Дзвінок сусідки матері Ніни пролунав о восьмій годині ранку. – Ніно, вибач, що так рано, – сказала сусідка. – Розбудила я тебе? – Ні, Ольго Валеріївно, – відповіла Ніна. – Я навіть на вихідних рано встаю. – Ви до матері не збираєтеся? – запитала сусідка. – Збираємось, – сказала Ніна. – Ми ж на кожні вихідні їздимо. Щось сталося? Вам щось привезти? – Мені нічого не треба… – озвалася та. – Хоча… Привези тістечок ваших, ти знаєш яких! Я ж така ласунка! Буде привід зайти, а гроші я тобі віддам за них. Як приїдеш, зайди до мене обовʼязково. Розкажу все. Мати мовчатиме, а я думаю що вам треба все ж таки втрутитися в ситуацію! Ніна не розуміла про що та говорить…
Дзвінок сусідки матері Ніни пролунав о восьмій годині ранку. – Ніно, вибач, що так рано, – сказала сусідка. – Розбудила я тебе? – Ні, Ольго Валеріївно, – відповіла Ніна. – Я навіть на вихідних рано встаю. – Ви до матері не збираєтеся? – запитала сусідка. – Збираємось, – сказала Ніна. – Ми ж на кожні вихідні їздимо. Щось сталося? Вам щось привезти? – Мені нічого не треба… – озвалася та. – Хоча… Привези тістечок ваших, ти знаєш яких! Я ж така ласунка! Буде привід зайти, а гроші я тобі віддам за них. Як приїдеш, зайди до мене обовʼязково. Розкажу все. Мати мовчатиме, а я думаю що вам треба все ж таки втрутитися в ситуацію! Ніна не розуміла про що та говорить…
…Ольга Валеріївна була сусідкою батьків Ніни. Батька не стало три місяці тому.
Мати дуже переживала його втрату, бо ж зовсім він не старий був, всього п’ятдесят вісім років.
Мати Ніни була на п’ять років старша за нього.
Переживала, але їхати нікуди не хотіла, хату чоловік рідний і коханий збудував.
Все тут його руками було зроблено. Усі зручності як у міській квартирі. А сад і квітник – окрема його заслуга. Рукастий чоловік був.
Усю дорогу Ніна думала, про що ж їй хоче сказати сусідка?
Мати слаба? Адже вони довго приховували, що батько занедужав, вірніше він приховував навіть від дружини. А тепер мати? Тиждень тому вона була здорова…
Поки чоловік Віктор і їхній п’ятнадцятирічний син Євген косили і прибирали траву біля будинку, Ніна пішла до сусідки.
Привід був хороший – сусідка просила привезти тістечка.
– Ой, Ніночко, проходь! Ось тобі гроші, а я поставлю чай.
– Не треба грошей, пригощайтеся…
– Ні, я не можу. Щоб не надто тебе затримувати почну одразу. У твоєї матері живе її троюрідна сестра. Перед вашим приїздом вона їде, а потім знову з’являється. Ти не знаєш цього?
– Ні. Це тітка Люба?
– Вона. Вони якось пили чай в альтанці, а я моркву полола, якраз поряд.
Через великий паркан не видно, зате чути добре. Випадково все дізналася.
Ця Люба так захоплювалася будинком і взагалі всім. Плакала, що їй жити нема де. Син у неї гульбанить. Дочка поїхала та й зникла, не відвідує її.
У її будинку тепер командує невістка, яка теж гульбанить.
Діти, а їх троє, галасливі і вже пішли шляхом батьків. Твоя мати дозволила їй тут жити, шкодує, годує.
Люба переживає, що ти її виставиш. Вони все це приховують.
Вона і твою матір про це просила, я чула. Грядка в мене велика, полоти моркву морока ще та, а вони все говорили й говорили.
Тільки Люба не схожа на стражденну. Щось тут не так. Бо ж я не знаю де вона живе і яка в неї сім’я. Ти напевно маєш знати правду, чи ні вона говорить.
І ще! Вони гульбанили в альтанці, я з їхньої розмови зрозуміла. Матері твоєї потім недобре стало, а Люба її в хату ледь завела. Ще сварилася, що вона важка, а сама йти не може.
Це один раз тільки було, але, може, я просто не помічала.
Ви самі вирішите, як вам бути, але ця Люба… Ви можете і матір і будинок втратити.
