“Це все моє виховання, – із сумом думала жінка, – а значить, мені й нести цей тягар до кінця своїх днів

– Матусю, ми привеземо до тебе Сашка на вихідні? – злегка, ніяковіючи, запитала Наталя. Вона помітно нервувала, бо розуміла, що вони з Гришею вже зловживають добротою матері.

– Звичайно, донечко, – кивнула Ольга Борисівна.

Онук частенько гостював у бабусі. Коли Сашко з’явився на світ, Ольга Борисівна проводила з ним багато часу. Їй ніяково було весь час перебувати у квартирі зятя, тому бабуся забирала малюка до себе. Іноді вона просто катала хлопчика у візочку, щоб дати доньці можливість відпочити.

Сашко ріс на штучному вигодовуванні. Хороша суміш коштувала дорого, тому Ольга Борисівна допомагала молодим батькам дуже добре. Іноді вона переказувала гроші доньці для купівлі суміші, але траплялася сама робила велике замовлення з доставкою.

Коли Сашко подорослішав, він дедалі частіше залишався в бабусі надовго. Ольга Борисівна працювала, але всі свої вихідні вона проводила з улюбленим онуком. Навіть до дитячого садка хлопчик пішов поруч із будинком бабусі.

Жінка зовсім не заперечувала, адже онука вона дуже любила. Та й розуміла, що молодій сім’ї важкувато з малюком. Без допомоги ніяк не обійтися.

Статки в родині доньки та зятя поступово вирівнювалися. Ось тільки незабаром Наталя дізналася про другу дитину. Ольга Борисівна подумала, що поквапилося подружжя з появою другого малюка, але вголос несхвалення висловлювати не стала.

Щойно з’явився на світ маленький Антошка, донька здивувала матір черговим повідомленням про третю дитину.

Коли з’явилася Віка, у квартирі, де жила молода сім’я, стало зовсім тісно. І раніше невесело було всім тулитися у двокімнатній квартирі, тепер же стало зовсім важко.

П’ятирічний Сашко майже весь час залишався в бабусі. Ольга Борисівна добре ладнала з онуком, а хлопчик навіть засмучувався, коли потрібно було повертатися додому. Місця для нього там не було, ще й малюки постійно плакали.

– Сашко каже, що хоче жити в тебе, – зніяковіло сказала Наталя, гойдаючи Віку на руках.

– Він і так живе, – усміхнулася мати, втім, без особливого засмучення. Вона дуже любила онука.

Сашко ріс здоровим, розумненьким, вихованим хлопчиком. Він любив своїх батьків, гарно ставився до молодших брата й сестри, проте бабусю просто обожнював.

Хлопчина був добрим помічником, Ольга Борисівна багато чого навчила онука. У вісім років він уже вправно пік млинці, смажив м’ясо і навіть міг зварити легкий суп.

А ось із молодшими онуками в бабусі такого чудового контакту не було. Вона тепло ставилася до Віки й Антона, але діти росли розпещеними й не дуже вихованими. Варто було бабусі завітати до них у гості, як вони, розштовхуючи одне одного, лізли до її сумок.

Знаходячи щось цікаве чи смачненьке, діти без дозволу витягували гостинець. А якщо нічого не знаходили, то починали тупотіти ногами.

– Тихіше, тихіше, не кричіть, – стала заспокоювати Наталя дітей, коли вони почали обурюватися тим, що бабуся прийшла з порожніми руками, – бабуся вам зараз грошики дасть.

– Які ще гроші? – здивувалася Ольга Борисівна. Вона частенько давала невеликі суми Сашку, який, по суті, жив на її утриманні. Іноді підкидала щось і молодшим. Але слова доньки їй не сподобалися. Це звучало так, ніби бабуся зобов’язана давати дітям гроші.

– Мамо, та дай їм по п’ятдесят гривень, – махнула рукою Наталя, якій хотілося, щоб діти вже замовкли.

Того разу Ольга Борисівна все ж вчинила так, як сказала дочка. Однак після того випадку жінці дедалі менше подобалося ходити в гості до доньки та онуків. Втім, їхньому приходу до себе додому вона теж не раділа.

Діти були некеровані – Антон трощив усе навколо, а Віка одразу ж лізла в бабусину косметичку. На зауваження вони реагували істерикою або образами.

Наталя все більше розуміла, що у двокімнатній квартирі жити тісно. Однак її чоловік Вадим хитав головою зі словами, що поки не готовий вплутуватися в іпотеку.

– Та яка іпотека! – відмахнулася Наталя від слів чоловіка. – Я про інше думаю.

Жінка розповіла чоловікові про те, що в її матері є досить велика сума на вкладі. Багато років тому, коли пішов з життя батько, вони продали дві його машини, гараж і дачу.

