– Юра, а ти куди? – Світлана визирнула з кухні, витираючи руки рушником і з подивом дивлячись на чоловіка.
– Юро, а ти куди? – Світлана визирнула з кухні, витираючи руки рушником і з подивом дивлячись на чоловіка.
Юрій, чоловік сорока п’яти років, менеджер великої будівельної компанії, вирішив діяти. Він зібрав валізу, поки дружина на кухні клопотала з сніданком для нього. І тепер стояв у передпокої великої затишної квартири.
Світлана завжди готувала вранці їжу і годувала сім’ю. Вона вважала, що правильний і ситний сніданок – це не тільки міцне здоров’я, але і запорука успішного дня.
Поки діти були маленькими, дружина піднімалася раніше за всіх і готувала на всю цю галасливу юрбу. Дітей у них було троє, тому дружина не працювала, а займалася вихованням дітей.
Благо, заробіток чоловіка в усі часи дозволяв їм безбідно існувати, не залучаючи для цього трудовий потенціал дружини.
Юрій мовчав. Він розглядав Світлану, з якою прожив двадцять п’ять років, і розумів – він правий, потрібно діяти рішуче і негайно.
Дружина останнім часом здалася, розпливлася, в її очах більше не було вогню і завзятих іскор, що так притягують чоловіків. Вона давно вже не приваблювала його як жінка.
Для цього у Юрія була Неля, молода енергійна брюнетка, з якою він познайомився на одному з виїзних корпоративів його компанії.
Вона була красива і розумна, і це відразу вразило Юрія. А крім того, була сміливою і рішучою, що теж дуже імпонувало чоловікові.
Він сам був таким. Сміливим і рішучим. І саме тому зараз стояв у передпокої з валізою.
Час! Досить вже, скільки можна! Чому він повинен жити з нелюбою жінкою, та ще й витрачати на неї свої кровно зароблені гроші?
Діти вже виросли, живуть самостійно. Іван і Петро вже самі працюють, отримавши вищу освіту. Варька, правда, ще вчиться на четвертому курсі, але він їй завжди готовий допомогти. Так що з цим все в порядку.
А ось дружина…
Чому вона повинна висіти на його шиї? Саме те ж саме йому і Неля каже. І він розуміє – кохана права. Юрій багато працює, не шкодуючи себе, а дружина сидить вдома. І витрачає його гроші.
– Давно вже час тобі від неї піти. Дивись, влаштувалася, ледарка! – говорила йому Неля, обіймаючи. – І квартиру поділити треба. Нехай в однокімнатці поживе, та сама нехай собі на життя заробляє.
– Так. Неля, ти права. Адже нас вже нічого не пов’язує. Значить, треба вирішувати.
– Ти кудись їдеш, Юро? – здивовано запитала його Світлана. – А чому не попередив? Я б тобі з собою бутерброди приготувала. Не можна ж ось так зриватися голодним. Тим більше, ти не знаєш, коли тобі вдасться поїсти. У відрядження, чи що?
– Слухай, чому ти весь час чіпляєшся до мене зі своєю їжею, га? Бутерброди! Яка дурість! Хіба ти не знаєш – зараз на кожному кроці можна пристойно перекусити, поснідати, пообідати і навіть повечеряти?
Так я відкрию тобі очі – давно вже можна! Курка! Сидиш вічно на своїй кухні, як ніби більше нічого в житті не існує.
Юрій злився на дружину від того, що не міг приступити до головного, гордо і твердо сказати, що він її кидає, що йде до іншої.
– У тебе щось сталося? Чому ти на нервуєш, Юрію? – м’яко і по-доброму запитала Світлана.
Вона давно знала, що у чоловіка є коханка. І припускала, що коли-небудь він захоче від неї піти. Сьогодні, ймовірно, був такий день.
Але Світлана була мудрою жінкою. Це, по-перше. А по-друге, вона добре знала свого чоловіка.
– А тому! Тому що я йду від тебе, ясно? Набридло мені таке життя!
– Ясно. А куди? – просто запитала дружина, ніби він їй повідомив, що на вулиці дощ.
– До іншої жінки. Вона не рівня тобі, красуня і розумниця! І ніколи не буде, як ти, весь час тертися на кухні! У неї багато інших цікавих і важливих справ.
