-Мамо, ну що ти приходиш за мною… Я і сама можу дійти, між іншим. Не маленька. – говорила Катя, сердито дивлячись на матір.

“У подружок мами молоді і красиві, а у мене ні. Моя більше на бабусю схожа, дуже прикро…”

– Катю,! Там за тобою бабуся прийшла! – Катя виглянула в коридор і нахмурила брови – біля стіни стояла її мама.

-Мамо, ну що ти приходиш за мною… Я і сама можу дійти, між іншим. Не маленька. – говорила Катя, сердито дивлячись на матір.

-Катюшо, там же вже темно. Не можна дівчаткам ходити одним вночі, це небезпечно – виправдовувалася мама.

-Мамо, яка ніч! Сьома година вечора. І будинок майже поруч… Я вже доросла, мені майже тринадцять. – дівчинка схопила сумку і вибігла з музичної школи…

…Катя з’явилася на світ, коли батьки вже втратили будь-яку надію. Перший дзвіночок, що Наталя чекає дитину, застав її зненацька, коли вони з чоловіком збиралися в гості до друзів…

-Миколо… . Щось мені недобре… Нудить, якась слабкість. Може, з’їла щось несвіже… Я трохи полежу. Ти сам їдь, якщо що… – але він, звичайно ж, без неї не поїхав.

Вона звалилася на два дні, лікувалася народними засобами – промиванням шлунка, голодом, настоєм трав… Але краще їй зовсім не ставало і на третій день чоловік, незважаючи на її слабкий опір, викликав лікаря.

Фельдшер, уважно слухав Наталю, постукуючи по спині, заглянув в горло. Міряв температуру і задавав дивні, як здалося їй, питання. Які зовсім не стосуються справи. І поглядав якось підозріло, несерйозно чи що. Вона навіть хотіла розлютитися і зробити йому зауваження про непрофесіоналізм, але не було сил…

А вранці наступного дня, за порадою лікаря, вони з чоловіком вирушили до жіночого лікаря.

Чоловік Микола залишився в коридорі і нервово міряв його кроками, проходячи вздовж стін…

Коли Наталя вийшла, він злякався її вигляду. Настільки незвичайним було обличчя дружини. Спочатку вона нерозумно посміхалася тремтячими губами, а потім чомусь заплакала, простягаючи йому якийсь папірець.

Він зі страхом взяв листок в руки, чекаючи прочитати там щось таке…

-Коля… Коленька… У нас буде малюк. – сказала Наталя і розридалася остаточно, закривши обличчя руками.

Він обійняв її і мовчав, оглушений цією новиною, не вірячи своїм вухам і боячись злякати цю чарівну мить…

Їм було по сорок два. Наталя привела на світ дитину практично в сорок три, і в усій лікарні виявилася найстаршою.

Отже, в призначений термін Наталя привела на світ дівчинку. На подив лікарів і самої Наталі, все пройшло легко, без ускладнень. Легше, ніж у багатьох молодих мам.

Дитина з’явилася на світ великою, здоровою і крикливою.

Коли Катюша була ще маленькою, вона не бачила різниці між своєю мамою і мамою сусідської дівчинки Марії. Мама як мама.

А коли підросла, а вона була недурною дівчинкою, вперше жорстоку правду почула в дитячому садку.

-Мамо, мамо, а у Катьки мама старенька і скоро полетить на небо. Адже старі всі йдуть на той світ. Правда, мамо? – говорив хлопчик Сашко з її групи.

У відповідь Катя, довго не думаючи, замахнулвся лялькою по його голові . Добре, що лялька була пластиковою. Обійшлося великою ґулею, але зате мама хлопчика Сашка кричала на весь садок.

-Наробили собі дітей на старості років! Їй на пенсію вже потрібно, а вона дочку собі, бачите, завела! А виховувати правильно не можуть, мабуть! Я скаржитися буду! Нехай органи опіки розбираються! – тремтіла від обурення мама Сашка, витираючи ніс плачучому синові.

Вдома на Катю чекала серйозна розмова з батьками, але відтепер вона потихеньку ставила на місце і Сашка, і будь-кого, хто дозволяв собі подібні висловлювання.

А ще вона замислилася, що в їхніх словах є частка правди, і сама не помітила, як стала соромитися своїх батьків…

Потім Катя підросла і пішла до школи. Батьківські збори були для неї випробуванням. Вона з острахом уявляла, як на зборах вчителька з якогось приводу звернеться до її батьків.