– Ми тоді теж купили машину, пам’ятаєш? – запитала Наталя.

– Так, але сума була не така вже й велика, – заперечив Вадим.

Як виявилося, те саме майно перебувало у спільній власності подружжя. Ольга Борисівна виділила свою подружню частку в усьому майні. А вже половина підлягала спадкуванню за законом. Таким чином, у Наталії опинилася одна четверта всіх грошей, а решта залишилася в матері.

– Я тоді образилася на маму, але адвокат сказала, що згідно із законом усе правильно, – сказала Наталя.

– Ну твоя мати, знаючи, що в нас така ситуація з житлом, могла б і побільше грошей тобі дати, – похитав головою Вадим, – хоча б просто порівну без жодного виділення часток.

– Ось я про це і думаю, – кивнула дружина, – я була впевнена, що вона дасть нам гроші, коли я виношувала Антона. Але вона промовчала, коли я привела на світ Віку, вона, як і раніше, мовчить.

– Навіщо бабці такі гроші? – обурився Вадим. – Усі батьки допомагають молодим сім’ям. Щось твоя не поспішає з допомогою.

Наталя і Вадим ще довго обговорювали, яка несправедлива до них Ольга Борисівна. Але ж знає, як молодим важко. Чого ж вона тягне з грошима-то?

Напряму Наталя не могла попросити в матері гроші. Утім, вона якось раз запитала, як саме вона збирається розпорядитися сумою.

– Завжди важливо мати подушку безпеки, – відповіла Ольга Борисівна, – може різко знадобитися сума на здоров’я когось із близьких або вирішення інших проблем.

– Наприклад, житлових, – підказала Наталя.

– Зокрема так, – погодилася мати, – тож гроші лежать, на них капають відсотки. Прийде час, і я витрачу їх на потрібну справу.

З нетерпінням стала чекати Наталя, коли ж цей самий час “прийде”. Вона навіть розмріялася, що отримає цю суму на своє тридцятип’ятиріччя. Дата все-таки серйозна.

Яким же було розчарування дочки, коли в конверті від матері вона виявила незначну,як їй здалося суму. Усього десять тисяч!

Після того дня народження у стосунках матері й доньки намітилося відчуження. Утім, Ольга Борисівна й гадки не мала, що сталося з Наталею. Вона й подумати не могла, що подарувала недостатньо.

Час минав, ось і Сашко відучився в школі. Він чудово склав іспити і обирав ВНЗ серед кількох доступних варіантів. Хлопець хотів вступати на спеціальність, пов’язану з інформаційними технологіями. Бабуся пишалася онуком, вона підтримала його вибір.

Наприкінці літа в Сашка був день народження. Йому виповнювалося вісімнадцять років. Ольга Борисівна завела розмову про свято для хлопця з дочкою і зятем.

– У нас немає грошей, – знизала плечима Наталя, – можна просто чаю попити.

– Я з вас нічого й не прошу, – з усмішкою відповіла Ольга Борисівна, – свято організую я сама. Запрошуємо вас в улюблене кафе Сашка. Там будете тільки ви і двоє його друзів.

Наталя погодилася. Вона, її чоловік і діти дуже любили ходити по кафе, але це було не по кишені. А тут з’явилася чудова можливість смачно поїсти і повеселитися. Сашку в подарунок мати купила футбольний шарфик. Він уболівав за якусь команду, але Наталя не знала, за яку саме. Ось і взяла перший-ліпший.

День народження проходив дуже весело. Сашко дуже був радий зустрітися з родиною. І шарфику дуже зрадів. Однак цього дня на хлопця чекав неймовірний сюрприз.

Бабуся вручила онукові ключі. Хлопчик з подивом дивився на них, він не знав, від яких вони дверей, і навіщо бабуся дала їх йому саме зараз. Присутні, затамувавши подих, чекали продовження. Що, ну що це за ключі?

– Це ключі, Сашко, від твоєї квартири, – з усмішкою відповіла бабуся, – рік тому я купила тобі її, і навіть зробила в ній ремонт.

Хлопець був дуже зворушений, він навіть пустив сльозу, не соромлячись присутніх друзів. Сашко був дуже вдячний бабусі, він просто не знаходив слів, щоб висловити їй свою вдячність.

А от батьки хлопця зовсім не зраділи. Наталя сиділа із зеленуватим обличчям. Їй коштувало великих труднощів стримувати свою злість. Вадим теж сидів, надувшись. Він злився ще й на дружину – вона-то запевнила його, що зможе виманити гроші в матері!

Антон і Віка сиділи з нудьгуючими обличчями. Їм було відверто нецікаво на цьому святі. Бабуся подарувала Сашкові хату – ось щасливчик, зможе влаштовувати гулянки з друзями.

