Як корисно іноді опинитися у потрібний час у потрібному місці…

У п’ятницю перед обідом у бухгалтерію зайшла усміхнена Римма Олексіївна.

– Дівчатка, все – наказ підписаний, з понеділка я на пенсії, – сказала вона.

– Вітаємо, – в один голос відгукнулися чотири жінки різного віку.

– А в мене для вас ще одне повідомлення, – сказала Римма Олексіївна, – я попросила начальника сьогодні відпустити всіх вас раніше і запрошую вас до себе на прощальну вечерю.

– Дякую, Риммо Олексіївно, але я сьогодні не зможу, у мене син хворіє, мама з ним сидить – треба її раніше відпустити, – зітхнула Лариса.

Натомість решта жінок із задоволенням прийняла пропозицію колеги.

– От і чудово! О шістнадцятій п’ятнадцять чекаю всіх унизу. Поїдемо до мене. А мій Петро Никифорович до нашого приходу накриє стіл. Посидимо, попліткуємо! – Сказала Римма Олексіївна і пішла.

Коли вони під’їхали до будинку Римми Олексіївни, одна з жінок – Ганна – здивувалася.

– Не знала, що ви тут мешкаєте. Адже я в цьому районі часто буваю – в сусідньому будинку живуть батьки мого чоловіка.

У квартирі Римми Олексіївни на них чекав накритий стіл – це постарався чоловік господині, який був шеф-кухарем одного з міських ресторанів.

Петро Никифорович посидів із панянками хвилин двадцять, а потім перепросив – йому треба було повертатися на роботу.

– Щаслива ви, Риммо Олексіївно, – сказала наймолодша гостя – Арина. – У понеділок виспитесь, на роботу вставати не треба. А ми, як стійкі олов’яні солдатики, маємо о дев’ятій нуль-нуль бути на робочому місці.

– І ще невідомо, кого головбухом призначать, – зітхнула ще одна учасниця застілля – Світлана. – До вас ми звикли, а нова мітла, як то кажуть, по-новому мете. А що як захоче якісь свої порядки ввести? І вимете нас усіх за поріг.

– Не хвилюйтеся, мені здається, я знаю, хто займе моє місце, – заспокоїла жінок Римма Олексіївна. – На сто відсотків не впевнена, але одна маленька пташка повз пролітала і дещо цвіркнула.

– Риммо Олексіївно, не тягніть! – Вигукнула Арина.

– Коли я була у відділі кадрів, то чула, що у понеділок о десятій ранку призначено співбесіду на вакансію бухгалтера. Прийдуть троє молодих спеціалістів.

– Робимо висновок: головбуха не шукають. А ще мені шепнули, що шеф планує на моє місце призначити Ганну Олександрівну.

– Щоправда, наказу поки що немає, але питання обговорюється, – Римма Олексіївна зробила паузу й із задоволенням почала спостерігати, яке враження справила новина на її колишніх колег.

Найбільше була здивована сама Ганна – вона була задоволена своєю посадою і ніколи не думала будувати кар’єру.

– Та ну, – відмахнулась вона, – не може цього бути.

Поступово розмова перейшла на інші теми. Жінки почали обговорювати страви, приготовані чоловіком господині, записувати рецепти, потім заговорили про дітей.

Римма Олексіївна принесла альбом і почала показувати фотографії онуки.

О пів на сьому Ганна перепросила і сказала, що їй треба йти – скоро прийде з роботи чоловік, а в неї ще не готова вечеря.

Вона вийшла з під’їзду і на хвилину затрималася, щоб вдихнути свіжий запах черемхи, що щойно розпустилася.

Вона любила час, коли цвіли черемха та бузок, і з задоволенням поставила б такий букет у будинку, але її чоловік – Вадим – не любив цей запах і казав, що у нього від цих квітів болить голова.

Ганна вже зібралася ступити на дорогу, щоб піти до автобусної зупинки, як раптом побачила машину Вадима.

– Цікаво, навіщо він приїхав, адже батьки зараз у санаторії й будуть там ще два тижні, – подумала Ганна. – Мабуть, вирішив перевірити квартиру. Відмінно, отже, додому поїдемо разом.

Вадим заїхав на паркування, вийшов з машини, швидко підбіг до пасажирських дверей, відчинив їх і допоміг вийти жінці.

Ганна від несподіванки відступила і сховалася за кущем бузку. Вона знала цю жінку – такий яскраво-червоний плащ був у її подруги Емми.

І ця копиця чорного кучерявого волосся, і точена фігура! І навіть сумочка з останньої колекції, якою подружка хвалилася позавчора, сидячи у них удома.

Вадим злегла обійняв Емму за талію і, щось розповідаючи, з усмішкою дивився в обличчя жінки, що сміялося.

Вони йшли у напрямку під’їзду, в якому жили свекри. “Цікаво, а чоловік Емми в курсі, як і з ким розважається його дружина”, – подумала Ганна.

Коли пара зникла за дверима, Ганна вийшла зі свого укриття і швидко попрямувала до зупинки.