– Дякую, Ольго Валеріївно. Я все дізнаюся і ми все вирішимо…
***
– Мамо, кажуть гриби пішли. Ти не хочеш лісом прогулятися?
– Ні, щось голова в мене, мабуть тиск. Давайте без мене.
– Добре, а ми прогуляємось із Віктором. Євген теж не любитель лісу, хай із тобою лишається.
Люба жила через три села, сорок п’ять кілометрів. Дорогою Ніна все розповіла чоловікові. Вони з’ясували все навіть не заходячи до Люби в будинок. Та й її не бачили.
На місці старого будинку, який пам’ятала Ніна, стояв новий. Звісно не великий, але доглянутий.
Дорога машина біля паркану. На подвір’ї ходив син Люби, зовсім не схожий на гульвісу. Все чисто, гарно. Люба навіть згадала його, хоч і не бачила багато років. Сім’ї не спілкувалися. Вона і тітку Любу не особливо пам’ятала.
Поки Ніна спостерігала з машини, Віктор поговорив із сусідом, той якраз вийшов.
– Ні, цей будинок не продається. Люба, хазяйка, одна живе, як сир у маслі катається, а їй усе мало. Будинок новий, квартири дітям купила, машини мають.
Тепер має намір забезпечити онуків від дочки. Каже родичка багата, з’явилася, на все вистачить. Діти тільки на вихідні приїжджають. Мати з батьком їм усе дали, а вони намагаються догоджати.
Дочка вийшла заміж і не працює ніде, тільки народжує. Син, звичайно, нормальний у них вийшов, матері допомагає всім, а от дочка…
Мати їй гроші підкидає. І де бере? Чоловіка на той світ провела, роботящий був, а сама…
А ти чого цікавишся? Невже Люба пройдисвітка? Адже вона додому тільки на вихідні їде, все у дітей живе.
– Будинок сподобався. Красивий. А решту ви й самі розповіли, я вас не просив.
– Хитрий ти чоловік. Чи не до Любі в чоловіки хочеш! Вона вдова ще та, сама кого хочеш обкрутить. Стара вона для тебе, ти трохи молодший. Балакучий я, як є балакучий. От жінки пліткарки, а я… Насвариться до мене моя бабця за це, піду я поки ще всі секрети не видав…
Старий пішов. Звичайно, він видав не всі секрети, але того було достатньо. Ніна з Віктором назбирали грибів і повернулися.
– Я вже думала, що ви заблукали!
– Шукали, ходили. Ми вирішили залишитися на тиждень, погода хороша, Вітя у відпустці, у Євгена канікули. Тобі веселіше буде.
– Залишитися? Ви ж не попередили. У мене завтра ввечері гості будуть.
– Гості? І хто?
– Ти її мабуть не пам’ятаєш, це Люба. Сестра моя троюрідна.
– З якою ви не спілкувалися.
– У неї життя складне. Нікому такого не побажаєш. Я думаю запросити її до себе жити назавжди. От не знала, як вам сказати. Вона не хоче з тобою зустрічатися, соромно їй, не вдалось у неї життя.
– А ти звідки знаєш про її життя?
– Так вона сама розповіла.
– А можна подробиці, мамо.
Розповідь була не дуже довга, але дуже сумна. Все, приблизно, як і розповідала сусідка Ніні, тільки більш докладно і гнітюче.
– Заповіт батько склав. Дім мені, гроші тобі. У мене, звичайно, є пенсія, але її вже не вистачає. Незабаром у спадок вступати. Може гроші поділимо?
– Люба просила?
– Так, вона навіть казала, що оскаржити можна, якщо ти не погодишся. Але ж ти в мене хороша, а їй так погано, так важко. І… Якщо мене не стане, то ти її не виставляй, їй нема куди йти.
– Нема куди йти? Завтра увечері приїде? А ти вже й у засвіти зібралася?!
Мати щось пробурмотіла собі під носа, а Ніна вирішила подумати до завтра.
Пів ночі вони з чоловіком не спали, адже треба вивести цю Любу на чисту воду. Чекати на неї тут не варіант, мати їй вже вірить, її не переконати…
***
– Мамо, ми вирішили, що треба твою Любу привезти. Нехай не соромиться. У житті буває всяке. Збирайся, прямо зараз і поїдемо. Євгене, ти з нами?
– Можна я на риболовлю, хлопці ще вчора кликали.
– Гаразд, іди… А ти, мамо, сідай у машину, до обіду повернемося.
