Катя почувала себе так, ніби її облили холодною водою. Ні, вона і раніше підозрювала, що все не так просто! Що з Анею Сергій поводився, так само, як зараз з ними. Але підтвердження цього було наче бальзам на душу і біль у серці одночасно.

– Ти взагалі нормальний? Може, ти більше по чоловікам? Ти з ким жити збираєшся: з ним чи зі мною? – Катя насупилась і подивилася чоловікові у вічі. – Бо я, коли що, вже зібрала сумку.

Андрій застиг посеред кухні. В іншій кімнаті Сергій у цей час репетував у мікрофон:

– Та не тупи ти! Тисни! Швидше!

Приблизно від таких криків Катя прокидалася щоночі, бо Сергій любив комп’ютерні ігри. У кращому разі він просто обурювався, з кимось сперечався, уїдливо коментував чужі дії. У гіршому – лаявся, гупав по клавіатурі, бив мишкою об стіл.

А потім вона, не виспавшись, вставала на роботу і раділа з того, що зараз втече з цієї божевільні. Сергій же тим часом тільки лягав спати.

– Ну, що ти заводишся відразу? – Андрій розвів руками, наче здаючись. – Він скоро з’їде. Просто… не виходить у нього поки що. Ти ж знаєш, Сірий не зі зла.

– Ага. Він не зі зла жере все, що я купую! Не зі зла ходить по квартирі у твоїх капцях! Не зі зла будить нас ночами! Скажи ще, що він не зі зла плюнув у раковину після чищення зубів і не змив.

Катя підійшла до вікна, відчинила його і вдихнула так глибоко, наче розраховувала на свіже альпійське повітря. Отримала – задуху з вулиці, та запах шаурми з найближчого кіоску.

Ну, з Сергієм все було приблизно так само. Очікувалася весела компанія на пару тижнів, а вийшов третій зайвий, який ось-ось зареєструється тут.

– Я задовбалася! Нас тут мешкає троє, а платять лише двоє. Я готую на трьох, перу чужі шкарпетки й прибираю за мужиком, якому двадцять сім років і який, пробач боже, «шукає себе»!

– Ну, ти ж сама казала, що ми повинні допомагати людям, – Андрій дивився на дружину майже жалібно, як дитина, яка просить залишити цуценя. – І взагалі, ти не знаєш його так, як я. Ми з ним із першого класу…

Катя схрестила руки на грудях і сердито примружилася.

– Ага. Ви з ним із першого класу. Я це пам’ятаю. Тільки з того часу ти виріс, а він – ні! Він живе, як у дитячому таборі: їсть, спить, розважається. А я, як беззмінний вожатий, орю на вас…

…Сергій в’їхав до них пів року тому. Він з’явився на порозі з рюкзаком, пакетом із парою пляшок газованої води, і таким похмурим обличчям, ніби щойно пройшов через апокаліпсис. Розповів, що втратив роботу, а потім його одразу кинула дівчина.

Андрій тоді заглянув Каті у вічі й невпевнено сказав:

– Ну що, Катю, він же не вживає заборонені речовини, не має шкідливих звичок. Просто йому не пощастило. Таке буває. Ми ж друзі. Допоможемо оговтатись – і вперед. Він сказав, що це два тижні – максимум.

Катя кивнула. Бо поважала Андрія. Тому що вірила у Сергія. Тому що, чорт забирай, два тижні – це ж не рік.

Минуло шість місяців!

Сергій не тільки не з’їхав. Він обжився в їхній квартирі, немов цвіль! Він «майже влаштувався» вже сім разів. Він ходив на співбесіди, повертався і казав:

– Ну й недолугі там сидять. Питання дивні ставлять. Вимог – гора. Ну хай далі шукають.

Він їв усе поспіль. Його тяжке становище анітрохи не вплинуло на його апетит. Він лузав насіння перед телевізором і загрібав макарони по-флотськи ложкою прямо зі спільної каструлі.

Якось Катя спробувала натякнути, що настав час Сергію напружитися.

– Ти що? Йому й так не зручно! Не треба його ображати, – відповів їй Андрій.

Вона промовчала. Тому що хотіла зберегти стосунки. Тому що не хотіла бути тією, яка «ставить чоловіка перед вибором».

А сьогодні поставила!

– Я до Лєнки, – сказала вона, дивлячись просто в очі чоловікові. – А ти вирішуй, з ким хочеш жити. У тебе є тиждень. Потім, – або він, або я!

