– Мама таке б не влаштувала

Подружжя зустрілося на вокзалі – там же, де тиждень тому і попрощалося. Так вийшло, що Іван їхав на тиждень у відрядження в одне місто, Галина поспішала на гастролі в інше. Час відправлення їхніх поїздів був різний, а ось час прибуття – майже однаковий.

Іван приїхав трохи раніше, почекав, коли прибуде потяг дружини, благополучно зустрів її, і вони разом поїхали додому, у свою затишну квартиру.

І раптом, увійшовши до квартири, вони виявили, що ложе їхнього подружнього ліжка порушено.

Чоловік із дружиною завмерли і з підозрою подивилися один на одного.
Така реакція на їхніх обличчях з’явилася не просто так, бо їхнє ложе було не просто незастелене, воно було так скуйовджено- наче на ньому люди не спали, а перекидалися.

Ковдра валялася на підлозі, обидві подушки, страшенно пом’яті, забилися в одному кутку, а простирадло було майже зав’язане в кут.

– Хто спав на моєму ліжку? – міцно стискаючи зуби, запитав Іван, і подивився на дружину спопеляючим поглядом. – Значить, поки я чесно був у відрядженні, ти поверталася, і з кимось тут…

– Ні, милий мій, – нервово перебила чоловіка Галина, – це я в тебе хотіла запитати – хто спав на моєму ліжку? Поки я танцювала в Дніпрі, ти тут, що, теж танцював? Але тільки зовсім інші танці! Не міг, чи що, постіль прибрати, коли помчав мене зустрічати?

– Галю, схаменися! – вигукнув ображено чоловік. – Я був у відрядженні. І в мене є доказ того, що я безвилазно жив у готелі під назвою “Скринька”! А в тебе є докази, що ти весь тиждень ночувала в готелі Дніпра? Або, де ви там ночували? Є в тебе доказ?

– Що мені твої докази? – розлютилася дружина. – Я думаєш, не знаю, як такі докази відрядними робляться? Як вони домовляються в готелях – я все чудово знаю. Штамп поставити дуже просто.

– Ах, ти все знаєш! – зрадів чоловік. – А звідки ти це знаєш? Значить, ти цим уже не раз користувалася?

– Чим користувалася? – не зрозуміла чоловіка дружина, потім до неї дійшло, про що говорить Іван. – Я не користувалася! Я чесна. А от ти…

І тут у них почалася розмова, яка зазвичай доводить людей до розірвання шлюбу.

Спочатку Галина перерахувала всі недоліки, які були присутні в її чоловікові. Потім Іван примудрився перехопити ініціативу і висловити дружині все, що у нього накипіло в душі за їхні спільно прожиті дев’ять років спільного життя.

У якийсь момент у Галини вже готувалася зірватися з язика фраза: “Якщо ти до мене так ставишся, нам нема чого робити поруч один з одним”, але раптом вона дещо згадала.

– Почекай. А може, хтось інший спав на нашому ліжку? Хтось сторонній…

– Ти хочеш сказати, що до нас у квартиру на ніч забрався безхатько? – запитав глузливо Іван, неабияк стомлений цією розмовою.

– Я хочу запитати, у когось ще є ключ від нашої квартири?

– У твоєї матусі, у кого ж іще, – знизав плечима чоловік.

– Мама таке б не влаштувала! – різко відповіла Галя. – Навіть якби вона в нас і переночувала, вона б акуратно заправила ліжко. Ти нікому ключі від квартири не давав?

– Кому, наприклад? – Іван на секунду задумався. – Нікому я нічого не давав.

– А своїм друзякам? У тебе ж їх багато. Я вас знаю. Знаю це ваше чоловіче братство.

– Звідки ти все знаєш? – усміхнувся чоловік. Потім відрізав: – Я нікому ключі не давав, зрозуміло тобі! Нікому! Слухай, подивися-но, земля у квіткових горщиках суха?

Дружина підійшла до підвіконня, де стояли кімнатні квіти.

– Волога. Ну і що? Учора тут була мама.

– Дзвони їй. Може в неї хтось з’явився? І вони тут влаштували… вечір знайомств…

– Думай, що кажеш. – Дружина покрутила пальцем біля скроні.

– Дзвони, кажу, поки ми з тобою тут один одного не… – Іван блиснув очима. – Теща в мене не стара ще, може, знайшла собі якогось азартного чоловіка. Дзвони, дзвони…

Дружина невпевнено дістала з сумочки телефон, набрала номер мами й увімкнула гучний зв’язок, щоб чоловік чув розмову.

– Алло, – пролунало в слухавці. – Галя? Ти звідки?

– З дому.

– Так ви вже, чи що, приїхали? – розгубилася мама.

– Так, мамо, приїхали. Мамо, ти сьогодні вночі ночувала де? Не в нас?

– З якого дива? – здивувалася мама. – У мене вдома кішка. Я її залишити одну не можу. Значить, ви вже вдома… – Голос у мами став стурбованим. – А я, навіщось, до вас їду. Знала б, що ви так рано приїдете, не поїхала б. Я ж не одна…

– Не одна? – У доньки перехопило подих, а Іван усміхнувся і захитав головою. – Матусю, дуже добре, що ти до нас їдеш, – продовжила Галя. – У нас до тебе є деякі запитання.

– У кого це у вас? – напружилася мама.

– У нас із Іваном. Ти далеко?

– Та я вже до вашого під’їзду підходжу… – невдоволено відповіла мама. – Може, мені не заходити?

– Ні вже, зайди, мамо!

На появу мами подружжя чекало в напрузі. Обидва уявляли, що зараз вона увійде з чоловіком, але… вони помилилися.

Коли мама з’явилася на порозі, поруч із нею були дві дитини, хлопчик і дівчинка, обом років по п’ять. Скромні, як божі кульбабки, вони дружно прошепотіли: “Вітаємо”, пройшли в кімнату і там завмерли. А дорослі залишилися в передпокої.

– Мамо, що це за діти? – вкрадливо запитала Галя.

– Сусідка молода залишила понянчитися, – почала пояснювати мама. – Вона одна живе, без чоловіка, працює допізна. Заплатила мені за тиждень наперед, хоч я і відмовлялася. Були б у вас діти, я б зі своїми онуками няньчилася, а так, ось чужих виховую. Раз ви не вмієте дітей робити…

– Мамо… – ображено вигукнула донька. – Скільки можна говорити, що в мене концерти. Я поки що не можу заводити дітей. Мамо, а ці діти, вони вчора з тобою були?

– Ну і що? – Мама невдоволено подивилася на доньку. – Звичайно, зі мною. Але я тільки квіти полила, на кухні й на балконі, і одразу бігом звідси. У мене зараз з’явилося багато справ.

– А діти? – знову запитала донька.

– Що – діти?

– Що вони робили, поки ти квіти поливала?

Сиділи у вашій кімнаті тихесенько. Я їх покликала, вони вийшли, і ми поїхали. Вони тихі. Диво, а не діти. Марійко! Вітя! – покликала мама дітей, але відповіді не почула.

– Знову, напевно, у вашій кімнаті сидять. Там же у вас гарно. Тож, давайте своїх дітей заводьте, а я вже вам допоможу. Ну, все, треба бігти. Я ще маю їх на гуртки відвести. Зараз їх заберу, і ми поїдемо.

Мама квапливо пішла в кімнату подружжя, де знаходилося їхнє ліжко, відчинила двері і…

Марійка і Вітя самовіддано, задихаючись від захвату, стрибали на тому самому, подружньому – такому пружному – ліжку…