Ганна приготувала вечерю, і покликала чоловіка до столу. Через декілька секунд, на кухні з’явився Дмитро. – Ммм, як смачно пахне, – задоволено протягнув чоловік, сідаючи за стіл, де на нього чекали ароматні котлетки та картопляне пюре. Тільки-но чоловік взявся за вечерю, як раптом пролунав дзвінок телефону. – Олег дзвонить, – сказав він до дружини, і підняв слухавку. Чоловік привітався з братом, і почав слухати монолог Олега. Динамік у телефоні Дмитра був гучний, і Ганна вловила кілька цікавих фраз у розповіді брата Дмитра. Жінка прислухалася до телефонної розмови чоловіка і…застигла від почутого.

Ганна приготувала вечерю, і покликала чоловіка до столу. Через декілька секунд, на кухні з’явився Дмитро. – Ммм, як смачно пахне, – задоволено протягнув чоловік, сідаючи за стіл, де на нього чекали ароматні котлетки та картопляне пюре. Тільки-но чоловік взявся за вечерю, як раптом пролунав дзвінок телефону. – Олег дзвонить, – сказав він до дружини, і підняв слухавку. Чоловік привітався з братом, і почав слухати монолог Олега. Динамік у телефоні Дмитра був гучний, і Ганна вловила кілька цікавих фраз у розповіді брата Дмитра. Жінка прислухалася до телефонної розмови чоловіка і…застигла від почутого.

Ганна готувала обід, коли чоловік Дмитро зайшов на кухню із винним обличчям. Вона одразу зрозуміла – буде якесь прохання.

– Слухай, Ганно, – почав він, чухаючи потилицю. – Тут таке діло. Олег із Катею шукають житло.

– І що? – запитала жінка, не обертаючись.

– Ну, вони молоді, грошей особливо немає, брат вантажником у магазині підробляє – яка там зарплата. А в тебе ж однокімнатна квартира порожня стоїть після батька.

Ганна відклала ополоник і повернулася до чоловіка.

– Дмитро, я ще не вирішила, що з квартирою робити, – сказала вона. – Або ремонт там зробити і здавати, або продати і нашу іпотеку виплатити.

– Ну так поки вирішуєш, нехай вони там поживуть, – запропонував чоловік. – Комуналку платитимуть.

Ганна зітхнула. Квартира дісталася їй три місяці тому у спадок від батька, старенька однокімнатна квартира у поганому стані. Шпалери відклеюються, підлога скрипить, сантехніка стара. Але все ж таки це була її власність, її спадок.

– А чи надовго вони просяться? – поцікавилася жінка.

– Місяці на два-три, не більше, – запевнив Дмитро. – Поки брат роботу нормальну знайде.

– Добре, – погодилася вона. – Але за умови, що це тимчасово.

Чоловік зрадів.

– Звісно, тимчасово. Олег буде тобі дуже вдячний.

Брат чоловіка зі своєю дівчиною в’їхали за два дні. Олег приволік дві сумки з речами, Катя тягла валізу та пакети з продуктами. Ганна зустріла їх біля під’їзду, щоби показати квартиру.

– Ого, тут зовсім все погано, – сказала Катя, оглядаючи коридор. – А ми думали просто старенька.

– Зате безплатно, – нагадала Ганна.

– Так-так, звичайно, – схаменулась дівчина. – Ми дуже раді.

Олег мовчки оглядав кухню, де фарба облізла з батареї, а лінолеум подекуди порвався.

– Холодильник працює? – спитав він.

– Працює, але старий, – відповіла господиня.

– Зрозуміло, – кивнув чоловік. – А у ванній що?

– Ванна є, але душової лійки немає. Лише кран.

Катя скривилася, але промовчала. Вони розставили свої речі, і Ганна пішла додому. У неї вистачало своїх турбот – сина Андрія треба було зустріти зі школи, погодувати, відвезти на карате.

Перший місяць пройшов спокійно. Олег із Катею жили тихо, комунальні платежі справно переказували. Ганна навіть забувала про них, зайнята своїми справами. То машина зламалася, довелося в сервіс везти, то син занедужав, сиділа з ним два тижні вдома.

– Як там цікаво наші мешканці? – спитав якось чоловік Дмитро.

– Нормально, начебто,- відповіла дружина. – Тихо живуть.

– Олег написав, що вони з Катею одружилися, – сказав чоловік. – У ЗАГСі розписалися минулого тижня. Фото надіслав.

Ганна дуже здивувалася. Отже тепер це не просто співмешканці, а офіційна родина.

Минуло ще три місяці. Ганна, як і раніше, не вирішила, що робити зі спадщиною – то не було часу займатися, то грошей на ремонт не вистачало. Іпотека забирала половину сімейного бюджету, що ледь вистачало на життя.

