– Орино Іванівно, Юлю, якщо вам щось не подобається, ви можете це не їсти і взагалі забути дорогу до цього будинку. Вам зрозуміло
– Наталко, ти дивовижно готуєш! – похвалив дружину Олексій, навертаючи пельмені зі сметаною і чорним перцем.
Це було в перший рік їхнього шлюбу, і тоді на Наталю, як на господиню, з розчуленням дивилася її свекруха Орина Іванівна. Але потім сталося те, чого ніхто не міг очікувати – мати чоловіка подалася в моделі.
Справа була так. Орині Іванівні вже виповнилося шістдесят, і навіть у цьому віці її краса не підлягала сумніву – зовсім мінімально зворушена повнотою фігура, білосніжна посмішка, а волосся взагалі як із реклами, до лопаток і дивовижної густоти та кольору.
Вона йшла після ювілею купити кефіру на завтрашній ранок, і тут її помітив керівник модельної агенції, що тісно співпрацював із якимось модним журналом та купою фотографів.
За п’ятнадцять хвилин він зачарував свекруху Наталі до того, що та погодилася прийти на фотопроби. Ефект перевершив усі очікування.
Тепер уже сім років як Орина Іванівна світилася на рекламних щитах доволі великого обласного міста, і геть збожеволіла на здоровому харчуванні.
– Твоя мама доморощений нутриціолог! – ділилася Наталя, після чергового візиту свекрухи на Новий рік.
Він запам’ятається молодій жінці назавжди.
Свекруха з’явилася у всеозброєнні – у синій сукні, що переливається, величезних сережках і перснях. З нею прийшла і Наталкина зовиця Юля, вже не перший рік також навернена у віру матері про те, що краса – головна перевага жінки.
– Наталю, це що, оселедець під шубою , олів’є? – зі священним жахом перепитала свекруха, дивлячись на салатниці.
– Ну а яке ж свято без них? – розгублено перепитала господиня дому.
– Чому в твоєму розумінні свято – це море жирів і вуглеводів, після яких організм у трансі? – знову поставила запитання Орина Іванівна, і тут же припечатала. – Це совкові пережитки, як і курка, що плаває в жиру і картоплі. Щось ще є?
– Є риба слабосолона, є закуски. – Почала перераховувати Наталя, і підсунула до гостей тарілку з тарталетками з єврейською закускою, роли з крабовими паличками під “шапочкою з теріякі”, обвалені в товчених чіпсах кульки з яйцем і тунцем.
Свекруха закотила очі:
– Жахливо! Це так ти сина мого годуєш?
– Льоша любить…
– Та неважливо, що він любить, Наталю! Ти сама вагу набираєш, і брата труїш своїми неякісними жирами. А це що за крихта, чіпси? Їх взагалі не повинно бути в раціоні нормальної людини, це ж чиста отрута! – не витримала, і втрутилася в розмову зовиця. – Я тільки дивлячись на приготоване тобою три кіло набрала!
Наталя сиділа, немов облита брудом.
Вона зранку була на ногах, старалася, хотіла порадувати, стільки грошей на стіл витратила. І Льоша любив усе це, їв із задоволенням.
– Мамо, та смачно все! Їжте, Наталя відмінно готує, мені дуже подобається. -заступився за дружину Олексій. – Ось, грецький салат із фетою є.
Його-то гості демонстративно і колупали у своїх тарілках. Ну так, там оливкова олія заправка, листя салату, фета та бринза, та ще оливки з маслинами – таке красуням, які стежать за собою, можна. Усе інше свекруха і зовиця, не думаючи про почуття Наталії, жорстко охрестили “майонезним хрючевом”.
Сама Наталя намагалася у свекрухи не бувати.
Столи у матері чоловіка шокували жінку. Висока кухня, ага. Три скибочки огірка, три скибочки авокадо, п’яток креветок, политі чимось солодким і посипані різнокольоровим кунжутом, – сиди й радій. Ось і вся їжа.
Ну, не вся. Є ще сухофрукти, фрукти, якийсь зелений холодний суп із броколі та шпинату зі шматочками червоного болгарського перцю, запечені часточки гарбуза з медом, вазочка з горіхами, заздалегідь замоченими… Від такої їжі, як здавалося Наталі, що виросла в простій сім’ї, протягнеш ноги.
На такому харчуванні зовиця і свекруха були худими, як гадюки. І поводилися приблизно так само, бо голод доброти не додає нікому. А на такій дієті ситою ти не будеш у принципі ніколи.
– Наталю, не ображайся на матір і сестру. Просто в них інше життя. Мама береже фігуру, у моделі подалася,-втішав дружину чоловік.
– Та я нічого, але, правда, неприємно. Я старалася, готувала, а мене розкритикували, як якусь школярку. І навіть не спробували нічого!
– Наступного разу приготуй щось просте, раз вони такі прихильники… простоти.
Наталя так і зробила. Цього разу збиралися зустрітися на Восьме березня. І господиня дому вже рішуче не збиралася стрибати кухнею молодою козою з ранку і до вечора, коли пролунає у двері заповітний дзвінок гостей.
– Я сама вирішу, що поставити на стіл, не буду підкорятися замовленням твоїх родичів! – заявила Наталя чоловікові.
Її принципом було – просто, швидко, смачно. На гаряче – пельмені з баранини.
М’ясо вона купила просто чудове, та ще й поступилися – свіже, ароматне, практично нежирне. Олексій пельмені Наталі обожнював, і поки вона їх ліпила, жінка подумки посміхалася.
