може щось статися. Олена, звичайно, пізня дитина, але мамі всього лише трохи за сімдесят.
Ось тато був набагато старший за маму… Та що за думки — Олена підійшла, тихо присіла і взяла руку мами в свою.
Рука безвольна, холодна, але пульс є, порахувала — майже нормальний. Видно спить так дивно, треба б швидку викликати.
— Ех, мамочко, як же мені тебе завжди не вистачало, — прошепотіла Олена, — Мріяла ось так взяти тебе за руку, і щоб ти мене обійняла, розпитала про все.
І ось тепер тримаю тебе за руку і плачу, боюся втратити. А сказати, що люблю тебе, не могла ніколи, адже ти всю свою любов Олежці віддала.
Він хороший, мамо, з ним легко, а я ось така… Колючка.
Сльози текли по щоках, Олена вперше ось так з мамою сиділа, з такою несподівано маленькою і беззахисною, що ком у горлі — а раптом мами не стане?
— Оленко, — раптом прошелестів тихо мамин голос і вона відкрила очі, — Вибач, я все чула.
Господи, а я завжди думала, що ти нас з батьком соромишся. Що ми такі старі, та у твоїх подруг бабусі й дідусі такі. Як же нерозумно!
Я якось обійняти тебе спробувала, а ти руку мою стягнула, ну думаю, підросте зрозуміє. А потім ти поїхала, Олена, Оленко, Оленочко моя.
Ось як буває, — і мама, тримаючись за руку дочки, потихеньку підвелася.
— Мамо, як нога?
— Та ніби все гаразд, — вона так і тримала руку дочки.
На секунду раптом їм обом стало незручно. Але тут же обидві розсміялися і обійнялися.
— Я у тебе тиждень поживу, та додому, Олежек мені в кімнаті ремонт робить, ти ж знаєш, він хоч і балакун, але турботливий! — мама порожевіла від сну.
— Як же ти мене налякала, мамочко! — Олена не могла надивитися на маму, немов невидима перешкода між ними раптом зникла.
— Зате дивишся тепер на мене так тепло! — мама несподівано наблизила руку доньки і поцілувала.
Олена від несподіванки навіть заплакала. Опустилася на килимок перед диваном і поклала голову мамі на коліна, а мама гладила її по волоссю і примовляла:
— Ось як, Оленко, ось як. А мені здавалося, ти хочеш втекти від мене, а ти… Ну, тепер у нас все буде по-іншому, все буде добре…