– О, тобі вдалося зустріти таку жінку? Вітаю,Юрію.
– Так, а що тут такого? Хіба я не гідний такої? – Юрій навіть не вірив тому, як дивно легко проходить ця непроста для нього розмова.
– Ти? Гідний. Ти гідний навіть більшого, Юро.
– Ти дійсно так вважаєш? – недовірливо запитав Юрій.
– Так. Я так вважаю. Хто ж тебе знає краще, ніж я? Ти багато працюєш, пристойно заробляєш, ти розумний і, що вже гріха таїти, гарний!
– Ну, ти ж розумієш, мені ще й цю квартиру доведеться поділити, – вже м’якше, ніби вибачаючись, вимовив Юрій.
– Розумію. І це буде справедливо. Абсолютно підтримую тебе в цьому бажанні. Квартиру поділимо. Все, як належить за законом, – посміхаючись, вимовила Світлана.
– Ну, ти це… Дякую тобі, звичайно, за розуміння. Чесно кажучи, думав, що ти влаштуєш скандал. А ти по-людськи поставилася. Все-таки, не дарма я колись обрав тебе за дружину, – гордо вимовив чоловік.
– Тю… А що скандалити? Ну, розлюбили ми один одного. І що? Тепер все життя разом жити? Хто це придумав? Не ми перші, – продовжувала Світлана.
– Ну і добре. Це непогано, що ти так думаєш. Тут ще таке питання… Ти б роботу собі якусь знайшла, чи що. Адже я тобі перестану гроші давати. Ти ж повинна розуміти, що ми за законом станемо чужими.
Або ти на аліменти подаси? Так відразу попереджаю, що суд ти програєш. Ти ж працездатна, здорова жінка, Світлано. Просто багато років сиділа вдома.
– Сиділа? Тобто ти ось так це бачиш? А троє наших дітей самі по собі виросли? Ну, добре, сперечатися з тобою не буду. А з приводу роботи скажу так. Не буду. Мені нема чого її шукати.
– Як це? Чому? А на що ти жити будеш? Або ти сподіваєшся, що сини будуть тобі допомагати? Так вони тільки почали працювати, самим, мабуть, не вистачає.
– Я не збираюся брати гроші у дітей, ну що ти вигадав? – ніби навіть обурилася Світлана. – У мене є інший варіант.
– І який же, дозволь дізнатися?
– Тебе дійсно цікавить моє особисте життя після того, як ти підеш від мене?
– Ну я з чистого співчуття і турботи цікавлюся. Все-таки, у нас багато спільного, діти, наприклад.
– А я вийду заміж. І чоловік буде мене утримувати, – видала Світлана і стала чекати реакції Юрія.
– Заміж? У сенсі? – здивувався чоловік.
– У прямому. Скоро я стану розлученою самотньою жінкою. І тому маю повне право вийти ще раз заміж.
– І що ж – є претенденти? Або ти вважаєш, що знайти гідного чоловіка – це як в магазин сходити? Тим більше, у твоєму віці, Світлано, – чоловік скептично оглянув обличчя і фігуру дружини.
– Треба ж реально оцінювати свої шанси.
– О, з цим проблем не буде! Навіть не сумнівайся! – впевнено заявила дружина.
– Звідки ж така впевненість? – Юрій розв’язав краватку, що стискала горло. Він не помітив, як перейшов з передпокою на кухню, де став машинально жувати щойно спечені дружиною млинці.
– Вибач мене,Юрію, буду говорити з тобою відверто. Як то кажуть, відвертість за відвертість.
– Ну, кажи, – Юрій дожував уже другий млинець. – Чай, чи що, налий мені.
– Я вже давно підозрювала, що ти хочеш мене кинути, – наливши Юрію чай, ніби між іншим видала Світлана.
– Так? А звідки взялися такі підозри? – здивувався чоловік.
– Нехай це буде моїм жіночим секретом. Так ось, тоді я подумала – а що ж чекає на мене в такому випадку? І вирішила діяти.
– Діяти? – Юрій здивувався так, що перестав жувати.
– Саме так. Я зареєструвалася на сайті знайомств. І ти знаєш, була приємно здивована такою кількістю чоловіків, які бажають познайомитися.