Вона так і бачила маму, що стоїть і червоніє від сорому, або збентеженого сивого тата… Тому наявність немолодих батьків послужила для неї і хорошою службою. Вона не давала жодного приводу для зауважень і вчилася чудово.

Звичайно ж, її мама і тато були хорошими, чудовими і взагалі найкращими! Вона любила їх усім своїм серцем. Але як же їй хотілося, щоб її мама виглядала, як мама Лізки, наприклад, яка більше схожа на її старшу сестру, ніж на матір.

А тато, як тато Оленки, в крутих шкіряних штанях, який приїжджає до школи на крутій машині.

Але ні… У неї були немолоді батьки, причому зовсім не модні. Мама не любила вбиратися. Найкраща покупка для неї була книга, а не туфлі на підборах, наприклад.

А тато любив свою стареньку машину і всі вихідні проводив у гаражі, без кінця доводячи її, як він казав, до досконалості…

Ще він був філософ, любив читати історичні романи, розбирався в політиці і сам квасив смачну капусту!

Катя виросла, закінчила школу і вступила до медінституту. Звичка старанно вчитися в школі не пройшла даром. Вона закінчила інститут з відзнакою і вступила до ординатури, в найближчу лікарню.

Робота їй дуже подобалася, тим більше їй пощастило з куратором, завдяки якому вона закохалася в професію стоматолога. Тато, сміючись, називав її командиром білозубої посмішки.

Одного разу, коли Катя асистувала лікарю, до кабінету зайшов молодий чоловік зі скаргою на зубний біль. Виявилося все дуже банально і просто. Хлопець гриз горіхи і зламав собі зуб.

Він був дуже збентежений присутністю симпатичної дівчини і трохи розгубився. Але все пройшло добре – проблему з зубом вирішили і молодий чоловік пішов додому. А після роботи Катя несподівано зіткнулася з ним біля лікарні…

-Ще раз вітаю, майстер чарівних рук! Я дізнався, коли ви закінчуєте роботу і вирішив вас дочекатися. Сподіваюся, ви не дуже проти? – Іван, так звали хлопця, простягнув їй букет троянд.

Катя зніяковіла, почервоніла, але їй відразу, ще в клініці, сподобався цей хлопець. Вони, не поспішаючи, пішли в бік будинку, по дорозі розговорилися.

У неї відразу з’явилося відчуття, що вона знає його дуже давно, настільки багато у них було спільного. Будь-яке сказане ним слово відгукувалося в ній кожною клітинкою…

Їм було так легко і добре один з одним, що дійшовши до її будинку, вони зрозуміли, що їм більше не хочеться розлучатися…

Вони почали зустрічатися і через місяць Іван зробив їй пропозицію. Він познайомив її зі своїми батьками, які виявилися дуже хорошими, приємними людьми. Мама вихователька в дитячому садку, батько інженер…

А для Каті настав той самий момент, якого вона боялася і чекала все своє свідоме життя. Прийшов час знайомити Івана з батьками.

-Мамо, тато, я хочу повідомити вам одну новину… У мене є хлопець і він зробив мені пропозицію… А я погодилася. І хочу запросити його до нас у неділю на обід. Ви не проти? – випалила вона швидко, чомусь побоюючись реакції батьків.

-Катюшо, ти не говорила нам, що у тебе є наречений… І чому ти нас не познайомила раніше? І чи не зарано тобі взагалі виходити заміж? – розгублена мама дивилася на неї здивовано.

-Наталю, заспокойся ти, заради Бога. Не знайомила, значить так потрібно було. А чому виходити заміж зарано? Наталю, так нашій дочці майже двадцять чотири! Ти в цей час вже була заміжня.

Катюшо, не звертай уваги на маму, це вона, не подумавши, сказала. Звичайно, приходьте, будемо знайомитися! – тато обійняв Катю і поцілував у маківку.

-Катерино, донечко, ну звичайно, приводь свого хлопця. Боже, яка радість… Яке щастя…
– Наталя дістала хустку і почала витирати сльози, що навернулися їй на очі.

