– Боже мій… Настав час повертатися в нормальне життя! Цей чорний костюм пора знімати, і взагалі привести себе в порядок. Волосся відросло, пора б у перукарню сходити… – Мамо, ти зразу помолодшала років на десять! Давно я тебе такою не бачила, я дуже рада!
Олена йшла з роботи додому. Підійшовши до будинку, жінка раптом побачила машину свого чоловіка Олексія. – Цікаво, і чого це він так рано вдома? – подумала вона. – Зазвичай раніше восьмої ж не буває… Олена відкрила двері своїм ключем і зайшла в кімнату. Чоловік спав на дивані, відвернувшись до стіни. – Ну, нічого собі! – знову подумки здивувалася Олена. – Дивина та й годі сьогодні. Зовсім на Олексія не схоже… Вирішивши не будити чоловіка, жінка перевдягнулася й пішла готувати вечерю. Коли все було готове, Олена зайшла обережно торкнулася Олексія за плече. – Агов, годі спати! – посміхнулася вона. – Вечеряти пора… Олена глянула на чоловіка й остовпіла.
Олена була на роботі. Раптом задзвонив телефон. Дзвонила її сусідка Марина.
– Оленко, в суботу я чекаю на вас з Олексієм! – сказала вона в слухавку. – У мене ювілей в ресторані біля театру. Ну ти знаєш де.
– Дякую, Мариночко, обов’язково будем! – пообіцяла Олена.
До суботи залишалося три дні, а їй треба буде ще зайти в торговий центр, купити щось новеньке на урочистість. Давно вже Олена не оновлювала свій гардероб.
Тим більше вона нещодавно придивилася костюм. Їй він дуже сподобався, але Олена не знала куди в ньому піти. На роботу занадто якось, а от на ювілей – якраз.
Олена вирішила, що в торговий центр зайде завтра після роботи, сьогодні їй треба приготувати вечерю. Але насамперед потрібно зайти в супермаркет, щось купити з продуктів.
– Олексію моєму вічно ніколи, – думала Олена. – З роботи завжди пізно приїжджає. Доведеться знову самій тягнути пакет з продуктами…
Підійшовши до будинку, жінка побачила машину свого чоловіка.
– Цікаво, а що це він так рано вдома? – подумала вона. – Зазвичай раніше восьмої ж не буває…
Піднявшись на ліфті на свій поверх, Олена відкрила двері своїм ключем і одразу натрапила на туфлі чоловіка.
– Не схоже на нього, – подумала жінка. – Олексій у мене дуже акуратний і взуття завжди ставить на спеціальну поличку…
Вона пішла на кухню, поставила пакет з продуктами й зайшла в кімнату.
Чоловік спав на дивані, відвернувшись до стіни.
– Ну, нічого собі! – знову подумки здивувалася Олена. – Дивина та й годі сьогодні. Зовсім на Олексія не схоже…
Вирішивши не будити чоловіка, жінка перевдягнулася й пішла на кухню.
Коли вечеря була готова, Олена зайшла в кімнату й обережно торкнулася Олексія за плече.
– Агов, годі спати, вночі що робити будеш?! – посміхнулася вона. – Вечеряти пора… Ну Олексію, перестань!
Олена знову торкнулася його за плече. Але той не реагував…
Вона повернула чоловіка на спину й ахнула!
Олена остовпіла, а потім вискочила з квартири й подзвонила у двері до сусідки.
Відкрила Марина з посмішкою на обличчі:
– Привіт, Оленко! – і раптом осіклася, побачивши дивне й розгублене обличчя сусідки.
– Що? Оленко, що трапилося?! – занепокоїлася Марин. – Та на тобі лиця немає…
– Там… Олексій… Там… – розгублено махнувши рукою, Оленка сповзла по стіні на підлогу.
Сусідка кинулася її піднімати.
Марина викликала швидку. Оленка сиділа у ступорі.
– А де Іринка? – запитала сусідка.
– У неї по середах підготовчі курси… Прийде біля дев’ятої, – машинально відповіла Олена.
…Лікар швидкої сказав, що вже пізно. Олексія не стало раптово. Ймовірно серце.
