Марійка почала вставати рано. Вранці вона виходила полоти грядки, по ранковій свіжості. Жінка не хотіла сама собі вірити, але вона розуміла одне – їй дуже хотілося зустрітися з сусідом Ігорем, який щоранку йшов на роботу… Вони зустрічалися поглядами і в його хитрих очах проглядався до неї непідробний чоловічий інтерес. – Не дай Боже, побачить Зоя, буде мені тоді, – думала Марійка про дружину Ігоря. – Та ще й прославить мене на все село. А Ігор усе ходив і ходив, і обдаровував її своїм поглядом… Якось Марійка підмітала на подвірʼї. – Доброго дня, Марійко! – раптом почула вона голос. Різко обернувшись, жінка оторопіла від несподіванки.
Марійка почала вставати рано. Вранці вона виходила полоти грядки, по ранковій свіжості. Жінка не хотіла сама собі вірити, але вона розуміла одне – їй дуже хотілося зустрітися з сусідом Ігорем, який щоранку йшов на роботу… Вони зустрічалися поглядами і в його хитрих очах проглядався до неї непідробний чоловічий інтерес. – Не дай Боже, побачить Зоя, буде мені тоді, – думала Марійка про дружину Ігоря. – Та ще й прославить мене на все село. А Ігор усе ходив і ходив, і обдаровував її своїм поглядом… Якось Марійка підмітала на подвірʼї. – Доброго дня, Марійко! – раптом почула вона голос. Різко обернувшись, жінка оторопіла від несподіванки.
Марійка любила серіали і мріяла, щоб у її житті було все добре, як на екрані. Але це були просто мрії, а насправді було набагато простіше і мрії залишалися мріями, а буденне життя її йшло тихо і нудно.
Заміж виходила Марійка за Мишка начебто з кохання, але це вона так думала. Той же ж, як був з дитинства непостійним і несерйозним, так таким і лишився. Дружину привів у свій невеликий будинок. А майже через три роки сімейного життя заявив:
– Їду я від тебе в місто, живи як хочеш. Тісно й душно мені тут у селі, широта моєї душі просить іншого життя.
– Мишко, ти чого це?! Начебто все ж добре в нас! – ахнула Марійка, нічого не розуміючи.
– Це в тебе добре, а в мене ні…
З цими словами й пішов він з дому, взявши паспорт і нечисленні свої пожитки, які вмістилися в маленьку стару сумку. По селу одразу розлетілися чутки, жінки шепотілися на кожному розі:
– Мишко кинув Марійку і поїхав у місто, не інакше там завелася у нього коханка.
Марійка все це переживала мовчки, не плакала, не скаржилася і спокійно продовжувала жити в його домі. Йти нікуди, в батьківському домі живе брат зі своєю численною родиною, а там і місця немає. Не народила вона дитину.
– Мабуть, Бог порахував, що з Мишки нікудишній батько вийде, от і не змогла я від нього народити, – думала Марійка, дивлячись на сільських діточок.
Щовечора Марійка, закінчивши свої господарські справи, сідала перед телевізором, дивилася серіал, де вирували пристрасті, були зради. Вона все пропускала через себе. Потім довго не могла заснути.
Починався новий день треба було нагодувати порося й гусей із курями, молодого бичка. Потім прив’язати його за городом, у стадо не відправляла.
– Марійко, – почула вона голос сусідки, – бичок твій зірвався, гасає он по селі.
– Ой, де?! – вискочила вона з дому за хвіртку і побачила, як її бичок бореться з огорожею, своїми ріжками, які недавно пробилися, так і хотів підчепити сусідський паркан.
– Боря, Боря, – ласкаво кликала вона бичка, шматок хліба йому давала, а він тільки хитає своєю головою. – Та щоб тобі! – у серцях вигукнула Марійка, а бичок немов образившись, рвонув убік, розігнавши череду сусідських качок з каченятами.
Невідомо, скільки б бігала за бичком Марійка, якби не тракторист Ігор. Він спритно вхопився за шматок товстої мотузки, потягннув на себе і підтягнув бичка до паркану, прив’язав.