Андрій опустив голову. Він мав розгублений вигляд. З кімнати долинув голос Сергія:

– Де гра?! Очі роззуй! Нам тепер знову все с початку пробігати через тебе!

Катя тільки заплющила очі. Ліва повіка зрадливо смикалася.

Спочатку Андрієві було навіть добре. Ніхто не бубонів над вухом, не вказував на звалений у купу одяг на стільці, не питав, чому раковина перетворилася на музей брудного посуду. Сергій, тим більше не переймався.

Але на третій день Андрію почало здаватися, що щось пішло не так. Прокинувся він від дзвінка невдоволених шумом сусідів. Довелося самому порозумітися перед ними, хоча зазвичай і з сусідами, і з Сергієм розмовляла Катя.

А головне – не вистачало її. Чай, який вони зазвичай удвох пили вранці, припинив бути таким смачним.

Ніхто більше не відправляв йому повідомлення із серцем, поки він був на роботі. Бракувало навіть її докорів.

Він подивився на диван, де Сергій у цей момент розвалився з ноутбуком та пінним. Андрій раптом подумав:

– А якщо вона правда не повернеться?

Наступного дня він спробував вимити кухню. Протер плиту, почистив раковину, розставив посуд. За годину все знову вкрилося крихтами, з’явилися перші брудні тарілки, плями від розлитого чаю.

– Ти не хочеш, ну… прибратися за собою хоч раз? – обережно спитав Андрій у друга.

– Та не питання, – махнув рукою Сергій. – Зараз тільки допалю.

Прибирання закінчилося простим скиданням крихт зі столу. Брудний посуд Сергій не чіпав. Мовляв, хай ще постоїть, краще потім разом все помити. Розлитий чай – просто пропустив. Після його прибирання Андрію довелося пилососити.

Увечері він згадав, як у школі двоє старшокласників відібрали у нього бутерброд і почали тішитися. Тоді він не знав, що робити. Стояв зі стиснутими кулаками та мокрими очима, доки не з’явився він.

Сергій. Той підлетів, відштовхнув одного, на другого накричав, а потім усміхнувся Андрію.
Тоді Сергій був героєм. А тепер?

Катя тим часом стояла в черзі в крамниці. Вона була у навушниках, у джинсах та футболці, із зібраним у високий хвіст волоссям. Катя ні про що не думала. Просто передчувала приємний вечір у добрій компанії.

І раптом – знайоме обличчя.

Аня. Колишня Сергія. Худа, похмура, з кошиком, забитим дешевими макаронами. Вони не були близькі, але знали одна одну. Аня трохи ніяково кивнула їй.

– Привіт, – Катя вирішила заговорити першою. – Як ти?

– Та нормально, — знизала плечима Ганна. – Як усі. А як у тебе справи?

– Піде. Було б краще, якби не Серьога. Він у нас живе. Вже пів року!

Аня пирхнула з легкою усмішкою. Здається, вона навіть не здивувалася.

– Він казав, що ти його вигнала, коли він залишився без роботи, – обережно почала Катя.

– Він це сказав? – Аня посміхнулася ширше. – Ну-ну. Слухай, він місяць із дивана не вставав. Нікуди не влаштовувався, сидів носом в екран уткнувшись, тільки жер і спав.

– А потім я листування його випадково побачила, з дівами. Фізично не зраджував, але фотографії випрошував. Сама розумієш, якого змісту.

Катя мало не впустила кошик. Вона хотіла спитати, чи не жартує Аня, але по ній все було і так ясно.

– Навіть, якби не було листування, все одно вигнала б! Просто трохи згодом, – сказала Аня спокійно. – Не хочу бути для когось кормовою базою.

Катя почувала себе так, ніби її облили холодною водою. Ні, вона і раніше підозрювала, що все не так просто!

Що з Анею Сергій поводився, так само, як зараз з ними. Але підтвердження цього було наче бальзам на душу і біль у серці одночасно.

…Наступного дня Андрій не витримав.

– Нам треба поговорити, – почав він, заставши друга вранці.

Той ще не спав, але вже збирався.

– Ну, не починай, – Сергій уже знав, що після цієї фрази зазвичай нічого хорошого не буває. – Начебто чудово все.

– Я через пару годин в соцзабезпечення поїду. Увечері кіношку з тобою глянемо, в «Танчики» поганяємо. Норм же!

– Не норм, – Андрій скривився. – Я ось-ось втрачу дружину. Бо ти пів року сидиш у мене на шиї! Це, на твою думку, «норм»?

Сергій підійняв брови, але не розгубився.

