Моя старша сестра теж двоє дітей має, так заради них вона в Італію на заробітки поїхала. Купила двом донькам по квартирі. А я собі подумала, невже я гірша? Чи мої діти гірші, ніж діти сестри? З чоловіком було марно на цю тему говорити, то ж я просто поставила його перед фактом, що теж їду в Італію до сестри, щоб наших дітей житлом забезпечити. Що тут почалося! Чоловік був настільки проти, що казав, що розлучиться зі мною, якщо я поїду. Але я таки зробила як задумала, сподіваючись, що з часом чоловік зрозуміє, що я таки була права

Про те, що чоловіка таки треба слухати, я зрозуміла дещо запізно. Шкода, що я раніше так не думала. Але краще вже так, ніж ніколи.

Ми у шлюбі прожили 45 років, двох дітей виростили і на ноги поставили.

У нас чоловіком ніколи не було непорозумінь, ми собі добре жили. Єдине питання, в якому ми ніяк не могли дійти згоди – це виховання дітей.

Мій чоловік завжди стояв на тому, що діти мають всього досягати самі, бо так будуть більше цінувати те, що мають.

Не подумайте, як батько він був дуже хороший. Коли діти були маленькими, він з ними багато гуляв – в ліс ходив, на річку. А коли вони в школу пішли, то уроки з ними робив.

З сином у футбол грав, доньку в кіно водив. Але так було до тих пір, поки діти не стали студентами. А далі як відрізав – сказав, що не буде їм допомагати, нехай самі стараються, і все!

Я ж не могла так вчинити з рідними дітьми. Ну хто ж їм допоможе, як не ми, батьки?

Моя старша сестра теж двоє дітей має, так заради них вона в Італію на заробітки поїхала. Купила двом донькам по квартирі.

А я собі подумала, невже я гірша? Чи мої діти гірші, ніж діти сестри?

З чоловіком було марно на цю тему говорити, то ж я просто поставила його перед фактом, що теж їду в Італію до сестри, щоб наших дітей житлом забезпечити.

Що тут почалося! Чоловік був настільки проти, що казав, що розлучиться зі мною, якщо я поїду.

Але я таки зробила як задумала, сподіваючись, що з часом чоловік зрозуміє, що я таки була права.

За перших 4 роки я заробила доньці на квартиру. Кожен євро складала, на себе нічого не витрачала, аби лише швидше назбирати необхідну суму.

Донька першою заміж вийшла, і відразу пішла з чоловіком жити в своє житло.

Потім, такими ж швидкими темпами, я і сину квартиру купила. Щоправда, пішло на це наступних 5 років.

Весь цей час я була впевнена, що все добре роблю, я ж для дітей стараюся!

А чоловік зовсім не радів моїм старанням, лише бурчав:

– От побачиш, Ніно, що ти ведмежу послугу їм зробила. Нам в свій час ніхто нічого не давав, ми все самі, і все разом, тому і сім’я у нас міцна.

Я з ним не погоджувалася, до чого тут ми? Колись всі так жили. А зараз інші часи, батьки один наперед одного вже не знають, що ще мають дітям дати.

Але тепер я переконалася, що чоловік був правий.

Діти ні до мене, ні до нього не телефонують, кожен живе своїм життям.

Я все розумію, але можна хоч колись подзвонити, спитати як тато поживає, може йому яка допомога потрібна.

Чи мене набрати, щоб спитати, чи я ще жива. Як я сама доньку не наберу, то діла не буде. І то вона завжди кудись поспішає.

А син взагалі від мене слухавку не бере. І не передзвонює.

Приїхала я додому у відпустку, дітей до себе в гості покликала на Різдво, хотіла заодно і відсвяткувати свій приїзд в колі рідних.

Ми до вечора чекали, але ні донька з зятем, ні син з невісткою не знайшли часу, щоб до нас на кілька годин заїхати. У кожного з них були свої справи.

Я так засмутилася, що аж плакала. А чоловік лише дивився на мене, він нічого не казав, але з його погляду і так все було зрозуміло.

На наступний день я сама набрала доньку, питаю, чого вони не приїхали, а вона мені каже, що до них свати прийшли.

Виходить, що батьки чоловіка важливіші ніж рідні батьки.

А син традиційно від мене слухавку не взяв, і навіть не повважав за потрібне передзвонити.

Дивлюся я на свого чоловіка, і розумію, що мені лише з ним старість доживати, бо на дітей надії нема. Добре, що хоч чоловік у мене дуже надійний і хороший.

Чи шкодую я, що купила дітям по квартирі? Ні, не шкодую. Вважаю і далі, що батьки мають допомагати дітям.

Але перед чоловіком я вже мовчу, бо в його життєвій позиції також є своя мудрість.

Хто зна, як воно краще? Що це – невдячні діти, чи то просто час такий?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.