Господи, мені ж сьогодні п’ятдесят дев’ять, а скоро вже й шістдесят! Як же це так швидко?!
Марина Юріївна різко прокинулася на дачі від усвідомлення думки, що раптом прийшла їй у голову:
Господи, мені ж сьогодні п’ятдесят дев’ять, а скоро вже й шістдесят! Як же це так швидко?!
Син Кирило до неї цими вихідними не приїде, він у відрядженні. Невістка Лілія з дітьми вдома, онучка Маргоша з радістю б до бабусі приїхала, але їй лише десять, а дача далеко, саму мама не відпускає.
А молодший онук Денис занедужав, і вони з Лілією теж не приїдуть.
Чоловіка у Марини Юріївни немає, вони розлучилися, коли Кирилко був зовсім маленький. Ось так і прожила Марина Юріївна сама, завжди весела, активна, вона і на дачі, і вдома, і з онуками завжди все встигала. І ніколи ні про що не горювала, навіть не зрозуміла, з чого раптом думка про вік її сьогодні так вразила.
Вона жінка ще симпатична, навіть їхній дачний сусід Андрій Іванович завжди нею захоплювався. Він-то на дачу майже завжди сам їздив, дружина його Лера все більше по закордонах любила.
— Та й грошей на двох на поїздку треба забагато, нехай Леруся їде, а я дачу більше люблю, — ділився з Мариною Андрій.
А вона з ним ділилася всім, що сама виростила на дачному городі — кабачками, огірками та помідорами, і баночками з варенням.
— Ну ви й господиня, і як ви все встигаєте? Ну нічого, моя Лерочка сказала, що скоро теж зі мною їздитиме на дачу, якщо я новий дім їй поставлю. Давно збирав, ось буду будуватися, — ділився планами Андрій Іванович. — А то у нас лише в нашій кухонці нагорі дві кімнатки, Лера каже, що це не дача, а убогість!
Марина йому кивала, не сперечаючись, заохочувально:
— Ну й правильно, раз дружина так хоче!
Хоча й кухня їхня була як казковий будиночок, внизу кімната відпочинку і кухонька, а на другому поверсі дві непогані кімнатки, дуже навіть мило…
Новий дім Андрій Іванович врешті-решт ще минулого року поставив, а дружини його Лери так і не видно.
— Лерочка сказала, що треба воду в дім провести, туалет і душ поставити, буду далі облаштовувати, — миролюбно усміхався Андрій Іванович.
І його життєрадісність була Марині завжди приємна, навіть ось згадала про сусіда, й усміхнулася. Не те, що деякі чоловіки, тільки й бурчать, і лають своїх дружин почім дарма, з приводу і без приводу.
Марина Юріївна вийшла на вулицю, а з сусідньої ділянки почувся голос Андрія Івановича:
— З добрим ранком, добродійко, день-то який! Як на замовлення, небо чисте, ні хмаринки, і погода чудова.
І Марина раптом візьми та ляпни:
— А в мене сьогодні день народження, уявляєте? Для мене, мабуть, погодка на замовлення!
А він раптом зрадів:
— Та що ви? Так я зараз піонів вам принесу, у мене піони шикарні, але порадувати нікого!
Марина знітилася і невпопад запитала, хоча й так ясно було:
— А що, ваша Лера не приїде сьогодні?
Андрій Іванович розсміявся:
— Ні, вона тепер уже ніколи не приїде, ми восени з нею розлучилися, вона молодшого та багатшого знайшла! Та й годі, насильно милим не будеш, я їй не підійшов, різні ми зовсім…
До обіду Андрій Іванович у гості з квітами та кошиком малини до неї прийшов. Вони відзначили її день народження і так розговорилися, що наступного дня вирішили разом по гриби піти.
А далі більше, щодня зустрічалися, поруч адже живуть. І привід поспілкуватися завжди знаходився, і погуляти, і разом пообідати, і позгадувати молодість, і про дітей та онуків поговорити.
Нудно Марині з Андрієм ніколи не було, дуже приємний і скромний чоловік.
А одного разу Андрій Іванович не витримав:
— Мариночко, ти ж мені давно до душі, грішно так говорити, але мимоволі завжди я тебе з Лерою порівнював, і думав, ну чому не ти моя дружина? Переїжджай зі мною в новий дім господинею, чи даремно будував? Хоч трохи побути щасливими, адже нам уже не вісімнадцять, а трохи більше, — і він знічено усміхнувся Марині, чекаючи її відповіді.
Марина й не збиралася заміж, а тут раптом подумала — як же їй з Андрієм поруч добре, ну чому б і справді не стати його дружиною, адже вона і заміжня то толком не була?
Переїхала Марина Юріївна до Андрія Івановича в новий ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, дім, і в домі закипіло життя. Марина Юріївна навела затишок, розвісила фіранки, розставила свої улюблені дрібнички.
Андрій Іванович нарадуватися не міг, тепер він не один, разом вони ходили в ліс по гриби та ягоди, вечорами пили чай на веранді, милуючись заходом сонця.
Одного разу, сидячи на веранді, Марина Юріївна сказала:
— А знаєш, Андрію, я ж завжди мріяла про великий сад з трояндами. У тебе тут місця багато, може, розведемо?
Андрій Іванович усміхнувся:
— Звісно, Мариночко! Все для тебе, ти у мене тепер королева дачна, а я щасливий, що служу красивій і розумній жінці, якій я потрібен, це напрочуд приємно — почуватися потрібним і не бути весь час одному…
І вони разом взялися за діло, Андрій Іванович копав землю, а Марина Юріївна вибирала сорти троянд. Незабаром на ділянці розцвів прекрасний розарій, що випромінював аромат квітів.
Життя Марини Юріївни заграло новими барвами. Вона більше не почувалася самотньою. Поруч був люблячий і турботливий чоловік, онуки, дача, сад.
І нехай їй скоро шістдесят, вона почувалася щасливою і повною сил. Доля, справді, іноді підносить сюрпризи, і часом найнесподіваніші зустрічі виявляються найважливішими та доленосними.
А Лера… Лера нехай буде щаслива з тим молодим, якщо зможе, і не заздрить, сама винна, не розгледіла своє щастя…
Пізніше виявилося, що її Андрій Іванович не тільки душею багатий, у нього і пенсія була хороша.
Марина сміялася потім — ось і знайшла багатого чоловіка, а жили стільки років як сусіди, ось це називається доля!!!
Мої любі, ось така історія про те, як життя, наче мудрий садівник, іноді підрізає старі гілки, щоб нові квіти могли розцвісти. Хіба ж не диво, коли, здавалося б, уже осінь життя, а доля раптом підносить такий прекрасний і несподіваний подарунок?
Згадалася мені приказка: “Ніколи не пізно змінити своє життя”.
І історія Марини Юріївни — тому яскраве підтвердження!
А як ви гадаєте, чи варто чіплятися за минуле, якщо воно не приносить радості, чи краще відпустити і дозволити долі здивувати? Може, хтось із вас теж мав такий неочікуваний поворот у житті після багатьох років самотності чи нещасливого шлюбу?
Дуже чекаю на ваші думки та історії, адже ділитися досвідом — це завжди так цінно й душевно!