– Плани тут встановлюю я! Забули хто вас годує? – Гаркнула свекруха
Майже місяць життя зі свекрухою дався Марині важко. Відразу після весільної подорожі вони почали жити в неї.
– Мама одна, навіщо нам винаймати? Квартира велика.
– Андрію, але туди ж приїжджає й твоя сестра з дітьми, практично через день. Ти ж сам про це говорив.
– А тобі це заважатиме чимось?
– Коли ми навіть приходили в гості, то діти хапали все без розбору!
– Подумаєш, втратила ти помаду.
– Дорогу та нову! Крім цього, вони забруднили в помаду моє пальто, його довелося здавати в хімчистку.
– Почистили? Що не так?
– Ти знаєш, що я окрім редакції працюю ще й удома кожну вільну хвилину. Кинути просто так я це не можу, у мене вже напрацьовано базу, замовлення йдуть на статті. Мені заважатиме їхня присутність!
– І що? Мені сказати Ларисі, щоб більше не приходила? Краще кидай цю свою другу роботу!
– Я не це мала на увазі. Нам краще орендувати, та жити окремо.
– Спробуємо, а потім буде видно.
– Тільки заради тебе.
Марина без ентузіазму погодилася.
– Готуватиму я, прибиратимеш – ти. – З порога сказала Ганна Іванівна. – А далі розберемося. Із сином я вже говорила. Розташовуйтесь, кімната Андрія тепер ваша спільна.
Начебто нічого такого і сказано не було. Вона ж господиня, хай готує. Про що вона говорила із сином? Марині було дуже цікаво, і вона дізналася ввечері від чоловіка.
Мати Андрія розпорядилася щодо його зарплати. Адже до весілля він все віддавав матері, от і після весілля все має бути так само. А на особисті потреби молодят є зарплата дружини.
Ось звідти хай і беруть гроші на одяг та всі свої особисті потреби. Це був початок. На другий день в гості до матері, як завжди, прийшла дочка з дітьми.
Повернувшись з роботи, Марина зрозуміла, що всі її речі перериті. Хто це зробив, діти чи сама Лариса, чи Ганна Іванівна? Відповіді їй ніхто не дав, але питання посипалися.
– Марино, ти пароль від ноутбука скажи, а то діти хотіли пограти, але не змогли.
– Ні, це мій робочий…
– Мені не цікаво це, діти побачили та хочуть грати!
Марина зачинила двері та почала працювати, до приходу чоловіка залишалася година. Коли він прийшов, то йому вже встигли наскаржитися на його недолугу дружину.
– Пограли б діти, що у цьому такого.
– А ти дай їм свій.
– У мене дорогий!
– У тебе дорогий, а я заробляю на дешевому, але він мені дорогий. Сподіваюся, що тобі зрозуміло.
– Вибач, ти маєш рацію, я не подумав.
Після кожної вечері доводилося мити купу посуду. Свекруха не економила, і не намагалася щось зробити на кухні, окрім готування.
Ремонт кухні
Так, кухня її, вона господиня, але умови. Пательні, каструлі, тарілки, ложки, кухлі, лежали у раковині величезною купою.
Діти їли не дуже акуратно, крихти під столом, майонез та кетчуп на столі, часто пролитий чай чи молоко.
Все доводилося прибирати Марині, і це забирало частину її робочого дня. Доводилося працювати вночі, що не подобалося чоловікові.
Три тижні повзли, як найповільніша черепаха. Марині здавалося, що вона тут вже пів року. Вона дивилася на дату. Ні, лише три тижні, ще й місяця немає, а вона видихнулася.
Нічні недосипання, почалися сварки із чоловіком. Сестра чоловіка та його мати діяли тихо, не критикували, натяками давали зрозуміти, що їм не подобається все, що робить Марина.
Субота розпочалася рано. Марина хотіла виспатися, але Лариса привела дітей до матері та пішла. Ганна Іванівна почала гриміти на кухні, а діти носилися по квартирі. Прокинувся Андрій і одразу вилаявся.
Ремонт кухні
– А я тобі одразу казала, що краще жити окремо.
– А чим тут погано. Розбудили, то це ж діти. Гаразд, треба вставати, бо якось незручно, мама там одна з ними. Виходимо, сьогодні ж субота, а значить у мами генеральне прибирання.
– Із дітьми? Генеральне? Ти розумієш, про що говориш?
– Після них.
– Чудово.
– Виспалися! Нарешті! – зустріла їхня свекруха на кухні. – Швидко снідайте та йдіть гуляти з дітьми. Вони самі виберуть куди. І купіть нарешті Андрію одяг.
Ремонт кухні
– Зайвої футболки та сорочки немає, не кажучи вже про спідню білизну. Йому ще кросівки потрібні, я подивилася в яких він ходить, вони стали зовсім непридатними. Упаковку шкарпеток, та й самі вирішите що ще. Про дітей тільки не забудьте, морозиво, кафе.
– Я не піду, – сказала Марина. – У мене є інші плани.
– Плани тут встановлюю я! Забули хто вас годує?
– Мамо, ти про що? Я також не хочу йти з дітьми Лариси, це дуже проблематично. А годуєш ти нас на наші гроші!
– Не на ваші, а на твої! Твоя дружина тобі навіть одяг купити не може!
– На мої ще й сестру з племінниками годуєш. А одяг ти мені сама раніше купувала.
– А тепер у тебе є дружина!
Суперечка могла продовжуватися і далі, але почувся гуркіт. Діти впустили дорогий ноутбук Андрія. Екран тріснув і більше не ввімкнувся.
– От і погуляли, – сказав Андрій.
– Збирайтеся, заразом і відремонтують вашу техніку, майстерня за рогом.
– Чиїм коштом? Лариса поверне мені гроші?
– Які гроші?
– Зрозуміло, мамо.
– У вас зарплатня була? У мене продукти скінчилися.
– Ні, за два дні.
– Тоді й продуктів купіть, Марина твоя зарплату залишає собі. Поспішайте. Спочатку в крамницю за продуктами, а потім із дітьми гуляти.
Андрій переодягнувся і сів на ліжко, а Марина не поспішала.
– А ти чого так довго збираєшся?
– А ти чого сидиш? Племінники твої, йди гуляй!
– Я тут подумав… ти мала рацію. Потрібно жити окремо. Я зрозумів, що мама завжди більше любила Ларису, а мною користувалася багато років. Тепер у неї на першому місці онуки. Збирайся, ми їдемо. Більше їй жодних грошей.
– Я така рада, що ти сам це сказав!
– Ти ще не знаєш. Я зарплату одержав, але мамі не сказав. Ми можемо винайняти квартиру.
За пів години вони вийшли з кімнати з речами.
– Ви куди? У крамницю із валізами?
– Мамо, ми житимемо окремо. Бувай, Ларисі привіт!
– А як же…
Двері вже зачинилися за ними, а Ганна Іванівна стояла на кухні. По кімнатах так само бігали її онуки.
Ремонт кухні
Андрій та Марина знайшли невелику квартиру. Жити стало спокійно, вони всюди встигали, могли виспатися у вихідні, а могли просто гуляти містом.
Ніхто не командував, не ставив умови, і не влазив у їхні плани, та гаманець. Точніше, мати намагалася це зробити, але Андрій завжди сам переривав такі розмови. Годі вже – вчені…
Дякую Вам, шановні читачі, за ваші коментарі, вподобайки, та репости.