Юля намагалася в темряві розгледіти, що відбувається між Маргаритою Станіславівною і тим незнайомим чоловіком, але не змогла. Мабуть, вони швидко попрощалися, бо супутник її свекрухи пройшов повз машину, сів у свій автомобіль і поїхав. — Добрий день, Маргарито Станіславівно, — посміхнулася Юля, — а я вам вашу підробку привезла.
— Твоя свекруха бреше тобі, Юль! Це не підробка, гарнітур справжній…
Цю приголомшливу коштовність Юля вперше побачила на шиї свекрухи два тижні тому.
Маргарита Станіславівна одягла кольє на урочистість, присвячену круглій даті — срібному весіллю.
Макар, син Маргарити Станіславівни і чоловік Юлі, побачивши кольє, захопився:
— Мамо, яка краса річ! Це що, тато розщедрився і подарував тобі ювелірний гарнітур? Я бачу, сережки такі ж, як і кольє.
— Та що ти, синку, — сказала Маргарита Станіславівна, — від твого тата дочекаєшся. Це не справжнє, дешева біжутерія, виглядає просто дорого. Я сама собі його купила. Якось гуляла містом і натрапила на маленький магазинчик, щось на зразок комісійки.
Юля весь вечір милувалася цим кольє, а під кінець свята пристала до чоловіка з вимогою:
— Макаре, вмов, будь ласка, маму, нехай вона мені дасть надіти сережки і кольє на зустріч випускників. Ти ж знаєш, що у нас через кілька днів захід. Ресторан вже замовили.
— А чому сама не попросиш?
— Макаре, ти ж сам знаєш, що з твоєю мамою у нас стосунки не складаються, вона мене терпіти не може! Тому відразу ж відмовить. А ось ти, єдиний і улюблений син, важелі тиску на матір маєш, зможеш її вмовити! Ну, будь ласочка!
Макар глибоко вдихнув і… погодився:
— Гаразд. Перед тим, як розходитися, я з мамою поговорю.
Маргарита Станіславівна проханню не зраділа. Вона спробувала синові пояснити:
— Хлопчику мій, такими особистими речами не прийнято ділитися. Проведу просту аналогію: ти ж не чистиш зуби чужою зубною щіткою? Не одягаєш після когось сорочку?
— Мамо, ну це ж інше, — парирував Макар, — ну що тобі, шкода чи що? Юлька так просила! Мамо, у вас і так стосунки не дуже, гризетеся весь час як кішка з собакою. Невже один раз не можна приборкати свою гордість і піти назустріч?
Маргарита Станіславівна злісно поглянула на усміхнену невістку і неохоче погодилася:
— Добре, дам я це кольє на один вечір. Щоб вранці наступного дня привезла його назад! Сама привезла, Юля! Ти чуєш? Я бігати за тобою не збираюся. У тебе захід коли?
— Дванадцятого.
— Ось дванадцятого вдень кольє і отримаєш. І щоб повернула в цілості й без ушкоджень, зрозуміла?
Юля, одягнувши кольє і сережки, раптом відчула себе королевою.
— Яка краса!
На її тонкій шиї коштовність виглядала набагато краще, ніж на власниці.
Маргариті Станіславівні Юля щиро позаздрила і подумала, що потрібно б дізнатися адресу магазинчика, в якому свекруха цю прикрасу прикупила. Можливо, і для неї, Юлі, там теж знайдеться щось підходяще?
Вечір випускників був у самому розпалі, всі веселилися, розмовляли, голосно жартували.
Юля сиділа за столиком зі своєю шкільною подругою, Оленою.
Жінки щось обговорювали, як раптом співрозмовниця несподівано доторкнулася пальцями до каменів і вимовила:
— Треба ж, не новоділ. Зараз такого вже не роблять. Розкішна річ, Юлю, шалених грошей варта! Я б на твоєму місці побоялася такі коштовності в ресторані та при великій компанії вигулювати.