Ольга Борисівна раділа тому, що знайшла правильне застосування грошам. А Сашко був просто щасливий, хоча й відчував деяку незручність. Купаючись у приємних емоціях, вони й не помітили, що Наталя і Вадим сиділи похмуріші за хмару.

Наступного дня Наталя зателефонувала матері і сказала, що їм потрібно зустрітися. Ольга Борисівна сказала, що чекає доньку в гості, і навіть купить тортик до чаю.

– Можна без тортиків, – сказала Наталя і кинула слухавку.

Не очікувала мати, що її донька посміє звернутися до неї з такими вимогами. Наталя заявила, що квартиру слід продати, а гроші поділити між усіма онуками.

– Або ж ти можеш цю квартиру віддати мені, – сказала вона.

– Це неможливо, – похитала головою Ольга Борисівна. Лише в той момент вона почала здогадуватися, що дочка вже давно придивлялася до її грошей. Ось, значить, у чому причина їхнього віддалення. Наталя хотіла отримати ці гроші для вирішення своїх житлових проблем.

– Усе можливо, якщо захотіти, – нахабно заявила Наталя, – несправедливо виділяти одного онука.

Ольга Борисівна зітхнула. Вона й сама розуміла, що Сашко її улюбленець, а це, ніби як, неправильно. Ось тільки звинувачувати себе в цьому вона не збиралася. Старшого онука вона ростила, як власного сина з мовчазної згоди його батьків.

Жінка твердо вирішила, що не стане забирати квартиру у старшого онука. Вона ще раз переконалася, що її рішення було абсолютно правильним. Про це вона спокійно, але абсолютно впевнено сказала доньці.

Наталя пішла від матері, грюкнувши дверима. Вона була страшенно розгнівана. На прощання донька заявила, що не бажає більше знати свою матір.

– Ти мені ніхто, – злобно кинула вона через плече.

Що й казати, Ольга Борисівна була дуже засмучена. Вона навіть поплакала, розуміючи, що сама винна в такому ставленні доньки.
“Це все моє виховання, – із сумом думала жінка, – а значить, мені й нести цей тягар до кінця своїх днів”.

І все ж раділа Ольга Борисівна тому, що в неї такий онук чудовий. І що зуміла вона хорошому хлопцеві чудовий старт у житті дати.

Ось тільки дізналася бабуся, що Наталя тепер через Сашка почала діяти. На мізки хлопцеві капала, що квартирку-то продати потрібно, а грошики поділити.

Тут уже Ольга Борисівна виявила твердість. Так і сказала вона онукові, що гроші належали їй, а значить розпоряджатися ними тільки вона сама могла. І раз вирішила, що квартира Сашка, значить так тому і бути.

– Ніколи не налаштовувала тебе проти батьків, а ось тепер скажу, – сказала бабуся, – тобі ж місця немає в їхній квартирі. І ніколи не було, навіть коли ти з’явився тільки.

– Я, бабусю, завжди знав, що молодших вони більше люблять, – зізнався молодий чоловік, – але не сумував через це. У мене ж ти завжди була.

Посміхнулася Ольга Борисівна й обійняла онука. І жартівливо пальцем пригрозила, щоб не смів навіть думати про продаж квартири. І Сашко пообіцяв, що не слухатиме ні матір, ні батька, якщо почнуть вони подібні розмови.

Так і вийшло. Раз відмовив Сашко, два відмовив, батьки й перестали з ним розмовляти. Наостанок, щоправда, звинуватили в непорядності та невдячності.

Не дуже засмутився хлопець. Давно вже стали чужими йому ці люди. Та й брат із сестрою не виявляли бажання з ним спілкуватися. Друзі, яких, до речі, шанувала його бабуся, набагато ближчими й ріднішими були Сашку, ніж Антон і Віка.

Так і вийшло, що Наталя, Вадим і їхні молодші діти більше знати не хотіли Сашка і його бабусю.

Спробувала Наталя скаржитися іншим родичам на матір. Навіть рідній сестрі матері поплакалася, тітці своїй. Але та висловила думку всієї рідні – вільна була Ольга Борисівна своїми грошима розпорядитися, як хотіла. А Сашка вона як рідного сина ростила, тому й ближчий він їй.

Радував онук бабусю. Не забував її навіть коли одружився, і свої діти з’явилися. А з матір’ю і батьком так і не спілкувався.

Коли в Ольги Борисівни погано зі здоров’ям було, склала вона заповіт, де єдиним спадкоємцем онука вказала. Жінка одужала незабаром, адже Сашко і його дружина доглядали за нею, як за рідною матір’ю.

Однак їй було самій спокійніше знати, що в разі чого, не відніме невдячна донька квартиру. Адже коли Ольга Борисівна захворіла, ні Наталя, ні молодші онуки не прийшли навіть провідати її.