Одного вечора зателефонував Олег.

– Ганно, привіт, – сказав він. – Тут таке діло. В нас новини.

– Які новини? – насторожено спитала жінка.

– Ми чекаємо на дитину, – радісно оголосив молодий чоловік. – Катя вагітна, взимку народжуватиме.

– Вітаю, – машинально сказала Ганна. – І що далі?

– Ну, нам тепер треба підготуватись, сама розумієш. Тут проблема з твоєю квартирою – дуже холодно буде з дитиною.

Ганна ще більше насторожилася.

– У якому сенсі холодно?

– Та віконні рами зовсім погані, дме звідусіль. Потрібно б вікна поміняти. І підлога теж скрипить, добре б поміняти. Та й холодильник вже вдруге за місяць ламається, продукти псуються.

Жінка мовчала, переварючи почуте.

– Тобто ви хочете, щоби я зробила ремонт? – уточнила вона.

– Ну, не весь ремонт, – поспішив заспокоїти Олег. – Вікна тільки, підлогу і холодильник. Найнеобхідніше.

– Зрозуміло, – сухо сказала Ганна. – Я подумаю.

Після розмови вона сиділа на кухні, намагаючись збагнути, що відбувається. Півроку тому брат чоловіка просився на кілька місяців. Тепер вони одружені, чекають на дитину і просять ремонт.

– Діма, твій брат зовсім знахабнів, – сказала Ганна чоловікові, коли той прийшов з роботи.

– А що сталося? – здивувався він.

– Вони хочуть, щоби я їм ремонт зробила. Вікна, підлогу, холодильник.

Дмитро почухав бороду.

– Ну, з дитиною справді потрібні нормальні умови, – обережно сказав він.

– Дмитро, це моя квартира! – обурилася дружина. – Вони там живуть безкоштовно вже півроку, а тепер ще й вимоги висувають.

– Не вимоги, а прохання, – поправив чоловік. – І потім, вікна справді погані, я сам бачив.

– Тоді нехай самі міняють, – запропонувала жінка. – Хочуть жити, хай вкладаються.

– А якщо ти потім вирішиш продати квартиру? Вони залишаться без грошей та без житла.

Ганна подивилася на чоловіка з подивом. Невже він не розуміє абсурдність ситуації?

– Отже, я маю витрачати свої гроші на чужих людей? – спитала вона.

– Вони не чужі, Олег мій брат, – нагадав Дмитро.

– Мені від цього не легше.

Наступного дня зателефонувала Катя.

– Ганно, – запобігливо почала вона. – Олег говорив із тобою щодо ремонту?

– Говорив, – коротко відповіла господарка квартири.

– Ми дуже сподіваємось на твоє розуміння. Дитина буде, потрібні хороші умови.

– Катю, а чому ви самі не можете зробити ремонт? – спитала Ганна. – Якщо вам так важливо.

Дівчина зам’ялася.

– Ну, як же, ми ж не знаємо, чи надовго тут живемо. Раптом ти вирішиш продати, а ми гроші витратимо.

Ганна поклала слухавку і засміялася. Нахабство зашкалювало. Вони хочуть жити в її квартирі безкоштовно, але ремонт робити повинна вона. А якщо попросити їх вкластися, то одразу згадують про невизначеність.

Увечері вона спробувала ще раз поговорити із чоловіком.

– Дмитро, ти розумієш, що відбувається? – Запитала жінка. – Твій брат вважає, що я маю облаштувати йому житло за свій рахунок.

– Ти ж все одно збиралася там робити ремонт, – заперечив він.

– Коли я казала, що збиралася?

– Ну, казала ж, що або відремонтуєш і здаватимеш, або продаси.

– Це не означає, що я збиралася робити ремонт для них, – пояснила Ганна. – Якщо здавати, то я зроблю косметичний ремонт під квартирантів. Якщо продавати, то взагалі нічого робити не буду.

– А в чому різниця? – не зрозумів чоловік.

– У тому, що я витрачаю гроші на свій зиск, а не на чужу зручність.

Дмитро мовчав, явно не бажаючи сваритись із братом.

– Може, хоч холодильник купимо? – попросив він. – Не такі великі гроші.

– Ні, – твердо сказала дружина. – Або вони самі все роблять або з’їжджають.

Наступного дня Олег приїхав до них додому. Сів за стіл, попросив чай.

– Ганно, я розумію, що прошу багато, – почав він. – Але ми у скрутній ситуації. Дитина скоро, а жити нема де. Роботу нормальну не вдається знайти.

– Жити є де, – заперечила жінка. – У вас є дах над головою.

– Але ж умови погані.

– Тоді покращуйте самі.