Юля зніяковіла:
— Оленко, я тобі зараз секрет відкрию… Це біжутерія. Просто добре зроблена підробка. Від справжньої не відрізниш, правда?
— Та бути такого не може, — похитала головою Олена, — це золото… і камені в оправі — справжні. По огранюванню ж видно. А ти що, вважала раніше, що підробку носиш?
— Та не моє це кольє, — зізналася Юля, — свекруха дала і сказала, що це підробка.
— Ну-ка, зніми, — скомандувала Олена, — подивися, ось тут проба. А її на біжутерію ж не ставлять. Цікаво, а чому свекруха тобі збрехала? Навпаки, за класикою, вона повинна була тобі назвати реальну вартість цієї речі, щоб ти якомога акуратніше з нею поводилася!
— Так, у кожній хатинці свої дзвіночки. Свекрухи взагалі дивні істоти.
— Моя ось недавно накоїла…
Юля напіввухом слухала подругу і думала про своє: дійсно, а чому Маргарита Станіславівна збрехала?
Чому вона наполегливо намагалася довести, що гарнітур – підробка?
Купила сама кольє і сережки за шалені гроші і не хотіла в цьому зізнаватися чоловікові?
А звідки у неї ці шалені гроші, якщо вона вчителькою працює!
“Щось тут нечисто, — вирішила Юля, — або влізла у величезні борги і купила сама собі ювелірні прикраси, або їй їх хтось подарував!
Хто, цікаво, може робити такі дорогі подарунки заміжній жінці?
Подарункові кошики
Невже у Маргарити Станіславівни є хтось на стороні?”
Ні про що інше, крім як про кольє, Юля того вечора думати не могла. Додому вона зібралася рано.
Вирішила справу в довгий ящик не відкладати і завезти дорогу річ свекрусі, щоб зранку, перед роботою, не їхати до матері чоловіка.
Поїхала за добре знайомою адресою на таксі.
Коли машина в’їжджала у двір, вона освітила фарами під’їзд, і Юля побачила, як її свекруха стоїть поруч з незнайомим чоловіком, а той тримає її за руки.
Помітивши таксі, Маргарита Станіславівна відразу відсторонилася від свого супутника…
Водія Юля попросила:
— Проїдьте трохи вперед і вимкніть фари. Давайте постоїмо тут хвилин п’ять? Не хвилюйтеся, я доплачу.
Юля намагалася в темряві розгледіти, що відбувається між Маргаритою Станіславівною і тим незнайомим чоловіком, але не змогла.
Мабуть, вони швидко попрощалися, бо супутник її свекрухи пройшов повз машину, сів у свій автомобіль і поїхав.
Юля для вірності почекала ще пару хвилин, розрахувалася з водієм і попрямувала додому до свекрухи і свекра.
— Добрий день, Маргарито Станіславівно, — посміхнулася Юля, — а я вам вашу підробку привезла.
— Давай швидше, — скомандувала свекруха, — нічого не подряпала? Все добре?
— А чого ви так переживаєте? Це ж звичайна біжутерія, — підколювала свекруху невістка, — куплю впм знову таку ж, якщо з цією щось трапиться.
Маргарита Станіславівна дбайливо взяла з рук невістки гарнітур і понесла його в спальню.
Автосалони поблизу
Юля, не чекаючи запрошення, пішла слідом. Дивлячись, як свекруха акуратно укладає кольє і сережки в оксамитову коробочку, невістка єхидно запитала:
— А адресу магазинчика, де ви купили цю дрібничку, не підкажете?
— А тобі навіщо? — холодно поцікавилася Маргарита Станіславівна.
— Ну як же! Хочу знати, де золото дев’ятсот дев’яносто дев’ятої проби за копійки продають. Дивись, і собі щось цікавеньке прикуплю.
Юля із задоволенням спостерігала, як колір обличчя свекрухи стрімко змінюється.