Начинені печінкою тріски білки яєць були щедро посипані дрібно посіченим кропом і прикрашені зернятками граната.
М’ясна нарізка милувала око – на довершення Наталя ще й кілька часточок лимона поклала. Огірки й помідори вони з чоловіком любили їсти вприкуску, як і зелень. Усе це красувалося на окремому плоскому блюді – бери що хочеш.
Окрема піалка маслин і оливок, безліч різних крихітних канапок – з перемеленими шпротами і сиром, з солоним оселедцем і яблуком, із сиром і часником. І, так, сир був саме ковбасний – такий любила і сама Наталя, і Олексій.
Усі ці з пліснявою і запеченими грушами залиште олігархам, а вони прості люди, звичайнісінька сім’я середнього достатку.
Гості прийшли вчасно. До цього моменту приготувалося м’ясо під сирною шубою, і квартирою плив запаморочливий аромат. Це була фірмова страва Наталі, яку вона вирішила зробити до пельменів в останній момент.
Чоловік якраз купив відмінну свинину, яку збирався заморозити, але Наталя наполягла, щоб м’ясо пустили в справу.
Воно навіть промаринуватися в журавлинно-брусничному маринаді три години встигло, тож Наталя не сумнівалася – розтане в роті. Зовиця одразу повела носом:
– Ой, а що це так пахне?
– Запечене м’ясо, – відгукнувся Олексій, бачачи, як у сестри горять очі.
– Свинина? Це ж так жирно і шкідливо! – тут же висловилася свекруха.
З кухні вийшла Наталя, яка знімала фартух, під яким красувалася ошатна зелена сукня завдовжки до щиколотки…
– Орино Іванівно, Юлю, якщо вам щось не подобається, ви можете це не їсти і взагалі забути дорогу до цього будинку. Вам зрозуміло? – досить грубо запитала господиня будинку.
Свекруха і зовиця подивилися на неї округлими очима. Тиха, покірна, завжди така бездоганно ввічлива Наталя посміла заперечити? Оце так диво!
– Ну, що ти так відразу… Ми не хотіли нічого поганого сказати! – Юля винувато подивилася на брата.
Той виглядав повністю згодним зі своєю дружиною:
– Ви спробуйте хоча б. Так, щось, можливо, і жирновато, але ж святковий стіл. Не щодня так їмо.
Свекруха спершу підібгала губи, але потім посміхнулася:
– Один раз живемо. Наталю, неси їжу на стіл!
І куди тільки поділася та зарозуміла, засушена дієтами до стану вобли жінка? З’явилася проста, без закидонів тітка у віці – так, доглянута, так, красива, але жива.
Наталя теж невпевнено і боязко посміхнулася. Вона знову пішла в кухню, дістала лист зі свининою. Пахло так, що рот слиною наповнювався миттєво.
За столом сиділа Юля з палаючими очима – раз мати дала індульгенцію на пишне застілля, гріх упускати шанс! Наталя поклала зовиці здоровенний шматок. Сир тягнувся, і виглядав дуже апетитно, підкладка під м’ясом була цибулево-картопляною.
Півгодини за столом панувала блаженна тиша.
Свекруха клала до рота ніжні шматочки м’яса, що танули в сирній “шубці”, і мружилася. Не оминули увагою навіть “люто шкідливий” крабовий салат, м’ясну копчену нарізку, закуски. Ніхто не згадував про неприпустимість майонезу, жири, вуглеводи, калорії. Усі щиро насолоджувалися. А Наталя дивилася на гостей і посміхалася дедалі ширше і щиріше.
– Ну як? – наважилася, нарешті, запитати вона.
– Божественно! – відгукнулася Юля, яка жувала.
Крапля майонезу була у неї на кінчику носа, і це розсмішило Олексія:
– Ось бачиш! А ви ще пельмені не куштували, це коштує зірки мішелен.
– Мішлен. – автоматично поправила сина свекруха, – Але залюбки вірю, що Наталя майстриня. Тільки от, якщо я захочу залишитися в модельному бізнесі, подібне зможу собі дозволяти лише у свята. І все ж хочеться більше овочів.
Наталя вказала очима на нарізку огірків, помідорів і зелені.
– Ось тепер ідеально! Неси пельмені! – розсміялася зовиця.
Пельмені вийшли дивовижними. Олексію, як він любив, дружина поставила до пельменів сметану і перець. Гості захотіли їсти шедевр із томатним соусом. Його Наталя постаралася зробити з натуральних помідорів із травами, які особисто перемолола в кам’яній ступці.
Смачно!
– Наталю, ти вибач нас із донькою, – раптом сказала Орина Іванівна.
– Іноді потрібно просто смачно й ситно їсти, забувши про дієти й корисність. А готуєш ти й справді, хоч ресторан відкривай!
Та похвала свекрухи виявилася пророчою. Через рік Наталя пішла з найму, і відкрила свою невелику кулінарію біля будинку. Там подавали її фірмове “м’ясо в шубі”, пельмені, салати з майонезом і різними сиродавленими маслами.
Була там і проста кухня для простих людей, і для вишуканих осіб були салати з авокадо, селерою і запеченим гарбузом і броколі.
Були креветки в арахісовому клярі та соусом із коксового молока і часнику. Але найголовнішим було те, що всі страви були приготовані з любов’ю, і головним кухарем на кухні була сама Наталя.
Свекруха і зовиця були частими гостями в її закладі, і всім хвалили кулінарію родички. І Олексій дуже дружиною пишався і любив. Золоті в Наталі руки і в сім’ї її лад та мир.