«Спочатку у мене хлопця повела, а зараз до чоловіка прилаштовуєшся» — кричала я в зухвалі очі подруги

– Алла, чи це ти?
– Ірко, привіт, — раділа я зустрічі зі старою подругою.
– Тебе й не впізнати, пострункішала, погарнішала, мабуть, і заміж вийшла.

– Так, два роки тому. Спасибі за компліменти. Ти сама як?
– Та так-сяк. Робота, вічна самотність, і один кудлатий кіт. Ходімо, посидимо, поговоримо?

І ми посиділи. Довго сиділи, нам було що згадати. Вдосталь наговорившись, ми обмінялися телефонами й вирішили підтримувати зв’язок.

Ірка передзвонила наступного дня, бо дуже їй хотілося познайомитись із моїм чоловіком. У мене були інші плани на вечір, але ж не відмовляти подрузі. Ірку було не впізнати. Якщо вчора вона була в простих джинсах і футболці, то сьогодні прийшла до мене додому в облягаючий сукні..

Я запросила її на кухню, бо чоловіка все одно поки що вдома не було.
– Нічого собі, у тебе хороми!
– Та годі тобі, просто косметичний ремонт зробили.

– А от у моїй квартирі років двадцять ремонту вже не було. Усе ніяк грошей не накопичу. Пощастило тобі із чоловіком.
– Не приховую, пощастило.

Тоді я ще не знала, що такої не прихованої заздрості варто дуже серйозно побоюватися. Поки ми розмовляли на кухні, та Ірка співала дифірамби нашій квартирі, чоловік повернувся з роботи.

В останній момент я встигла його попередити, що у нас будуть гості, і попросила купити тортик.
– Так, і чоловік у тебе красень! Я думала, папіка знайшла, а тут фотомодель!

Чоловік зніяковів. А я була дуже засмучена нескромною поведінкою подруги. Коли ми сіли за стіл, подруга активно почала фліртувати із моїм чоловіком.

Викотила на стіл все своє багате декольте і давай згадувати історії з юнацтва, де я виглядала далеко не в кращому світлі. А про себе вона розповідала тільки добре: яка вона молодець і розумниця, і працює, і вчитися продовжує, і все в неї в житті ладиться, тільки серце ніким не зайняте, і це її сильно засмучує.

Чоловік, здавалося, почав їй відповідати взаємністю.
То келих їй наповнює, то салат підкладе.
– Ні, ні, я після шостої не їм, хоча гаразд, якщо ви наполягаєте, покладіть небагато. Сподіваюся, моїй фігурі це не зашкодить.

– Ірино, у вас чудова фігура. Я не розумію, чого ви так переймаєтесь, — муркотів їй у відповідь мій чоловік.

Я себе в цей момент не бачила, але, певна, була просто яскраво-червоною.
– Сергію, а може ми потанцюємо?

Тут я вже не змогла втриматись, і повела її на кухню.
– Ти що твориш?

Алло, ну що ти нервуєш, пожила собі, дай іншим пожити. Ти що не бачиш, я йому подобаюсь!
– Ти з глузду з’їхала? Значить так ти робиш? За десять років нічого не змінилося. Тоді в мене хлопця повела, а зараз до чоловіка прилаштовуєшся?

– Щоб перемогти, всі засоби гарні. Пропусти!
У дверях на неї вже чекав мій чоловік!

– Ірочко, а ходім краще прогуляємось!
– Сергію, я із задоволенням!

І вони пішли. Ось так просто взяли та пішли. Я, звичайно, одразу в сльози. У голові розігруються найгірші варіанти. Як вона могла? А як він міг?

Коли я вже подумки переїжджала назад до батьків, на телефон приходить смс:
– Кохана, не хвилюйся. Я тільки подругу твою в таксі посаджу, і щоб після такого нахабства її ноги в нашому будинку більше не було!

Господи, який у мене чудовий чоловік! Він усе зрозумів і вирішив підіграти. Буквально за п’ять хвилин він уже повернувся додому з великим букетом троянд.

Наша родина вистояла проти спокусниці! З нею я більше не спілкуюся, а чоловіка кохаю ще міцніше!