Доросле життя не склалося: після дитячого будинку поневірялася без житла. Наче сирота, з іншого боку, ніхто не знає, чи живі батьки?

Дівчинці було всього два роки, коли її мама зрадила. Відвела до дитячої поліклініки, ніби на прийом, посадила на стілець і попросила жінок, які в коридорі, хвилинку пригледіти за дитиною, щоб не впала. І відійшла.
Більше не повернулася.

Викликали поліцію, і дівчинка опинилась у будинку дитини.

Звісно, ​​згодом дізналася про цю історію, бо все зафіксовано у документах.

Доросле життя не склалося: після дитячого будинку поневірялася без житла. Наче сирота, з іншого боку, ніхто не знає, чи живі батьки?

Тільки душевна травма болить і болить, спокою не дає.

Виповнилося тридцять років. Радіти б життю, гуляти з хлопцями, пізнати що таке кохання. А вона сиділа в орендованому житлі, коли не працювала.

Навчилася вишивати, трохи шити, освоїла справу тинькаря та маляра.
Вищої освіти не здобула, але це не напружувало.

Іноді ночами, коли у дворі дощ та вітер, довго не могла заснути. І з’являлася картинка: бачила себе маленькою дівчинкою. Уява малювала одяг: як правило, дитяче зимове пальто, шапку зі штучного хутра, рукавиці, пришиті до резинки.

Особливо її не турбувало, що одна. Напевно, така доля, а з нею сперечатися марно: не почує.

Як треба жити? Працювати, доглядати себе, коли сумно – зустрічатися з єдиною подружкою.

Не боліла душа, коли бачила молоденьких матусь із дітьми. А могла б – боліти. Тому що рідна мама в поліклініці покинула, і сама, схоже, ніколи дітлахів не матиме.

Жила та й жила – з дитинства так, і ніхто не підібрав, ніхто в сім’ю не взяв, ніхто не подарував ні ласки, ні кохання.

Все в самій собі – і сила, і слабкість.

Сильною треба бути сильною.

Самотність схожа на вічність, здається, що так буде завжди, і нічого не виправити.

Якось блукала в лісі. Вихідний день і дівчина гуляла на самоті. Опинилась на узліссі, байдуже пройшла лісовою доріжкою і побачила щось чорне біля берези.

Злякалася, але цікавість виявилася сильнішою. Пересилила себе та наблизилася до незрозумілого предмета.

Виявилося, що це зовсім не предмет, а живий чорний песик, прив’язаний до дерева.

Підійшла… Собаку, мабуть, лишили тут помирати – викинули.

Тварина очі підняла – сил не було. І прорвало дівчину – жалість ринула потоком. Кинули, бо не потрібна – нехай гине.

Ситуація дуже знайома, до болю.

Розв’язала собаку, а вона йти не може, і не зрозумієш, що в неї в очах: ​​усвідомила чи не усвідомила?

Насамперед треба було її водою напоїти. Собака пила довго, відірватися від миски не в змозі.

Прийшов власник житла, щоби отримати гроші за проживання. Побачив собаку і сказав, щоб завтра її не було. І звідки сміливість? Звідки рішучість?

Горою на захист встала і не пам’ятала, що казала. Відступив чоловік, і це було першою усвідомленою перемогою у житті самотньої дівчини.

Собаку треба було лікувати. Попередньому господареві, якщо тільки можна так назвати ту людину, було все одно. І половина накопичених грошей пішла на лікування.

Йшла дівчина на роботу, потім поверталася, і сусіди казали, що собака вила від самотності. Їй здавалося, що знову кинули.

Конфлікт із сусідами наростав, і треба було щось робити. Подруга допомогла – знайшли разом будинок на околиці міста. Старий та холодний, зате без сусідів. І платити недорого.

Собачка стала звикати. Але не до кінця. Це виявлялося в радості, в шаленій радості, коли господиня поверталася. Ходила за нею слідом, ні на крок не відставала.

В обох занепокоєння поступово поступалося місцем стійкому спокою. Вечорами дівчина вже не думала, як її колись залишила мати. А навіщо? Поруч віддана істота, і в них взаємна любов.

Відпустила ситуацію, сховану глибоко у підсвідомості. І з’явилося щось інше – відкрите та радісне.

Дівчина внутрішньо змінилася, полегшало жити.

І життя змінилося. Звичайно, рідну матір не знайшла, та й не шукала. Натомість її хтось розшукував – і знайшов. Хлопець зустрівся на дорозі та зрозумів, що це друга його половина.

Собачка з’явилася не випадково. Вона допомогла дівчині розкритися, звільнитися від цілого ряду комплексів.

Треба ж щоб крила відросли. Якщо людина не захоче літати, то крила не виростуть…