– А як же ж… І їй не повідомимо? А раптом там син її виробляти буде? Треба було б дізнатися спочатку. Де мій телефон?
Телефон був захований. Мама його не знайшла, а Ніна поспішала. Поїхали вони без попередження.
– Мамо, а де її будинок? Ти пам’ятаєш? – спеціально спитала Ніна.
– Я тут давно не була, років тридцять, мабуть. Як посварилися тоді, так і не була. Наче адреса правильна, у мене на цифри пам’ять хороша. Будинок номер сім.
– Значить, все правильно. Ходімо. Будемо знайомитися з Любою.
– Вона тобі тітка виходить.
– Звісно, мамо. А сина Михайла звуть? Я правильно запам’ятала?
– Правильно.
Чоловік був зайнятий ремонтом альтанки. Два підлітки, мабуть його сини, допомагали йому.
– Михайле?
– Так.
– А ми до вашої мами. Ви ж її син?
– Син. Ви проходите, мені до від’їзду треба зробити тут усе. Мама на кухні, заходьте і праворуч, там самі побачите.
– Ось мамо, ти й познайомилася із сином Люби. Гульвіса? Ганяє її, життя не дає, – тихо сказала Ніна матері.
На кухні сиділа Люба і її дочка. Вони пили чай, весело балакали, сміялися. Гостей вони помітили не одразу, думали Михайло зайшов. Все чисте, доглянуте. На столі пиріжки.
– Тітко Любо, привіт. А ми по вас вами приїхали. Речі збиратимеш чи так поїдеш, – запитала Ніна.
– Мамо, а ти куди зібралася? – додому зайшов Михайло. – Мені з роботи зателефонували, аврал у них. Дороблю все наступного разу. Куди ж ти?
Люба мовчала, захвилювалась.
– Михайле, ваша мама вас кидає. Їй дуже важко жити із сином гульвісою. Ви не знали? Як ви так маму довели? Мишко, Мишко…
– Мамо. – Михайло зробив здивоване обличчя. – Це про що?
– Ти зібрався їхати, от і давай, до вихідних.
– Я зібрався, а ось про що вони говорять? Я гульвіса? Я тебе довів? А що ще?
– Що ще? А я вам розповім. – продовжила Ніна. – У вашому будинку жити неможливо, все старе, розвалюється, холодно. Ваша дружина, Мишко, взагалі вашу матір постійно доводить і в будинку командує. А ще вона гульбанить. А ви не знали? Дивно! Про дітей окрема історія. Вони з вас беруть приклад. З ними теж не все гаразд.
– Замовкни! Хто ти?
– Я дочка вашої троюрідної сестри, Валентини. А ось і вона. Ви її не помітили? Мама просто розгубилася. Вона ж приїхала за вами в хатину розвалюшку, а тут — майже палац.
– Бачила я її. Навіщо приперлися? Стільки років не спілкувалися, а тут з’явилися.
– Тітко Любо, це ви з’явилися. Хто тижнями у мами жив і все їй про свої проблеми співав? Мама в мене добра, жаліслива, повірила й допомагати зібралася. І від мене приховувала.
– Мамо, це правда? Ти мене виставила…
– Так, Михайле, ваша мама виставила вашу родину отаким поганим чином. Ви ж їй життя не даєте.
– Ну, мамо, ти взагал! Ми тобі не допомагаємо? Живи тепер з донькою, а про мене гульвісу забудь.
Михайло оглянув двір, і сів у машину. Його сини пішли за ним. Машина поїхала.
***
– Ну ось, мамо, ти все сама побачила. Тобі й пояснювати не треба. Пригріла б бідну Любу. Мишка тільки шкода, але й він правду дізнався. Напевно, у них теж стосунки не прості. Він допомагає матері, а вона користується і старається для доньки.
– Так. Як гребла Любка все під себе, так і досі не може зупинитися. А я їй повірила. Дім я на тебе перепишу. Щоб точно не вляпатися. Нічого мені не треба.
***
За тиждень до них приїхав Михайло. Довго вибачався, він був зовсім не в курсі справ матері. А вона старалася для його сестри.
Не гульвіса, не бешкетник, не…
Йому було соромно за матір. Чи буде він з нею спілкуватися, час покаже.
А ось із родиною Ніни вони стали друзямв. Виявилось, що в місті вони майже сусіди, на одній вулиці живуть.
А Ользі Валеріївні Ніна віддячила за пильність. Дякувати Богу за таких сусідів