-Ну, мамо… Так і знала, що ти будеш плакати…- Катя обійняла матір, а та зашепотіла, виправдовуючись:

– Це я від радості, донечко, від радості…

У неділю ввечері вони з Іваном купили торт, ігристе і коробку цукерок. Мамі купили гарний букет квітів і вирушили знайомитися.

Батьки зустріли їх привітно. Коли Іван вручив майбутній тещі квіти і поцілував їй руку, та трохи розгубилася, але квіти взяла і руку не забрала, зате очі стали теплішими.

Вони вчотирьох чудово провели вечір, смачно повечеряли, трохи випили. В середині вечері тато привернув увагу Івана і затягнув його на кухню. Там вони довго говорили про щось своє, чоловіче, навіть трохи посперечалися.

А стурбовані жінки по черзі бігали підглядати, чи все у них добре, на що ті на них шикали і зачиняли двері.

Приємний вечір закінчився і Іван поїхав додому, а Катя довго не могла заснути. Вона переверталася і напружено думала, що про її батьків завтра скаже Іван. Напевно, що вони мало того, що немолоді, так ще й старомодні і неприємні…

Вранці, не виспавшись і в поганому настрої, вона пішла на роботу. День у неї пройшов так само – в сумних думках і здогадках… Навіть лікар звернув увагу на її занадто зосереджений вигляд і запитав, чи не сталося чогось.

Вона тільки зітхнула. З Іваном вони повинні були зустрітися ввечері…

-Привіт, Катюшо, а я півгодини вже стою. Ти щось довго сьогодні.- він, як завжди, зустрічав її біля клініки.

-Так справ сьогодні було безліч. – вона намагалася не дивитися на нього, боячись розмови.

Вечір був приємним і вони, взявшись за руки, пішли по скверу прогулятися.

-Так, Катю, я хотів тобі сказати про вчорашній вечір…

Катя мимоволі втягнула голову в плечі, їй хотілося в цю мить провалитися крізь землю…

-Дякую! Це був чудовий вечір! Такого задоволення від спілкування я не отримував давно! – він говорив з почуттям, і Катя здивовано і недовірливо подивилася на нього.

-У тебе така красуня мама! Дуже-дуже красива! Тепер я знаю, на кого схожа моя наречена, – він обійняв її за плечі.

– А тато! Це розумна, освічена людина! Розмовляти з ним, сперечатися з ним – було величезним задоволенням! Катя, ти повинна пишатися своїми батьками. Вони у тебе чудові люди. І привіт їм від майбутнього зятя передавай! – він посміхнувся.

…Катя прийшла додому, відкрила двері і довго стояла на порозі, згадуючи сказане Іваном. На душі було неприємно. Вона відчувала зараз провину перед батьками.

Все своє життя вона витратила на якийсь помилковий сором, замість того, щоб просто любити їх і пишатися. І втраченого часу, на жаль, не повернути…

Вона зайшла в кімнату. Мама сиділа з якоюсь книжкою біля лампи, а батько дивився якусь передачу по телевізору, задумливо хмурячи брови. Знайомий до болю жест – сумно посміхнулася Катя.

-Мамо… Тату! Вибачте мене! Вибачте мене, будь ласка! Я винна перед вами. Я така… Я так вас люблю, мамочко і татку! – Катя заплакала і сльози полилися по обличчю струмком.

Мама підхопилася, кинула книгу і підбігла до неї, батько залишився сидіти на дивані, застивши від несподіванки.

-Що сталося, донечко?! Що з тобою? Ти захворіла, дитинко наша? Що з тобою, Катюшо?! – мама торкалася її чола, заглядала в очі, намагаючись знайти ознаки нездужання…

А Катя все плакала і не могла заспокоїтися.
Через якийсь час Катя заспокоїлася і вони всі разом сіли вечеряти. Вона, звичайно ж, не сказала батькам, у чому була причина її гірких сліз.

Пояснила свою поведінку втомою і нервами, що здавали перед весіллям. Але Катя на все своє життя засвоїла цей урок.

І ще вона тепер точно знала, що коли відбудеться знайомство їх з рідними Івана, вона з гордістю і радістю в голосі скаже, що це її батьки!

…А мораль цієї розповоді така, що обов’язково знайдеться той, хто буде красивіший за нас, розумніший, кмітливіший, багатший…

Молодший або старший, вищий або худіший. І засмучуватися з цього приводу немає ніякого сенсу. Це стосується і наших батьків. Тим більше, що батьків не вибирають…