– Так? Що це тебе понесло на такі сайти? Здивувала, не очікував від тебе такої спритності, – якось кисло вимовив Юрій.
– Ну, ми ж тепер кожен сам за себе. Ось я і вирішила почати поки підбір претендентів. Справа це непроста, сам розумієш, і нешвидка. Тут не можна помилитися, щоб обранець не пішов колись до молодої і зухвалої. Ну, ти сам все знаєш, що я тобі розповідаю.
– І що – вже є кандидатури? Або ти поки тільки сподіваєшся?
– О, звичайно, є! І чимало! – м’яко і в той же час хитро посміхаючись, продовжувала Світлана.
– Так? Цікаво, чим же їх могла привабити старіюча жінка, така як ти?
– Ти що? Та претендентки в такому віці, як я, найпопулярніші зараз на сайті. Чоловікам подобаються мудрі жінки. Що молоді – вони вітряні, непостійні, того й дивись роги наставлять. Вічно їх кудись тягнуть, все їм чогось потрібно.
Інша справа ми – спокійні, домашні, затишні, все знаємо, все вміємо, розуміємо, що потрібно чоловікові.
– Ну, це просто маячня! Чоловіків завжди тягне до молодших, – заперечив Юрій.
– Тягне, не сперечаюся. Але після таких молодих їх тягне вже зовсім до інших жінок. А коли я ще написала, що прекрасно готую і маю свою житлову площу, незалежну ні від кого, – ми ж поділимо квартиру, ти сам сказав, – то відбою від бажаючих не було!
Юрій мовчав. Він обдумував те, що розповіла йому дружина. Чомусь неприємно було усвідомлювати, що у неї так добре все складеться після його відходу.
Якесь почуття ворухнулося в душі. Ревнощі, чи що? От чорт, цього ще не вистачало.
– Так ти йдеш? Я думаю, що тебе вже чекають, Юрію. Недобре змушувати дівчину хвилюватися. Та й мені, знаєш, час. Сьогодні у мене запланована зустріч з першим претендентом.
Потрібно ще привести себе до ладу. Він давно вже кличе мене зустрітися. Так, раз ти вже зважився і йдеш, то що ж я буду тягнути, правильно?
– Ти знаєш, я згадав. У мене ж сьогодні важлива зустріч з постачальниками. Залишу поки валізу. Потім заберу. Ввечері. Або завтра. І ти нікуди не ходи. Яка спритна, ти подивися!
Це якось навіть нешанобливо по відношенню до мене. Чоловік не встиг піти, а дружина вже в розгул. Почекай з цим.
Юрій поїхав на роботу.Весь день його мучили неясні сумніви. Чи правильно він чинить, чи не засудять його діти, чи не доведеться йому самому потім гірко шкодувати про зроблене? Питання мучили і не давали можливості зрозуміти, правий він чи ні.
Адже самому Юрію цей варіант здавався дещо інакшим. Він йде до Нелі, але якщо там його щось не влаштовує, то він завжди може повернутися до Світлани. А тепер виходило, що повертатися буде нікуди. У Свєти буде інший чоловік.
Ближче до вечора до нього нарешті додзвонилася Неля.
– А в чому справа? Я чекала тебе вранці з речами? Чому ти не приїхав? Я тут підібрала квартирку для нас у дуже хорошому районі. А ще потрібно з’їздити в салон меблів, треба, щоб ти схвалив мій вибір спального гарнітуру.
Так, і ще необхідно заїхати до Жорика – оплатити поїздку на Балі. Ти пам’ятаєш про Балі, котику?
Неля говорила без зупинки, навіть не слухаючи, відповідає їй Юрій чи ні.
– Неля! Помовчи секунду! – закричав він.
– Так, – вона перервала свій словесний потік.
– А що у тебе сьогодні на вечерю? – раптом ні з того ні з сього запитав Юрій.
– На вечерю? Нічого… – Неля розгубилася. – Я ж на дієті. Та й тобі потрібно схуднути, ми ж це обговорювали. Ну якщо ти хочеш, можна замовити щось з ресторану…
Вона ще щось говорила, а Юрій вже відключився. Він знав, що вдома на нього чекає ситна вечеря і спокійний розмірений вечір. І на Балі йому зовсім не хотілося.
Не буде інший чоловік його Свєту називати своєю дружиною. Не бувати цьому!