Маргарита Станіславівна спочатку почервоніла, а потім навпаки, різко зблідла:
— Ти з чого взяла, що це золото? Я ж пояснила, що це підробка!
— А у мене колишня однокласниця в ювелірному працює, вона мені сказала. Ще й пробу показала! Зізнайтеся, Маргарита Станіславівна, у вас з’явився шанувальник, який дарує вам такі дорогі подарунки?
— Який шанувальник? — ледь чутно запитала Маргарита Станіславівна.
— Не знаю, — безтурботно відповіла невістка, — напевно, той, що так ніжно за ручки вас біля під’їзду тримав?
У спальню несподівано увійшов свекор. Юля з ним привіталася, і Ілля Сергійович запитав:
— А ви чого тут шепочетеся, дівчата? Ну як, Юль, вечір випускників пройшов? Ходімо чаю пити, я голодний.
— Ілюша, Юля вже йде, — відповіла Маргарита Станіславівна, — їй час додому, Макар, напевно, зачекався. Зараз Юлю проводжу і тебе нагодую.
Свекруха буквально виштовхнула невістку за поріг і прошипіла:
— Не смій ще комусь розповідати! Не наживай, Юля, в мені ворога. Якщо з моєю родиною щось трапиться, я тебе зі світу зживу!
Подарункові кошики
Юля зрозуміла, що влучила в яблучко: у свекрухи є коханець!
Жінка, чекаючи на таксі, раптом подумала, що цей факт може використати в своїх цілях.
Тепер, коли Юлі стала відома таємниця Маргарити Станіславівни, вона може крутити свекрухою, як захоче.
Кілька днів минули в турботах, Юлі якось не було коли розмірковувати про адюльтер матері чоловіка.
У суботу вранці Макар попередив дружину:
— Не плануй нічого на вечір, ми поїдемо на дачу. Тата підвищили, і він хоче відсвяткувати цю подію в колі сім’ї та друзів.
За столом зібралося багато гостей, і один чоловік здався Юлі звідкись знайомим.
Ілля Сергійович представив його як колегу.
Юля болісно згадувала піввечора, де вона могла бачити Володимира, а потім згадала. Саме він стояв тоді біля під’їзду поруч зі свекрухою!
Використавши момент, Юля підійшла до Маргарити Станіславівни і прямо запитала її:
— А ви, виходить, чоловікові з його колегою зраджуєте?
По обличчю Маргарити Станіславівни було видно, що вона злякалася.
Свекруха схопила невістку за руку і потягла вбік, подалі від гостей:
— Що, шантажувати мене надумала? — прошипіла жінка. — І що ж ти хочеш за мовчання? Попереджаю відразу, що гарнітур віддати не можу. Попроси щось інше!
— Та нічого мені не треба, Маргарито Станіславівно, крім нормального ставлення. Не хвилюйтеся, я вас не видам. Зрештою, мене не стосується, чому ви зв’язки на стороні шукаєте.
Маргарита Станіславівна якось різко змарніла, глибоко зітхнула і сказала:
— Я нещаслива з Іллею. Ні, він хороший, турботливий, уважний, просто між нами вже років п’ятнадцять немає ніяких подружніх стосунків. Якщо ти розумієш, про що я. Він хворіє і ретельно приховує це від усіх. А Вова… А Вова в мене закоханий ще з інституту. І гарнітур він мені подарував, тут ти не помилилася. Я заплуталася і так втомилася…
Юля пообіцяла свекрусі зберегти її таємницю.
Маргарита Станіславівна у свою чергу сказала, що раніше помилялася щодо невістки, не знала, що Юлі можна довіряти.
Стосунки між родичками налагодилися, чому був невимовно радий Макар — чоловік втомився від регулярних конфліктів.
Юля не знала, чи продовжує Маргарита Станіславівна зустрічатися з Володимиром, бо в особисте життя свекрухи вона більше не лізла.