Марійка дивилася на його спритні руки та міцні м’язи, що проступали крізь сорочку. Їй раптом різко захотілося, щоб він цими міцними руками обійняв її й пригорнув до себе.
Але вона тут же відігнала від себе ці думки:
– Ой, чого це я? Мов кішка, ласки захотілося.
Засоромилась Марійка від своїх несподіваних думок.
– Ну, просто наслання якесь. Я ніколи нічого подібного не відчувала до Ігоря, до свого колишнього однокласника. Білявий, вічно усміхнений. Та й не потрібний він зовсім. Живе він зі своєю Зоєю по сусідству, – вона відвела погляд від Ігоря і відійшла вбік.
Марійка зі своїм Мишком розлучилася одразу ж, як він втік у місто за гарним життям. Були, звичайно, у неї залицяльники, і навіть заміж пропонували, але не подобалися вони їй, от і жила одна, недолюблена.
Ігор витирав травою брудні руки від мокрої мотузки, а вона раптом сказала:
– Ходімо у двір, вимиєш руки, – і він мовчки підійшов за нею слідом, а вона відчувала своєю спиною його обпалюючий погляд.
Вона відразу помітила, що Ігор дивиться на неї по-особливому і здивувалася:
– Чого це він?
Але Ігор вимив руки під рукомийником, витер об рушник, ще раз багатозначно глянув на неї, і з тим і пішов.
Але з того моменту їм обом стало здаватися, що між ними простяглася якась невидима ниточка, що в них є якась таємниця. Коли Ігор проходив повз, Марійка червоніла. А він виходив вранці з дому і спеціально проходив повз її подвір’я по межі. Паркану не було, хоча раніше він так не ходив.
Марійка почала вставати рано і вранці виходила полоти грядки, по ранковій свіжості. Переконувала сама себе, але розуміла, що їй дуже хотілося зустрітися з Ігорем, який щоранку йшов на роботу.
Вони зустрічалися поглядами і в його хитрих очах проглядався непідробний чоловічий інтерес до неї. Може навіть обожнювання.
Вона намагалася відганяти від себе грішні думки, та й побоювалася Зої.
– Не дай Боже, побачить Зоя, буде мені тоді, – думала Марійка, – та ще й прославить на все село.
Однак Ігор усе ходив і ходив, обдаровував її пекучим поглядом.
Вона теж дивилася на нього лагідно і з напівусмішкою. І думала, що у них, як у серіалі «Санта-Барбара», і чим усе це закінчиться незрозуміло, бо й серіал цей теж без кінця.
Марійка підмітала у дворі.
– Доброго дня, Марійко, – раптом почула вона знайомий голос.
Різко обернувшись, жінка оторопіла від несподіванки.
Вона побачила перед собою…
Колишнього чоловіка!
Та ж сама нахабна усмішка і примружені карі очі, від яких колись стискалося серце, з неголеною щетиною на щоках.
– Ось і повернувся я… Приймеш назад?
– А що так? Чим тобі в місті не сподобалося?
Серце цього разу навіть не здригнулося, ніде нічого не йокнуло. Виявляється, не було кохання, чи було, але пішло.
Двері Марійчині перед ним назавжди зачинилися, після того, як чоловік поїхав у місто шукати веселого життя, не покликавши з собою дружину.
Мишко повернувся у свій дім. Це Марійці нема куди йти і не може вона його не впустити.
На ніч Марійка у своїй маленькій кімнаті зачинила двері і присунула важкий комод, щоб Мишко не зміг відчинити.
Колишній чоловік влаштувався в другій половині будинку з виходом у двір.
Ігор усе ходив і ходив, настрій був похмурий. Але тут він побачив, як Марійка вилазить з дому через вікно, щоб він її не побачив. Щоб ходити через двері треба було весь час проходити повз чоловіка. І знову в Мишка закипіло все всередині.
– Значить, Марійка не прийняла колишнього, коли через вікно бігає, – шепотілися люди.
Наступного ранку Марійка вилазила через вікно і раптом відчула, як ноги в щось вперлися – вона побачила дві сходинки.
– Це хто ж постарався, щоб мені було зручно? – здивувалася вона, – ну не Мишко ж, йому ніколи. З друзями все відзначає свій приїзд.