– Ми не можемо витрачати гроші на чужу квартиру, – пояснив Олег. – А як ти потім скажеш з’їжджати?

– А якщо я скажу з’їжджати зараз? – поцікавилася Ганна. – Що ж тоді?

Чоловік розгубився.

– Ну навіщо так, ми ж родичі.

– Родичі могли б бути вдячнішими, а не нахабніти, – сказала господиня квартири.

Дмитро сидів мовчки. Ганна зрозуміла, що підтримки від нього не діждеться.

– Олеже, я пропоную компроміс, – сказала вона. – Хочете покращити умови – робіть за власний рахунок. Коли і якщо я вирішу продати квартиру, поверну вам витрачену суму.

– А як не повернеш? – недовірливо спитав він.

– Тоді не поверну, – знизала плечима жінка. – Життя штука непередбачувана.

– Ні, так не годиться, – похитав головою Олег. – Потрібні гарантії.

– Які гарантії? Розписку хочеш?

– Розписка не допоможе, якщо грошей не буде.

Ганна встала з-за столу.

– Знаєш що, Олеже, – сказала вона. – Я бачу, що ти вважаєш мене не розумною. Сам живеш безкоштовно, а ремонт хочеш за мій рахунок.

– Та ні, – занепокоївся він. – Я просто хочу зрозуміти.

– Розуміти тут нема чого. Або приймаєш мої умови, або шукаєш інше житло.

– Ганно, не кип’ятись, – втрутився нарешті Дмитро. – Спокійно розберемося.

– Мені нема в чому розбиратися, – відповіла дружина. – Все дуже ясно.

Після відходу Олега подружжя посварилося. Діма звинувачував дружину у поганому ставленні до його брата, вона його – у безхарактерності. У результаті лягли спати, не розмовляючи.

Вранці зателефонувала Катя.

– Ганно, ти зовсім Олега засмутила, – докірливо сказала вона. – Він півночі не спав.

– А це мене не стосується, – відповіла жінка.

Катя заплакала у слухавку.

– Ми ж чекаємо на малюка, а ти така жорстока.

– Жорстокість – це просити від інших людей витрачати гроші на твою зручність, – пояснила Ганна і поклала слухавку.

Цілий день вона думала про цю розмову. Невже вона справді жорстока? Чи просто не дає себе використовувати?

Увечері чоловік прийшов додому похмурим.

– Олег засмучений ходить, – сказав він. – Катя плаче.

– Нехай плачуть за здоров’я, – байдуже відповіла дружина.

– Ганно, ну не можна ж так із родичами. Це мій брат.

– А як можна? Дозволити на собі їздити?

За тиждень Ганна приїхала перевірити квартиру. Олег був на роботі, вдома сиділа Катя з животиком, що помітно округлився.

– Проходь, – мляво сказала вона.

Ганна оглянула житло. У кутку кімнати стояв новий телевізор, на кухні з’явилася мікрохвильова піч.

– Звідки техніка? – поцікавилася господиня.

– Купили, – відповіла Катя. – У кредит.

– Ага, – сказала жінка. – На новий телевізор кредит можна взяти, а на вікна грошей немає.

Дівчина почервоніла.

– Телевізор недорогий був.

– А вікна дорогі, зрозуміло.

У цей момент прийшов Олег. Побачивши Ганну, насупився.

– Що, перевіряти приїхала? – спитав він.

– Перевіряти, – підтвердила жінка. – Моя квартира таки.

– Поки що твоя, – буркнув він.

– Що означає «поки що»?

– А те, що все у житті змінюється.

Ганна відчула злість. Півроку безкоштовного проживання перетворили вдячних родичів на зухвалих мешканців.

– Знаєш що, Олеже, – спокійно сказала вона. – У вас місяць на пошук нового житла.

– Як місяць? – ахнула Катя. – У мене за два місяці пологи!

– Отже, встигнете знайти, – знизала плечима Ганна. – Місяць це багато.

Олег підвівся з дивана.

– Ти розумієш, що робиш? – спитав він. – Виставляєш вагітну жінку.

– Я не виставляю, я не продовжую безкоштовне проживання зухвалим людям.

Вона вийшла з квартири. На сходах почула вигуки та плач, але не озирнулася.

Вдома на неї чекав розлючений чоловік.

– Ти зовсім вже? – накинувся він. – Виставила вагітну невістку!

– Виставила зухвалих нахлібників, – поправила Ганна. – А їхній сімейний стан мене не стосується.

Олег із Катею за тиждень переїхали до квартири батьків Олега та Діми. Через день Ганні вже дзвонила свекруха з претензіями, потім зовиця з докорами. Вся рідня чоловіка вважала її негідницею. Але Ганна тепер була спокійна – нарешті її квартира знову належала їй.