Звісно, жодної вечері вона готувати не стала. Жінка зняла плащ і, не вмикаючи в кімнаті світло, лягла на диван, прикрившись пледом. Їй треба було подумати.

Відразу влаштувати чоловікові скандал та вигнати його? Як пояснити розлучення своїм батькам і головне – синові, не згадуючи про соромну реальну причину? Вона лежала, доки не почула, як у замку повернувся ключ – прийшов Вадим.

Він пройшов до кімнати та ввімкнув світло. Ганна заплющила очі.

– Вимкни, будь ласка, – попросила вона – у мене сильно болить голова.

– Добре, – сказав він і клацнув вимикачем, – у нас є щось поїсти?

– Котлети у холодильнику. Зроби собі яєчню або звари пельмені– я дуже погано почуваюся, – відповіла Ганна.

Вона чула, як Вадим порався на кухні, щось співаючи та насвистуючи. «Не свисті в хаті – грошей не буде», – згадала Ганна слова бабусі.

– З грошима все гаразд, – подумала жінка, – я й зараз отримую більше Вадима, а якщо те, що сьогодні сказала Римма Олексіївна, правда, то це ще плюс відсотків тридцять-сорок.

Квартира моя, машину і дачу ділитимемо. Є ще рахунок, але там зовсім небагато – останнім часом Вадим майже не поповнював його. Правильно, щоб тримати в коханках Емму, потрібні чималі гроші.

Коли Ганна подумала про це, їй стало прикро: вона з кожної зарплати вносила певну суму, а Вадим витрачав гроші на сумочки для Емми. З цього рахунку вони взяли гроші, щоб купити путівки до санаторію батькам Вадима.

«Ні, я влаштую йому скандал пізніше. І не лише скандал», – подумала Ганна.

– У тебе на завтра є якісь плани? – Запитав Вадим, вийшовши з кухні.

– Не знаю, – відповіла Ганна. – Якщо буде легше, з’їжджу до мами – вона давно запрошувала. А в тебе?

– А я завтра цілий день працюю, начальник відправив свою сім’ю відпочивати, йому одному нудно, ось він нас у суботу і приорав. Тож я завтра до дев’ятої в офіс. Повернуся не раніше шостої, а може й пізніше. Загалом, я тобі подзвоню.

– Добре, – відповіла дружина.

На другий день Ганна почекала, поки Вадим піде, потім підвелася, приготувала собі сніданок, зварила каву і ще раз обміркувала свій план.

Потім вона зателефонувала матері та попередила, що скоро приїде.

Ганна сиділа з батьками на кухні. Вони пили чай із тортом, який принесла дочка.

– Смачний торт, – сказала мама, – тільки мені важко розжовувати горіхи, зовсім біда з зубами.

– Мамо, ти довго ще збираєшся мучитися? Чому не хочеш зробити протезування? – Запитала Ганна.

– Анюто, я б хоч зараз почала, але поки що немає грошей. Ми з батьком відкладаємо, але у нас не дуже виходить, – відповіла мати.

– Машина зламалася, а ми без неї, ти ж сама знаєш, нікуди. Довелося ремонтувати. Отже, зуби – це пізніше, поки потерплю.

– А ось давай ти не терпітимеш. Збирайся, поїдемо до Наталі Павлівни, вона тебе подивиться, порахує, скільки треба на попереднє лікування та на саме протезування, а ми з Вадимом заплатимо, – сказала Ганна.

– Але ж це дуже дорого, – спитала Ганну, – намагалася заперечити матір.

– Дорого, але треба. Зуби не зробиш, шлунок болітиме, так одне за одним і потягнеться.

Ганна наполягла на своєму, зателефонувала лікареві й за кілька годин мати вже сиділа в стоматологічному кріслі.

Поговоривши з лікарем, Ганна перевела на рахунок матері необхідну суму.

– Це приблизно, швидше за все, з’ясується, що ще щось треба буде сплатити, то ти не приховуй, кажи, я заплачу, – сказала Ганна матері.

Увечері, коли Вадим прийшов додому, він одразу поцікавився у дружини, чи не знімала вона гроші з їхнього рахунку – йому надійшло два повідомлення.

– Так, знімала. Перший переказ синові – пам’ятаєш, він минулого тижня питав, чи ми не сплатимо йому путівку до міжнародного студентського табору.

– Ти був не проти. А другий – це моїй мамі на протезування, вона вже зовсім нормально їсти не може, – пояснила Ганна.

– Але ж це дуже дорого, може, вона частково сама оплатить? – Запитав Вадим.

– У них із батьком зараз грошей немає – вони щойно відремонтували машину. І знаєш, коли ти запропонував сплатити твоїм батькам дві путівки до санаторію на цілий місяць, я не заперечувала, – відповіла Ганна.

– До речі, я сьогодні не змогла знайти ключа від їхньої квартири – хотіла заїхати перевірити, чи все гаразд. Ти його не брав?

– Так, ключ у мене, я тільки вчора там був, перевірив усі крани, все нормально, не хвилюйся, – сказав Вадим.

Через тиждень Ганна завела з чоловіком розмову про те, що на кухні потрібно зробити ремонт.

– Навіщо? – здивувався він. – Мені здається, у нас кухня ідеальна.