Ігор пізно вночі поставив їй під вікно збиту опору, щоб їй було зручно. На Зої він не був одружений, живуть так уже кілька років, вона старша за нього на три роки. Дітей своїх немає, має доньку від першого невдалого шлюбу. Але Ігор добре ставиться до доньки.
Зоя можна сказати, сама прийшла в дім Ігоря. Якось відзначали в селі якесь свято, Ігор і перебрав, а вона цим скористалася і відвела його до нього додому та там і залишилася. Потім дочку привела. Мати її жила на іншому кінці села.
Ішов час, настала зима. У Мишка давно скінчилися гроші, ніхто в селі його не частував, тому він знову поїхав у місто. Марійка зітхнула вільно. А в Ігоря теж розгорталися події – злягла Зоя. Така міцна і здорова жінка раптом різко занедужала.
Мати Зої забрала до себе внучку, Ігор, як міг доглядав її, але незабаром її відвезли в район у лікарню. Звідти вже Зоя жива не повернулася, там і не стало її.
Ховали Зою всім селом, відгукувалися добре про неї односельці.
– Хоч і здорова на зріст була Зоя, але невинна. Ні з ким не сварилася, – казала баба Ольга. – Завжди привітна.
Ігор так і жив один, але частенько Марійка вранці визирала у вікно і бачила, як він у неї на подвір’ї розчищав доріжки від снігу. Розчистить у себе і в неї у дворі і йде на роботу, а сам поглядає на вікна Марійки.
Зима минула, настала весна. Якось прийшла Марійка з роботи, а двері в хату навстіж. Зайшовши в будинок вона відразу ж натрапила на важкий погляд повної жінки, яка сиділа за столом на кухні і пила чай її з варенням і з її кружки.
– Що, не чекала? – почула вона голос Мишки, – а ми ось приїхали, тут будемо жити з Вірочкою. Будинок, як не як мій, – він, звісно, мстився їй за те, що того разу вона відмовила. – Це моя майбутня дружина, ось скоро оформимося… А ти збирай свої пожитки і йди звідси, якщо тобі не хочеться жити з нами в одному будинку і спостерігати за нашим щастям, – Мишко неприємно зареготав і підморгнув Вірочці.
Та теж голосно розреготалася.
Цієї ночі Марійка вирішила поспати в хаті – куди йти на ніч?
Знову присунула до дверей комод.
– Господи, – молила вона Бога, – доки в мене таке життя буде? Може попроситися до баби Олі, вона сама живе, виділить мені кімнату?— думала вона.
Вранці вона почала виносити у двір свої речі. В цей час підійшов Ігор, мовчки взяв у руки деякі речі і поніс до себе додому, потім знову повернувся. Так і переніс усі речі до себе до хати. Марійка мовчала. Мишко з Вірочкою спостерігали теж мовчки, перезираючись і знизуючи плечима.
– Це що ж, кохання у вас? – запитав Мишко у колишньої дружини. – Бач, як дбайливо перетягнув твої пожитки до себе додому Ігор. – Щось я раніше не помічав за вами такого…
У цей час до Марійки підійшов Ігор і, взявши її за руку, повів до себе додому.
– Оце так… Поки я був у місті, тут виявляється, пристрасті почалися і неабиякі, – сказав Мишко. – Я думав, вона тут за мною сумує, плаче. Оце так…
А його співмешканка Віра шикнула, він відразу й замовк.
Коли Ігор з Марійкою зайшли до нього в будинок, вона раптом розплакалася, чи то від щастя, чи то від несподіванки, чи ще від чогось…
Він обійняв її міцно, підняв на руки і закружляв.
Вони обоє були дуже щасливі обоє, бо ж знайшли нарешті один одного…
Одружилися Ігор з Марійкою швидко, вже чекають на поповнення в сім’ї.
Мишко ж часто виходив зі свого будинку, дивився з-під лоба на сусідів і чимось весь час був стурбований.
Тільки й проводив поглядом Марійку.
Але яке їй тепер діло до нього? За її спиною тепер надійна стіна – Ігор, на якого вона так довго чекала…