– Ти що, женеш мене? Це у твоєї Катьки закидів море! Вона тобі не підходить! А у нас справжня чоловіча дружба!

– Ага. Зате ти без закидів, Сергію! Ти живеш так, начебто все саме зробиться. І робиться ж! Тому що ми танцюємо довкола тебе!

– Спочатку Катя, тепер – я. Я втомився мити кухню за тобою і замовляти доставлення, тому що, бачите, пану не подобається гречка з сосисками!

Настала пауза. Сергій відвів погляд.

– Завтра ти ночуватимеш в іншому місці, – підбив підсумок Андрій.

Сергій кивнув, навіть не намагаючись заперечити. Мабуть, він зрозумів, що цього разу відстрочок не буде. Потрібно або ворушитися самому, або шукати нового “годувальника”.

Минув день. Катя стояла біля вікна, упершись чолом у прохолодне скло. За вікном мрячив дрібний дощ.

Краплі повільно повзли склом, як равлики. Сьогодні вона не вечеряла. Їй не хотілося навіть вмикати світло. Олена лягла спати раніше, а на Катю раптом напала туга.

Телефон завібрував. Катя здригнулася. Не від звуку, а від думки: раптом це він?

Повідомлення справді було від Андрія. Він надіслав фото квартира. Тієї самої, яку вона залишала з гнівом і почуттям в’язкої безнадійності.

Тепер там сяяла підлога, раковина блищала, кухня виглядала, як у каталозі меблевої крамниці. На шторі зникла пляма від кетчупу.

А головне – диван був порожній. Жодного Сергія! Лише м’які подушки.

– Я розв’язав усі проблеми. Залишилося лише повернути тебе, – писав Андрій.

Серце стрибало від щастя, але Катя не дозволяла собі радіти надто сильно. Раптом це тимчасово? Вона просто написала Андрію, що чекає на нього завтра ввечері.

Він приїхав до восьми. Привіз букет її улюблених рожевих тюльпанів, та тортик до чаю.

Двері відчинила Катя. Подруга, почувши останні новини, тільки зраділа за неї. Іти з дому Олена не стала, але й не втручалася – зачинилася у своїй кімнаті. Катя пообіцяла, що розмова буде короткою. Вона вже поклала всі речі в рюкзак.

– Привіт, – сказав Андрій. – Я накосячив, знаю. Коли втратив тебе, раптом зрозумів, що мені самому погано. Не вистачає тебе. Не сніданків, не чистоти, – а саме тебе!

Катя мовчки взяла квіти. Вранці, коли розповідала про все Олені, вона посміхалася. Зараз же поводилася навмисне стримано. Не тому, що охолола до Андрія. А тому, що боялася повторення.

– Я не хочу знову опинитися в бардаку, – зізналася Катя. – Ні у стосунках, ні у квартирі.

– Бардака більше немає, – тихо сказав Андрій. – Я все прибрав. І в собі теж.

Катя забрала торт із його рук. Чаювання було коротким, чисто для галочки. Потім вони пішли назад до своєї квартири, без зайвих мешканців…

…Минуло кілька тижнів. Їхні стосунки знову розквітали, як і атмосфера навколо. Нові подушки на стільцях, ніякого сміття на підлозі.

У шафі все на вішаках, а не десь унизу. Катя варила суп. Андрій міняв кран у ванній і пихкав так, ніби зводив міст через Дніпро.

На холодильнику висів розклад «черг»: прибирання по днях, покупки по черзі. Катя вирішила, що найкраща профілактика – це праця.

Андрій уже встиг скуштувати побут, встиг зрозуміти, як це – доглядати дорослого «хлопчика». От нехай і не забуває!

– Слухай, якщо до мене ще якийсь друг попроситься пожити… – почав Андрій за вечерею.

Катя підійняла брову.

– Я тебе покусаю, якщо ти погодишся, – вона трохи примружилася. – Хоча, якщо він повністю оплачуватиме комуналку, ліпитиме нам пельмені та купуватиме продукти, – я подумаю.

Андрій усміхнувся.

– Ще б знайти такого друга.

«Щеплення» виявилося настільки ефективним, що Андрій навіть гостей тепер кликав хіба що у свята. Катя ж не давала йому розслаблятися.

Вона суворо стежила за тим, щоб він не відлинював від ганчірки та пилососа у свою чергу. Більше вони нікому не дозволяли лізти у їхні стосунки, та на їхню територію. Добре, що дійшло, а могло ж і загальмувати…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу?