«Ти варта кращого», – чули таке колись про себе? Певно, стенали плечима і хмикали, бо яке вже краще? І це стосується чи роботи, чи кавалера, чи ставлення.

«Ти варта кращого», – чули таке колись про себе? Певно, стенали плечима і хмикали, бо яке вже краще? І це стосується чи роботи, чи кавалера, чи ставлення.

Я теж тоді хмикала, бо мені здавалося, що нема на світі кращого за Максима, чому бабуся і мама не дивляться на нього моїми очима?

А от подруга Аня, навпаки, як побачила мого хлопця, то сказала:

– Він вартий кращої, ти вже вибач, Інно. Такий красень, а тебе вибрав. Пощастило тобі. А він часом не має якогось гарного друга?

– Я спитаю, – слова подруги мене зовсім не заділи, навпаки, це був наче комплімент таке від неї почути, бо Аня була писана красуня і сама я відчувала якусь перевагу над нею.

Ми з Максимом познайомилися біля лотка з морозивом, залишилося моє улюблене і я потягнула за ним руку, як інша рука випередила мене.

– Я перша його побачила, – випалила я і обернулася до власника руки.

То був Максим і я вже тоді готова була віддати йому не лише морозиво, але й своє серце.

– Я хотів вам його подати, – відказав він і галантно подав мені морозиво, – і спитати чи можна за такий добрий вчинок ваш номер телефону.

І я дала йому номер телефону, а далі ми й зустрілися, він пригостив мене моїм улюбленим морозивом замість букету квітів, але далі були і квіти, і кіно.

Ми вже зустрічалися кілька місяців, коли я вирішила розповісти про це подрузі, а вона мені отак відповіла, мовляв, оце тобі пощастило не заслужено.

Зі своїми батьками я не спішила його знайомити, бо не знала чи це серйозно, але далі Максим запросив мене на дачу до свого друга.

– Ні, я так не можу, – відказала я йому, – Це надто швидко, тим більше, що я не знаю, які у тебе наміри.

– У мене дуже серйозні наміри, – запевняв мене хлопець.

– Тоді ти маєш познайомитися з моїм рідними.

– Я згоден.

Коли зустріч з Максимом пройшла, то мама і бабуся в один голос сказали:

– Доню, що ти в ньому знайшла? Ти варта кращого.

Тато промовчав, а я очима лиш кліпала, бо ж Максим – ідеальний.

Коли я сказала, що мене запросили на дачу, то мама сказала аби я взяла Аню:

– Вона за тобою пригляне.

І ось ми поїхали на дачу, Аня очей з Максима не зводить та все його випитує, де вчився, хто батьки, що любить.

Я чесно зізнаюся, що я дізналася з цієї розмови більше, ніж за чотири місяці зустрічання з ним. На дачі вже чекав його друг Ігор, хлопець не показний, але приємний і ввічливий.

Далі ще під’їхали пари і вечір був чудовим.

Я ділила кімнату з Анею, але заснула раніше і її не дочекалася. На ранок встала, а Ані нема, подумала, що вона пішла каву робити, але на кухні був лишень Ігор, ми попили кави і я помогла йому перемити посуд з вечора. Мені було приємно бачити, який він господарний, протер сам підлогу і сказав, що поки підемо в сад аби підлога висохла, а сніданок буде згодом.

– Ти чудова дівчина, – сказав він мені, – ми дружимо з Максимом, але він тебе не вартий.

Я не розуміла, чому він так каже, хоч мені було приємно, що він так високо мене оцінив. Далі всі прийшли на вулицю, хто був на дачі, стали робити сніданок, гомоніти і веселитися. Аж тоді я побачила Аню, вона була трохи сумна, але я це списала на те, що їй не сподобався Ігор, а вона наче йому пара.

Потім ми поїхали додому, Максим був веселим і щасливим, казав, що то найкращі його вихідні.

Ми продовжували зустрічатися, як тут Аня мені каже:

– Я чекаю дитину від Максима, а він не хоче женитися.

– Що?, – я не знала, що казати.

– Я чекаю від нього дитину і ти маєш його покинути. Тоді він зі мною одружиться.

Я пішла геть і довго не могла прийти до себе, адже у нас все було серйозно, хоч Максим, і не освідчився, але все до того йшло.

Звичайно, що я з ним поговорила і він зізнався, що то була помилка, але він не хоче з Анею одружуватися.

– Я вартий більшого, – казав мені впевнено.

– І я також, – відповіла впевнено я.

Мої батьки були неймовірно раді, що все так повернулося.

– Доню, вони один одного варті, а ти знайдеш своє щастя.

І справді, Ігор мені все частіше писав та запрошував на прогулянки чи в ресторан. І всі мої рідні і знайомі казали, коли бачили нас разом, що ми створені один для одного.

– Ви чудова пара, – казали вони, – Дуже підходите один одному.

І я відчувала також, що мені біля Ігоря дуже спокійно і я почуваюся вільно, впевнено, не думаю, що таке сказати аби йому сподобатися, як стати чи сісти аби показати свою гарну сторону, чи як одягтися аби він був у захваті від мене.

Якось у нас все так було спокійно і плавно, ми одружилися і далі у нас з’явилися діти, наші батьки нам помагають з усім, ми дуже всі ладнаємо, нема нікого в родині аби тягнув ковдру на себе і тим самим всіх збурював.

Аня так і не вийшла заміж, ростить донечку сама, їздить на заробітки та вважає, що доля до неї поставилася несправедливо, адже вона гарна і фігура чудова та людина приємна, а щастя все нема.

Максим й досі не одружений. Каже, що не може знайти собі пари.

Ігор з ним не контактує, каже, що й інші друзі теж не часто його бачать, бо він прагне привести на зустріч молодих жінок, щоб похизуватися. Звичайно, що дружини таке не схвалюють аби в компанії були інші жінки, яких не спиняє обручка на пальці. Отак всі йому й відмовляють, коли він хоче зустрітися, бо спокій в сім’ї важливіший.

Він ображається і каже, що друзі йому заздрять, бо у самих жінки вже постаріли, втратили фігуру та думають лишень про дітей. Каже аби вони їх кидали та йшли у вільне плавання. Поки ніхто не згодився.

А я зрозуміла, що для мене моя сім’я – найцінніше, що може бути, мій чоловік – найкращий для мене, мої діти – найкращі для мене, мої рідні – найкращі для мене. А думка інших людей вже мене не хвилює.