– Як же ж так? Він ніколи не скаржився на серце… У сорок років… Господи, мій чоловік не гульбанив, займався спортом… Як таке могло статися? – Олена нерозумно дивилася на лікаря.
Але той тільки розвів руками:
– Буває таке…
…На поминках в Олени сліз не було. Вона стояла, як кам’яна.
З одного боку її підтримував під руку старший брат, а з іншого дочка Ірина, яка нескінченно плакала. Сльози текли і текли по її щоках.
Як пройшли поминки і наступні кілька днів, Олена пам’ятала невиразно. Усі наступні дні були найважчими.
Вона дуже боялася залишатися одна вдома, з нетерпінням чекала доньку, коли та йшла на підготовчі курси, а потім гуляла зі своїм хлопцем, який зустрічав її.
Жінка обходила стороною диван, де вона знайшла чоловіка.
– Оленко, давай ми відвеземо твій диван на дачу, а тобі віддамо наш? Ти ж знаєш він у нас новий. Ми з чоловіком купимо собі більший, ти ж бачиш нашу комплекцію, – Марина намагалася відволікати сусідку від гірких роздумів.
– Дякую, Мариночко, що б я робила без тебе, – з радістю погодилася та.
Олена вечорами багато сиділа у роздумах, а подумати було над чим.
Треба буде Ірину вчити. Вона збирається вступати в інститут, потрібні гроші.
Поховавши чоловіка, Ірина стала сенсом її життя і вона поклялася собі, що зробить усе, щоб дочка не відчувала труднощів у житті.
– Заради моєї Іринки я працюватиму без свят і вихідних. Та й які свята, коли немає поряд мого коханого чоловіка.
Їй здавалося, що згодом важкі переживання від втрати чоловіка мають притихнути, але цього не відбувалося.. Навпаки, почуття самотності наростало.
Вона ніяк не хотіла вірити, що більше не побачить чоловіка.
Правда, іноді Олексій їй снився, і після цього вона завжди їхала до нього на цвинтар, сиділа біля могилки й розмовляла з ним. Начебто б і на душі ставало легше…
Минуло понад пів року. Ірина вступила в інститут.
Одного разу Олена, проходячи повз дзеркало, уважно подивилася на себе й відсахнулася.
– Боже мій… Настав час повертатися в нормальне життя! Цей чорний костюм пора знімати, і взагалі привести себе в порядок. Волосся відросло, пора б у перукарню сходити…
Коли Олена повернулася, то донька ахнула:
– Мамо, ти зразу помолодшала років на десять! Давно я тебе такою не бачила, я дуже рада!
Олена посміхнулася, бо кожній жінці приємно, коли їй роблять комплімент, а їй потрібна була ця похвала.
На роботі колеги зустріли Олену схвальним гулом:
– Чудово виглядаєш, ми знали, що ти впораєшся!
…Минув рік, настала весна. Якось Олена поверталася з роботи. По дорозі вона зайшла в супермаркет. Зайшовши у під’їзд, жінка підійшла до ліфта, намагаючись натиснути кнопку виклику, але в неї не виходило – руки зайняті покупками.
В цей час хтось підійшов і натиснув кнопку. Олена швидко зайшла в ліфт, а за нею зайшов якийсь чоловік.
– Доброго вечора, мені на дев’ятий, а вам? – запитав він з усмішкою.
– На восьмий, – відповіла Олена.
Той натиснув кнопку і ліфт поїхав угору.
– Значить, ми сусіди, – сказав незнайомець. – Я тут нещодавно купив квартиру й оселився. До речі, мене звуть Максим. А вас як?
– Олена, – відповіла вона.
Ліфт зупинився, жінка вийшла, а сусід слідом за нею.
– Давайте потримаю пакети з продуктами, поки ключ знайдете в сумці, – посміхнувся він привабливою усмішкою.
– Та не бійтеся ви, я точно ваш сусід! – побачивши її нерішучість, сказав чоловік.
– Дякую, – Олена знайшла ключі від квартири, відкрила двері. – До побачення.
Вона зайшла в квартиру й закрила двері…
…Вдруге Олена зустрілася з Максимом в автобусі.
Чоловік усміхнувся їй і кивнув головою. Вона кивнула у відповідь. В цей час автобус смикнувся, Олена не встигла вхопитися за поручень і опинилася у нього в обіймах.
Піднявши голову, жінка застигла. Вона побачила відбиток її помади у нього на сорочці!
– Ой, вибачте, я зіпсувала вам сорочку…
Але Максим не засмутився, і тільки посміхнувся:
– Нічого страшного, виглядає інтригуюче. Зате тепер жінки на мене звертатимуть особливу увагу! Ось що значить їздити громадським транспортом. Давненько я не їздив, машину якраз в ремонт здав. А може це й на краще…
Він вийшов на дві зупинки раніше, посміхнувшись до Олени й махнувши їй рукою.
Увечері доньки довго не було. Вона переживала, дзвонила, але абонент був недоступний.
Нарешті Ірина з’явилася весела й щаслива.
– Доню, чому ти не відповідаєш на дзвінки?!
– Ой, мамо, телефон розрядився, – діставши його з сумки, сказала та. – І я забула зарядку? А чого ти переживаєш? Нічого зі мною не станеться, я ж не одна, Олег мене проводжає.
Мамо, я розумію, що тобі нудно. А може нам собачку завести, гуляти будеш із нею? – сказала Ірина.
– Ні, собачку я не хочу. Вона вранці не дасть нам спати, особливо на вихідних…
…Олена поверталася з роботи через парк. Сьогодні вона не поспішала. Ірина пішла до подружки на день народження, прийде пізно. Олег її проведе.
Вона думала про своє, дивилася під ноги, коли перед нею зупинився якийсь чоловік.
Олена підняла голову.
– Максим! – здивувалася вона.
Той усміхнувся.
– Так, а ви кого очікували побачити?
– Нікого, взагалі-то. Іду от з роботи.
– Тоді ходімо разом.
Олена раптом стала дуже серйозною.
– Послухайте, можливо, ви й звикли фліртувати з жінками, – сказала вона. – Але зі мною це ні до чого. У мене доросла дочка, і я вдова…
– І що? Це не значить, що ви маєте вести чернечий спосіб життя. А щодо флірту ви не праві, я зовсім не ловелас…
…Минуло два дні. Олена постійно думала про Максима, хоч і намагалася відганяти ці думки. А потім почала дорікати собі перед пам’яттю чоловіка:
– Навіщо це мені потрібно? Можливо, це не добре, адже мого чоловіка не стало, а я думаю про іншого чоловіка?
Але потім після роботи Максим знову зустрів її, вже з букетом троянд і запросив у кафе.
А вона не змогла відмовити.
З того часу вони почали зустрічатися. Її тягнуло до Максима, як і його до неї…
– Ніколи б не подумала, що здатна ще раз закохатися, – розмірковувала Олена. – Мені так добре з Максимом. З ним я почуваюся жінкою, відчуваю надійність і турботу…
Ірин щось запідозрила.
– Мамо, що з тобою відбувається? – запитала вона. – Може, ти закохалася?
– Та що ти таке кажеш, дочко! – сплеснула руками Олена, а потім раптом сказала: – Іринко, ти, мабуть, не любиш мене?
– За що, мамо?!
– За те, що я наробила… Я зрадила нашого тата, і мені соромно…
– Мамо, то ти таки закохалася? – Ірина дивилася на матір. – Ну нарешті, ну слава Богу! Ти що, мамо, це ж дуже добре! Я за тебе так рада! Мамо, ти не хвилюйся. Життя триває. Ти маєш бути щасливою…
– Думаєш?
– Я впевнена, мамо! Ну і коли ти познайомиш мене зі своїм обранцем?
– Хвилин через п’ять, – відповіла Олена й набрала номер Максима.
– Так швидко, він що за дверима? – здивувалася Ірина.
– Майже. Максим живе поверхом вище, – сказала Олена і посміхнулася.
– Ну й конспіратори ви, мамо! – засміялася Ірина. – І як це все повз мене пройшло?! Як я тільки таке пропустила?
Мати з дочкою засміялися, а невдовзі вже сиділи на кухні з Максимом і обговорювали плани на подальше щасливе життя…