– Саме так, тобі здається, – сказала дружина. – Тому що ти там тільки їси, сидячи за столом, і зовсім не знаєш, що посудомийку я за останні два роки тричі ремонтувала, що стінки духовки в іржавині.

– А в неділю я мила підлогу і побачила, що стінки тумби під раковиною внизу трухляві – мабуть, туди кілька разів вода потрапляла.

– І ламінат весь пошкоджений ніжками стільців. Цій кухні вже дванадцять років, а її якість і спочатку була не дуже гарна.

– Тоді ми взяли те, що нам було за коштами, – нагадав Вадим.

– Все правильно, тож зараз кухню треба міняти.

– А гроші? Ми й так багато витратили на батьків та на сина.

– Візьмемо кредит, – сказала Ганна. Зробимо все за першим розрядом, а потім продамо дачу та кредит погасимо. Ми все одно збиралися її продавати. Тож хоч користь буде.

– Ось подивися, я вже доглянула стільниці та посудомийку. А замість ламінату на підлогу треба покласти плитку – це надовго. Якщо завтра замовити, то вже за місяць буде все готове. Ну що?

– Роби, що хочеш, тільки домовмося, що ти займатимешся всім цим сама, – погодився Вадим.

Ганна зайнялася ремонтом. Відремонтувала кухню, встановила нову техніку. Вадим участі у всьому цьому не брав. Він часто затримувався на роботі, бувало, що працював і щосуботи.

Так минуло літо.

На початку вересня Вадим повідомив дружину, що його посилають у відрядження на цілий тиждень. Ганна зібрала йому сумку, поклала туди контейнер із бутербродами, налила в термос каву.

Вадим поїхав.

А Ганна почала збирати його речі. Їх виявилося багато. Окрім двох великих валіз та двох дорожніх сумок, довелося використати чотири картонні коробки розміром шістдесят на вісімдесят, але все помістилося.

Коли Вадим повернувся ввечері в неділю, Ганна, побачивши у вікно, як чоловік паркує на подвір’ї машину, виставила все це на сходову клітку.

Вадим, нічого не розуміючи, спробував відчинити двері своїм ключем, але старий ключ не підійшов до нового замку. Він почав дзвонити у двері. Ганна спитала, хто він такий і що йому тут треба.

– Відчини двері! Що сталося? – намагався з’ясувати він.

– Сталося те, що ти тут більше не живеш. У боковій кишені синьої сумки ти знайдеш пояснення, – сказала Ганна.

Вадим відчинив блискавку і витягнув із кишені сумки великий пакет. У ньому було повідомлення про те, коли треба з’явитися до РАЦСу на розлучення, і півтора десятки фотографій Вадима та Емми.

Деякі дуже фривольні. Навіть зовсім свіженькі – ні в яке відрядження Вадим не їздив, він просто взяв відпустку і весь цей час провів з Еммою на дачі.

Фотографії були зроблені приватним детективом, якого найняла Ганна.

А для того, щоб поділити майно, Ганна найняла адвоката, який представляв її інтереси у суді.

Квартира, як дошлюбне майно, залишилася Ганні. Навпіл розділили дачу, машину та залишок грошей на рахунку – близько вісімдесяти тисяч.

Крім того, пара мала спільний кредит. Вадим намагався довести, що він брав гроші на ремонт квартири Ганни. Але суд визнав, що кредитні гроші були витрачені на користь сім’ї.

Адже Ганна та Вадим жили у цій квартирі разом майже двадцять років і, якби не недостойна поведінка чоловіка, так і продовжували б жити.

Кредит теж поділили навпіл. Його половина дорівнювала приблизно половині вартості не дуже нової машини. Отже, за взаємною домовленістю і машина, і кредит дісталися Вадиму.

Машина йому потрібна, бо від тієї квартири, яку він тепер винаймає, добиратися до роботи потрібно майже годину.

За тиждень після суду Вадим зустрів Ганну біля будинку. На його обличчя було страшно дивитися – ним ніби проїхав асфальтовий каток.

– Що з тобою? Ти брав участь в чубанині? – злякано запитала Ганна.

– Ні, це твій детектив, бажаючи повторно заробити на фотографіях, продав їх чоловікові Емми, – відповів Вадим.

– Сподіваюся, вона жива? – Запитала Ганна.

– Жива. Він вигнав її з дому в одному халаті та домашніх капцях.

– А я чим можу допомогти? – поцікавилася Ганна.

– Скажи, навіщо ти все це затіяла? Приватний детектив, розлучення, суд? – Запитав Вадим. – Невже не можна було розлучитися тихо, по-людськи?

– Скажи, а навіщо ти все це затіяв? Обман? Зрада? Це ти кинув бумеранг. Ось він і прилетів назад, трохи зіпсувавши тобі обличчя. На мою думку, все справедливо!

Ганну й справді призначили головним бухгалтером і правильно зробили. Ця жінка дуже добре вміє рахувати.

А щодо особистого життя, так у неї все ще може скластися, адже їй лише тридцять дев’ять років…

А ви що скажете з цього приводу? Як би ви вчинили в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях.