– Я телефон забув, де він? – Ось лежить, на столику, – відповіла Ліда, намагаючись говорити спокійно. – Закрутився зовсім з цією роботою… . Сьогодні ось знову захід, повернуся пізно. Тобі нічого не потрібно, Ліда? – Потрібно. Я тут подумала і вирішила, що мені потрібна квартира

Ліда вийшла з душу, сіла на диван і помітила телефон чоловіка на журнальному столику. Пішов на роботу, а телефон забув. Як же без нього тепер? Зазвичай він з ним не розлучався, навіть йдучи у ванну кімнату завжди брав.

Ліда ніколи не брала телефон чоловіка, а тут чомусь взяла. Так, пароль стоїть… Ліда згадала, що він місяць і день народження дочки колись ставив на пароль. Точно, не змінив.

Зайшла в месенджер. Цікаво, з ким він спілкується крім роботи. Перший у списку якесь”Кошеня”, на аватарці відретушована блондинка.

У Ліди голосно застукало серце від хвилювання. Невже її Костя і це кошеня… Ліда відкинула телефон убік. Може краще нічого не знати і жити далі? А чи зможе вона?

Взяла телефон назад. Видихнула і відкрила листування. Там були в основному голосові повідомлення. Натиснула на кілька останніх.

– Зайчику, а ми сьогодні в ресторан поїдемо чи додому замовимо? Так хочеться смачненького, – пролунав з динаміка телефону жіночий голос.

-Котику, вибач, але сьогодні не зможу. Треба побути вдома. Дружина з лікарні приїхала на кілька днів, потім знову ляже, – відповів Костя.

– Блін, як мені це набридло вже… Ти говорив, що справи у неї погані, лікування не допомагає, а вона он, скаче як кінь! Твоя дружина ще нас переживе!

– Яно, ну навіщо так говориш? Злючка, покараю тебе як слід, готуйся!

– Знаєш, мені це вже так набридло! Ховатися, приховуватися. Я твоя дружина вже більше, ніж вона. Жити з нею з жалю – ну таке собі…

Мені хочеться швидше стати законною дружиною, подарувати тобі сина, уявляєш, як ми будемо щасливі? Час позбутися старої калоші і почати життя заново, пупсик!

У Ліди потемніло в очах, закрутилася голова від почутого. Вона не стала далі слухати, відкинула телефон і лягла на диван.

– Мамо, тобі погано? – запитала дочка, вийшовши зі своєї кімнати.

– Катюшо, я в шоці… Зараз відкрила листування твого батька і його… Дівки. Вони чекають мого відходу засвіти…

– Господи, мамо, невже це правда? У тата хтось є?

Катя взяла телефон і прослухала кілька повідомлень. Її обличчя змінювалося на очах.

– Ну, мерзотники, слів немає! Як він міг? Мамо, що будеш робити?

– Не знаю, донько… Я хоч зараз би від нього пішла, та нікуди. Звичайно ж, мені хочеться висловити все і піти, грюкнувши дверима.

Але мені ще потрібно пройти курс процедур, потрібні гроші. Те, що пропонують безкоштовно, мені не підходить, дуже погано переношу.

Потрібні хороші препарати, а вони коштують недешево. Гроші твого батька – і мої гроші, ми разом починали бізнес, без мене нічого не було б, ти ж знаєш.

При розлученні майно будемо ділити, але на це все потрібен час, а у мене його немає. Тому я поки нічого не скажу йому, і ти тримай себе в руках. Я придумаю, як помститися йому…

Ліда поклала телефон на місце, де він лежав спочатку. І вчасно. У квартиру влетів чоловік.

– Я телефон забув, де він?

– Ось лежить, на столику, – відповіла Ліда, намагаючись говорити спокійно.

– Закрутився зовсім з цією роботою… . Сьогодні ось знову захід, повернуся пізно. Тобі нічого не потрібно, Ліда?

– Потрібно. Я тут подумала і вирішила, що мені потрібна квартира. Я не знаю, скільки мені залишилося, хочу доживати в затишній квартирі, а не в цьому великому будинку. Та й тобі не доведеться бачити, як я згасаю.

Моя подруга продає в центрі міста хорошу двокімнатну квартиру з меблями і технікою. Мені вона підійшла б якраз. І від лікарні недалеко.

Очі Кості забігали. Стиснувши губи, він думав.

Ліда дивилася на нього і уявляла, що він думає…

“Дорого, звичайно, квартира обійдеться. Але зате дружину бачити не буду, спокійно зможу з Янкою бачитися і проводити більше часу. Думаю, Ліді недовго вже залишилося, треба почекати. І тоді, свобода!

А зараз не можу піти, камінням всі закидають, хвору дружину кинув. А так, після її відходу посумую для видимості, і одружуся на Яні. Катька оселиться в тій квартирі, яку куплю. Всі задоволені і щасливі… ”

– Хороша ідея, Лідо. Раз тобі так спокійніше буде, давай купимо. Мені для тебе нічого не шкода. Ось банківська картка, там тобі на лікування і на життя гроші.

А квартирою я завтра ж займуся. Інвестиція в нерухомість, так би мовити. Скинь мені адресу квартири. Оформлю на себе.

– Та ні, на дочку оформи, мені так спокійніше буде, що у неї свій куточок залишиться.

– Добре, Лідо, дочка наша, нехай буде так.

Костя пішов, а Ліда звалилася без сил на диван. До неї тільки почало доходити, що Костя зрадив її. Адже 30 років тому він мало не на колінах повзав, просив вийти за нього заміж.

І ось тепер спить і бачить, як залишиться один і буде радіти життю з молодою і красивою. Як же боляче і прикро… А тут ще ця проклята хвороба…

Але нічого. Вона візьме себе в руки, і обов’язково одужає, і буде жити. На зло всім. А Костю життя покарає…

Квартира була куплена, речі перевезені. Катя переїхала разом з мамою. Ліда проходила лікування, було складно, але вона мужньо терпіла всі тяготи.

Костя зрідка заїжджав до Ліди і, як їй здавалося, придивлявся, як вона виглядає, чи не стало їй гірше.

Ліда спеціально робила вигляд, що їй дуже погано, намагалася дати зрозуміти, що їй недовго залишилося.

Лежачи в лікарні на крапельницях, Ліда познайомилася з Михайлом. Він теж проходив лікування. Всіляко підбадьорював і надавав підтримку. Він, як ніхто інший, знав, що відчуває Ліда.

Його покинула дружина, злякавшись, що доведеться доглядати за хворим чоловіком.

Михайло переживав, звичайно, але образи не тримав. Кожен хоче бути щасливим. Дітей у нього не було, про що він дуже шкодував.

Після курсу лікування, Ліда обмінялася з Михайлом номерами телефонів, і періодично телефонували один одному, дізнавалися як справи. Підтримка Михайла була дуже важлива.

Своїм батькам, які жили в іншому місті, Ліда нічого не розповідала про свою хворобу, не хотіла їх засмучувати. У мами хворе серце, навіщо їй зайві хвилювання.

Коли Ліда зрозуміла, що йде на поправку, вона піднялася духом ще більше. Тепер можна зайнятися і чоловіком.

Без попередження Ліда приїхала ввечері додому. Тихо відкрила ключем двері і зайшла.

Як вона і очікувала, чоловік був вдома з Яною. Побачивши Ліду, він підскочив з дивана і голосно крикнув:

– Лідо? Ти що тут робиш? Чому не попередила?

З кухні вийшла Яна, в короткому халаті, з розпущеним знебарвленим волоссям. В руках вона тримала два келихи з ігристим.

– Привіт, Костю. Поки що це і мій дім теж, якщо ти не забув, і я маю право приходити, коли захочу. А ти, дивлюся, час даремно не втрачаєш… Познайом нас, чи що?

– Е… Це Яна. Моя… Колега по роботі. Обговорюємо новий проект!

– Зайчику, ну досить брехати! Твоя дружина хоч і хвора, але не дурна, вона все прекрасно розуміє! Ліда, я його коханка, ми кохаємо одне одного. Ось, хоч я сказала правду! – вигукнула Яна.

– Яно, я дуже рада за вас. Зараз так рідко зустрінеш щиру і безкорисливу любов! Адже вона саме така?

– Звичайно! Ви за кого мене приймаєте? Я люблю Костика просто так, він чоловік моєї мрії, щоб ви знали!

– І ти будеш з ним і в горі, і в радості? Навіть якщо у нього не буде грошей? – продовжувала Ліда.

– Звичайно! Мені не важливі його гроші!

– Добре. Ми зараз це перевіримо. Костя, перепиши на мене свій бізнес і гроші з рахунків. Адже я разом з тобою починала і допомагала розвитку нашої справи. Невелику суму можеш залишити собі і почати все з нуля.

Як колись ми з тобою починали. Я гідно пройшла весь шлях, погодься, жодного разу не зрадила тебе, не обдурила за 30 років життя.

Чого не можна сказати про тебе. Завести коханку, коли твоя віддана дружина хворіє, потребує підтримки і допомоги – ну дуже підло і огидно.

І я маю право вимагати компенсацію. Заразом і Яну твою перевіримо, любить вона тебе, чи твої гроші!

Яна розгублено подивилася на Костю.

– Зайчику, що вона несе? З чого раптом, вона повинна отримати твій бізнес і гроші?

– Ну, це звичайно Ліда загнула, а ось після розлучення майно поділимо навпіл, – відповів Костя.

– Я не згодна! Як ми будемо жити без грошей? Та ти знаєш, у скільки мені обходяться косметичні процедури щомісяця? А скільки на вбрання йде?

– Нічого, якось проживемо. Адже з коханим і рай у курені? Тобі ж я важливий, а не гроші? Не переживай, бідувати ми не будемо, але і як раніше не буде.

– Ну ні. Я не згодна витрачати свою молодість на бідного смердючого старого! Ще трохи і ти в нього перетворишся! Ти мені обіцяв зовсім інше!

Я чекала, коли вона… Піде засвіти. І що, даремно чекала і терпіла твої ласки? Іди ти знаєш куди? Я на таке не підписувалася! Залишайся зі своєю дружиною тоді!

Яна втекла в спальню, швидко переодяглася і кулею вискочила з дому.

– Ну що, Костику, побачив справжнє обличчя своєї Яни?

– Побачив. Я, наївний, думав, що вона і справді мене кохає, такі солодкі слова говорила, а тепер став смердючим старим.

– Костю, я подаю на розлучення. Поділимо все порівну. І розійдемося, як в морі кораблі.

– Добре, Лідо. Пробач мене, якщо зможеш…

Хвороба Ліди відступила. Вона не знала, скільки ще проживе, і раділа кожному дню. Адже поруч з нею були тільки вірні і надійні люди – дочка і Михайло.